У заблокованому Маріуполі - до 400 тис. людей, там справжня гумкатастрофа. Загиблих ховають у братських могилах, а їжу готують на вогнищах, - Денісова
Уже два тижні місто Маріуполь перебуває у блокаді рашистських військ. Російська авіація гатить по житлових масивах. Ворог цинічно стріляє із "Градів" і гаубиць.
Про це повідомляє на своїй сторінці у соцмережі Фейсбук уповноважена ВР із прав людини Людмила Денісова, інформує Цензор.НЕТ.
Як зазначається, через невпинні обстріли, які тривають і вдень і вночі, загинуло 1582 мирні маріупольці. Між бомбардуванням, коли видається найменша можливість, загиблих ховають у братських могилах.
За інформацією омбудсмена, лише вчора загинуло 6 городян, двоє з яких - діти.
"У місті справжня гуманітарна катастрофа. Немає води, медикаментів, продуктів, електрики, тепла, зв’язку. Для приготування їжі люди розводять багаття у дворах будинків. За даними місцевої влади, у місті перебуває 400 тисяч людей, в тому числі понад 300 іноземців та місія ОБСЄ. Російські війська зірвали роботу усіх гуманітарних коридорів. Учора гуманітарна колона на Маріуполь у супроводі Червоного Хреста та священнослужителів була зупинена російськими загарбниками – усю гуманітарну допомогу, продукти, ліки російські бойовики відібрали", - йдеться у повідомленні.
Денісова акцентує увагу, що сьогодні Україна знову спробує надати допомогу Маріуполю. З міста Запоріжжя вирушає чергова – вже сьома колона з гуманітарним вантажем та порожніми автобусами для міста Маріуполь у супроводі церковнослужителів.
"Своїми діями загарбницькі російські війська засвідчують бажання знищити, стерти з лиця землі непокірне місто, яке не прийняло "расийских асвабадителей". Катування російськими бойовиками мирного міста Маріуполь є нічим іншим як геноцидом українського народу відповідно до Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду і покарання за нього. Закликаю міжнародну спільноту застосувати всі можливості для посилення санкційного тиску на державу-терориста Російську Федерацію для звільнення України від рашистських військ", - зауважила вона.
"Прошу країни-члени НАТО запровадити над Україною безполітну зону", - резюмує омбудсмен.
Ми переможемо
Мордор та ***** повинен бути знищений.
..
Слава нації
Смерть москалям
Почему нашим это было не понятно?
Непонятно.
https://ua.korrespondent.net/ukraine/4456640-hotuietsia-bahatokomponentnyi-dohovir-iz-rosiieui-op
1. Вивід всіх путлеровців з території України, включаючи Крим і Донбасс.
2. Пауза для підрахунку збитків і доведення Рашки до дефолту
3. Віставлення суми репарацій і компенсацій. Суми повинні бути такими,
щоб раша здохла назавжди.
А там ще мирна угода? Угода з москалями? Гарантії безпеки? Вони знущаються?!
На вихід військ - 3дні, що не вийде буде знищено.
Вони "під шумок" "пакетом" ще й ухвалять заборону на навчання з військами NATO, заборону на постачання NATO-озброєнь, перехід на їх стандарти та інше. Нєйтралітєт ібо.
Привіт, світе!
Я знаю, ти зараз дивишся на нас. Дивишся наляканими очима Польщі. Нерішучими жестами Франції. Прорахованими кроками Німеччини. Знервованими вигуками Латвії. Скептичним посмикуванням Угорщини. Розслабленим мугиканням Італії. Німою мовчанкою Ізраїля. Далекими вигуками США і Канади. І очима сотні інших країн.
Дивишся ніяково. Часто опускаєш погляд. Особливо, коли ми закриваємо собою наших дітей під час чергових ракетних атак. А коли таки наважуєшся очі підняти, дивишся вражено. Озираючись один на одного: чуєш, що то за така Україна? Її поливають градами, а вона стоїть. Її криють крилатими ракетами, а вона стоїть. Їй звідусіль брязкають довбаними танками, а вона стоїть. Їй прямо кажуть «айм вері сорі енд діплі консьорд, бат…», а вона - «тю, ну як знаєш, я пішов збивати літак». Їй пхають межи очі ядерну кнопку, а вона сміється і мовчки колотить бандерівське смузі.
Світ не дихає, світ панічно скуповує йод, а вона стоїть. З якої такої ця Україна сталі? Що такого було в молоці її матері? Чим таким годують цих воїнів тисячі волонтерських рук?
Знаєш, світе, а ти справді не знаєш. І ми теж, напевно, не знали по-справжньому донині. Не знали, що в нас є така сила. Така міць. І така любов. Завжди була. Просто роками лежала під руїнами совка, руського міра, пір'ям голубів миру і гіллям дерев любові. Лежала й чекала, щоб вибухнути. Вибухнути не страхом. Страх - це те, що нині відчуваєш ти, світе. А ми відчуваємо дещо інше.
Ми відчуваємо лють. За кожну вбиту дитину. За кожну понівечену долю. За кожне спалене місто. За кожну зруйновану мрію. І ця лють дає нам сили.
Ми відчуваємо свободу. Вперше. По-справжньому. Так гостро і сильно. Голу, вразливу і водночас таку потужну свободу. І ця свобода дає нам сили.
Ми відчуваємо любов. Ох, як же ми відчуваємо любов. Коли нема своїх і чужих. Коли всі максимально рідні. Коли мільйони рук методично викладають шлях до перемоги кожен на своєму місці. І ця любов дає нам сили.
Тому, світе, не бійся. Ми на сторожі. І якщо ти раптом соромився запитати, ми скажем самі: так, весна прийде, і вона буде жовто-блакитна. Незалежно від того страшно тобі чи ні💙💛
Нам усе одно хто йде. Всі тут навіки у землі залишаться.