Про розселення військових поблизу лінії фронту

А шо там по розміщенню ваєнних в зоні бойових дій?

Військова служба в Україні сьогодні - це не романтика і не героїчні кадри з телепередач. Це маховик проблем, "зайобів", тупих задач, системного несприяння виконанню завдань та абсолютно дизморальна "організація".

Одна з просто кричущих проблем - розселення військових поблизу лінії фронту.

Командування дає задачу переміститися, і ти з підрозділом починаєш "голодні ігри" за житло. За будь-яке житло. За сарай чи землянку.

Райони в ЗБД забиті військовими, цивільними та ВПО. Притомних варіантів практично немає, і цим безсоромно користуються. Це не "поодинокі історії", а це система.

Що маємо за фактами:

•Ціни луплять утричі. Для військових - окремий "тариф". Нам або відмовляють, або ставлять значно вищу ціну: 7-8 тис. грн "цивільним" проти 15 тис. грн+ військовим. Ще й доплата за кожного третього/пʼятого мешканця (+2 тис./міс "з носа"). І це не лише Донеччина, але й Дніпропетровщина, яка стрімко стає прифронтовою.

-Погодинна/подобова нажива. Біля фронту квиток "на ніч під дахом" - 800-1800 грн за добу за "вбиті" кімнати та хостели. Квартири здають подобово, бо так більше заробляють на бійцях.

Ціни вищі, ніж у Києві чи Львові. І це за сараї. (Для прикладу — додам відео хати, яку нам пропонували зняти власники за 20 тис. грн).

-Проблемна евакуація цивільних. Так, держава намагається проводити обов’язкові евакуації (дітей з опікунами). Але загалом ДУЖE БАГАТО ЦИВІЛЬНИХ лишаються, бо їм нікуди їхати. Шелтери переповнені. І що на них чекає після шелтерів? Може, профільний міністр на 4-й рік повномасштабної війни нарешті щось зробить?

-Риторика "через вас прилітає". Це реальність, яку військові чують ПОСТІЙНО. У містах, куди хлопці з бойових виїжджають на день-два помитися й видихнути. У тих самих містах, де цивільні не гидують здирати з цих же військових втридорога за їжу чи ті ж квартири.

І це ставлення, ця позиція "поки вас тут не було, по нас не прилітало", - це не просто образа. Це ставлення як до непотребу, яке ставить під сумнів сам сенс нашої роботи.

Попри всю політику, суть нашої присяги - захист і порятунок наших людей, нашого суспільства. А коли це суспільство, якому ми присягали, настільки принизливо нами нехтує, втрачається сенс.

На вашому місці, шановне суспільство, я б призадумався. Вже вдруге.

Тому що якщо від вас відвернеться ваша армія, сюди прийде чужа.

-Відсутність контролю з боку держави. В Україні немає дієвого контролю за цінами оренди в приватному секторі та немає публічного орендного фонду. Тому ринок після вторгнення пішов у "вільне плавання". Це не моя оцінка - так пишуть у профільних аналітичних звітах.

Так, уряд щось робить (виділяє кошти на МТП для ВПО, оновлює правила оренди держмайна), але це майже не торкається приватного сектору, де ми і знімаємо житло.

І що в сухому залишку?

Командування ставить задачу "переїхати", а інфраструктури для розселення просто не існує. Місцева та центральна влада не тримають це у фокусі, бо "немає простого рішення".

Тим часом військові сплять по двоє-троє в кімнатках, інколи - в машинах, або знімають "добу" за тисячу, бо завтра знов на "нуль".

Так, є свідомі люди, які селять безкоштовно. Але системної відповіді держави на цю нагальну потребу немає.

Що треба було зробити "на вчора" (і я вимагатиму цього публічно):

-Мобілізувати муніципальний фонд і пусті держбудівлі під "військові хостели". Міністерства + ВЦА: зробіть інвентаризацію, дайте 20-40 місць і запустіть типові "блоки проживання" (душ, пральня, сушарня, кімната відпочинку).

-Запровадити ваучер на житло для військових (терміном 3–6 міс) з жорсткою верхньою межею ставки та реєстрацією договору (щоб орендодавець ніс відповідальність). Пілот у Дніпропетровській, Харківській, Донецькій областях.

-Заборонити "окремі військові тарифи". Ввести уніфікований прайс для ваучера та штрафи за дискримінацію ("не здаємо військовим").

-Забезпечити логістику евакуації + житло "після автобуса". Де вводите обов’язкову евакуацію - має йти пакет із розміщенням, а не "вивезли - розбігайтесь".

-Комунікувати з громадами біля фронту. Тези "через вас прилітає" треба душити фактами : ворог б’є по всьому, що живе; присутність військових - наслідок війни, а не її причина. І так, правоохоронці мають реагувати на відмови "за ознакою військової служби". Правоохоронці мають реагувати в зоні бойових дій на постійні системні проблеми від цивільного населення. А не низати плечима і казати що поробиш.

Завершу просто. Хлопці й дівчата, які тримають фронт, не повинні жити у злиднях через чиюсь жадібність і байдужість держави.

Або ми зараз швидко збираємося і закриваємо житлове питання для ЗСУ на фронті, або "ринок все вирішить" - і тоді ціною знову будуть наші люди.

Я продовжу тиснути на центральну і місцеву владу. І якщо комусь із "порядних господарів" кортить і далі ставити 15 тисяч, "бо військові", або гнати "лише подобово" - знайте, ми це зафіксуємо і назвемо вголос.

Бо публічний сором - це теж інструмент.