УКР
3244 відвідувача онлайн
РФ окупує всю Луганщину у відповідь на вступ Швеції та Фінляндії до НАТО, - Шойгу
У відповідь на вступ Швеції та Фінляндії до НАТО Росія збирається окупувати всю територію Луганської області, а також сформувати нові військові частини на заході країни.
Про це заявив міністр оборони РФ Сергій Шойгу, повідомляє Цензор.НЕТ із посиланням на російські ЗМІ.
Він твердить, що "звільнення "ЛНР" завершиться найближчим часом".
Також він додав, що окупанти "продовжують розширювати контроль над територіями Донбасу".
Шойгу вважає, що біля російських кордонів "наростають військові загрози із західного напрямку".
Тому Росія "активно вдосконалить бойовий склад військ", а до кінця року у Західному військовому окрузі сформують 12 військових частин та підрозділів.
Топ коментарі
ОленячийВод виліз з бункера
Брись нечистий
А надо так: "Месье, же не манж па сис жур. Гебен мир зи битте этвас копек ауф дем штюк брод. Подайте что-нибудь бывшему депутату Государственной думы. Если Швеция и Финляндия вступят в НАТО, то я с ****** повесимся... ". А ты лишнехромосом, какую то фуйню порешь!
Тимчасова повірена у справах США в Україні Крістіна Квін оприлюднила дуже корисну для нас інформацію: Україна може отримати повноправне членство в НАТО без проходження процедури отримання й виконання ПДЧ. Це, звісно, всіма в Україні було сприйнято з ентузіазмом без вдавання в деталі. Бо й дійсно, новина дуже хороша. Трохи потішило, як наші легкоманіпульовані зе-позитивні громадяни почали на це реагувати, як на велике досягнення їхнього улюбленця. Та нехай себе тішать. От лише я не злопам'ятний, але злий і пам'ять у мене добра, тому не забув, як ці самі особи місяць-два назад, коли Зеленський щодня лив бруд на НАТО та доказував, що нам потрібні якісь інші гаранти безпеки, а серед них першим виявилася дика московщина, поширювали скепсис щодо НАТО та всякі карикатурочки на Альянс. Але Байден і Джонсон декому дуже вміло мізки вправили й уже вся українська влада тепер стала категорично пронатівською. І на цім спасибі. Але не творіть собі героїв там де цим і не пахне.
А тепер трошки розберемо всю цю історію в деталях. Бо, на відміну від зе-фанатів, ми ж з вами люди мислячі, хочемо все розуміти й осмислювати власною головою, а не брудними ротами арєстовічєй та подоляків. Тому по пунктах:
1. Чи ця заява серйозна й відповідальна? Так. Американські дипломати, звісно, мають право на висловлення власних оцінок та припущень. Але посадові інструкції зобов'язують їх робити такі заяви у спосіб, щоб не змішувати позицію США та їхню персональну. Та й тимчасові повірені, на відміну від надзвичайних і повноважних послів, уникають зайвого оприлюднення власних суджень, така традиція. Тут висловлена позиція саме уряду, а повірена уповноважена оприлюднити її в неімперативній формі. Згадка, що "Україна може вступити..." замість імперативу "Україна вступить..." потрібна, щоб не причепився хтось із партнерів, бо НАТО - не внутрішньоамериканська, а міжнародна організація.
2. Чи можливий узагалі такий обхід усталеної процедури? Так. Усі міжнародні організації після рашистського вторгнення переживають усвідомлення (нарешті) колосальної кризи. Хтось, як Радбез ООН, ОБСЄ, чи будь-яка структура, де ерефія має право вето, почуваються в безвиході, ЄС і НАТО можуть і знаходять шляхи подолання. Для НАТО це найпростіше, бюрократичні процедури будуть і надалі переглядатися. А ПДЧ - лише один з механізмів та своєрідний внутрішній бар'єр, а не обов'язкова вимога. Головне - країна має відповідати стандартам і підвищувати рівень спільної безпеки (не лише воєнної), а форма може бути різною. Заявка Фінляндії й Швеції взагалі не потребує стадії ПДЧ - вони й так готові у всьому. І саме прецедент обох країн відкрив такий спрощений шанс для України. На комусь мали зламати цю традицію, яку вже почали називати догмою. Кращих кандидатів за Гельсинкі й Стокгольм і вигадати важко.
3. Чому для України може бути застосований нестандартний підхід? З трьох причин (двох для нас приємних і однієї дуже прикрої):
- Україна у військовому плані дуже важлива для НАТО. В Європі є лише дві країни з колосальною внутрішньою мотивацією збройних сил протистояти зовнішньому ворогу: Україна та Польща. Є й інші, але рівень їхніх армій символічний. Ми реально піднімаємо рівень безпеки НАТО в Європі в рази. Нас є сенс озброювати й фінансувати, бо це приносить ефект. Але через відсутність стійкої демократії важливо, щоб колись певна влада (чи нинішня, чи якісь майбутні популісти, не розвернули цей потенціал на користь московщини, Китаю або ж не впали у власні авантюри.
- Україна фактично пройшла значну частину ПДЧ ще після прикрого для нас Бухарестського саміту. Не надавши нам ПДЧ, для України трансформували щорічні плани адаптації в неформальне ПДЧ. Ми щороку затверджували таке своєрідне "ПДЧ" на рік і успішно його виконували. Навіть при Януковичі! Тоді акцент робився на організаційно-матеріальну складову, але також робився. Тільки прихід влади самозакоханих телепнів у 2019 році зупинив цей процес. Щорічні плани було зірвано під аплодисменти з москви, але напрацювання всіх років зруйновано не було. А вони виявилися більш значними, ніж у деяких країн навіть на момент вступу в НАТО. Тому неформально можна вважати, що Україна виконала основну частину ПДЧ, хоч це так і не називалося.
- А це вже прикра обставина. США й Британія, як і наші друзі-сусіди в Європі, дуже хочуть нашого приєднання до НАТО. Але вони, на відміну від багатьох власних громадян, не творять собі ілюзій стосовно дій нинішньої влади. А ймовірність переобрання Зеленського повторно (цур йому пек, щоб не наврочити!) там розцінюють, як доволі високу. І вони розуміють, що ця влада не спроможна й не захоче реально виконувати основні позиції ПДЧ. Там же основа не мілітарна, а реформи, правова система, демократія, антикорупція тощо. І в нас зараз у цьому плані загрозливий відкат у темні часи та до рашистських путінських стандартів. Застосувати формальну процедуру ПДЧ - це завідомо отримати негативний результат. Україна не стане членом Альянсу й ще невідомо, куди її покотить ця влада. Краще дати аванс, прийняти в спільну родину, а там уже методом батога й пряника підганяти до виконання обов'язків.
4. Коли все це може відбутися? А тут запасаємося терпінням. На наступний Мадридський саміт НАТО жодних сподівань. Узагалі. Там буде основною тема допомоги Україні й протидії москві. Щодо членства, то ми почуємо про відкриті двері й ще якісь приємні речі, але не більше. Бо інакше й не може бути. Їм зараз треба розв'язати казус вето Туреччини й погасити свій конфлікт. А ще досі остаточно не нівельований фактор впливу москви на Будапешт і частково на Париж (Берлін прогресує неймовірно стрімко). Але є й більш серйозна причина. Треба було з 2019-го стукати в двері й виконувати плани, а не провокаційні заяви озвучувати. Зараз іде гаряча й жорстока війна і НАТО не може в цих умовах піти на приєднання країни в стадії бойових дій. Це автоматичний вступ усього Блоку у війну, а вони на це не підуть. Досить і того, що роблять. Після перемоги процес може піти дуже стрімко, але не зараз. Мусимо визнати, що це нині просто неможливо. Але на той період треба бути готовими показати: прагнення до вступу (і не лише на словах); суспільну підтримку (думаю, що з цим усе буде якнайкраще); відкритість до демократії й реформ. А тут якраз усе дуже погано. Маркерні точки - ті ж самі прикриті владою патріотичні телеканали, реваншисти й кроти при владі, фактор Коломойського й інших привладних розкрадачів та натхненників корупції, ну й жахливе небажання Зеленського проводити адекватні, а не злодійські реформи. Якщо хоч для виду це буде якимось чином знівельовано, то наш вступ в НАТО може бути ще успішнішим, ніж у фінів та шведів.
5. Чи діють аналогічні механізми з нашим прагненням вступити до Євросоюзу? Ні. Ми маємо й тут дуже оптимістичні об'єктивні й дещо гірші суб'єктивні обставини. Але механізми й внутрішні рушії та гальма в цьому процесі кардинально відмінні. Й про це напишу іншим разом.
Звиняйте, багато тексту, але просто й коротко - це лише в арєстовічєй, а я ж брехати, пустословити та юродствувати не звик.