Сьогодні відзначають Міжнародний день рідної мови
Світова спільнота 21 лютого відзначає Міжнародний день рідної мови.
Як інформує Цензор.НЕТ із посиланням на "Укрінформ", свято було встановлено в листопаді 1999 року на сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО з метою захисту мовного і культурного різноманіття.
Історія свята, на жаль, має трагічний початок. 21 лютого 1952 року у Бангладеш (Східний Пакистан) пакистанська влада жорстоко придушила мітингувальників (це були переважно студенти), які висловлювали протест проти урядової заборони на використання в країні своєї рідної – бенгальської, мови. Після проголошення незалежності Бангладеш у 1971 році цей день відзначають в країні як день мучеників, вшановуючи пам’ять загиблих за рідну мову. Саме за пропозицією цієї країни ЮНЕСКО проголосило 21 лютого Міжнародним днем рідної мови.
За даними ЮНЕСКО, у світі існує близько 6000 мов, 43% з них перебувають під загрозою зникнення. На думку фахівців, це трапляється в тому випадку, коли її перестають, з тої чи іншої причини, вживати та вивчати понад 30% носіїв мови. Лише в Європі небезпека загрожує 30 мовам, а 13 із них перебувають на межі зникнення.
Мова – це історія народу, його світогляд, інтелектуальний та духовний результат кількатисячолітньої еволюції кожного етносу. Без своєї мови, своєї самобутньої культури немає народу. Мова – найважливіший засіб спілкування людей і пізнання світу, передачі досвіду з покоління в покоління.
Згідно зі статтею 10 Конституції України "Державною мовою в Україні є українська мова". Але в Україні є також і мови, які перебувають на межі зникнення: зокрема, діалекти ромської мови, кримчацька, урумська мови, а також галицький діалект караїмської мови.
В Україні рідній мові присвячене свято День української писемності та мови, яке щороку відзначається 9 листопада, в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора-Літописця – послідовника творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія.
Да будь я негром преклонных лет
И, даже китайцем в годах
Я б выучил русский только за то
Чтоб руцких послать громко нах
Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так ясно іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?
Ти моя щира, гартована мова,
Я тебе видобуть радо готова,
Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,
Вражого ж серця клинком не проб'єш…
Вигострю, виточу зброю іскристу,
Скільки достане снаги мені й хисту,
Потім її почеплю при стіні
Іншим на втіху, на смуток мені.
Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.
Брязне клинок об залізо кайданів,
Піде луна по твердинях тиранів,
Стрінеться з брязкотом інших мечей,
З гуком нових, не тюремних речей.
Месники дужі приймуть мою зброю,
Кинуться з нею одважно до бою…
Зброє моя, послужи воякам
Краще, ніж служиш ти хворим рукам!
Леся Українка
Душа.
«Ти все боявся, що душа змарніє,
Погасне, наче полум»я свічі,
І нікому вже буде розбудити
ЇЇ посеред мороку ночі…».
Вбивали слово… І душа вмирала…
Душа Вкраїни, щира і проста…
Бо на хресті віками розпинали,
Заткнувши рот, заклеївши уста…
Брехня зростала, душу затруївши
Зростали діти,вірячи у лжу,
Імення прадідів своїх забувши
Переступивши совісті межу.
Вінок зривали, кобзу розбивали
Сміялися із «мовы» «хуторян»
Однак, жагу до волі не зламали,
Вона лиш тліла, і не вірила в обман…
Десь там, у попелі, жарина тліла,
Палила серце, ятрила його
Сини і дочки кращі України
На плаху йшли, не хилячи чоло.
Але ці жертви не були даремні -
І крізь оці усі роки буремні
Встає душа! В сльозах, у крові
Встає душа, - і як дитя, сміється знову!
(С. Гайдамака).
https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%BA_%D0%B8%D1%81%D0%BA%D1%83%D1%81%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8B%D1%85_%D1%8F%D0%B7%D1%8B%D0%BA%D0%BE%D0%B2
Сегодня отмечается не эта фигня о каком-то "языке", а:
"Міжнародний день рідної МОВИ"
.
https://parafia.org.ua/biblioteka/knygy-broshury/yakoyu-movoyu-molylasya-davnya-ukrajina-v2/
«В Iорданьстiй рiцi», «грядеть», «хрестить», «отпущаються тобi грiсi»-у Галицькому Євангелiї 1144 року;
«На горах стануть води... восходять гори i нисходятьполя... створил єси... животная малая с великыми... Вся к Тобi чають... Давшю Тобi їм-сберуть... Буди слава Господня ввiкы»-у Київському Псалтирi 1397 року.
«Моленiя ради... святих отець... О Христi Iсусi»-писав у молитвi прп. Феодосiй Києво-Печерський (‡ 1074).
«Яко iмя Тобi Человiколюбець»- залишив у своїй молитвi свт. Iларiон Київський (ХI ст.).
Найбiльше спiльного в нашiй старiй мовi знаходимо з найдавнiшими кириличними зразками, зокрема з мовою свт. Климента Охридського (IХ ст.), учня святих Кирила та Мефодiя, одного з творцiв кирилицi. Вiн також уживає слова: тобi й собi, пакы, любить, Творець, Iсус, Гаврил тощо (i навiть те, що пiзнiше зникає зi староболгарських рукописiв, а в давньоруських пiсля ХIII ст. трапляється як виняток: Отця, Отцю, Тройцю, створяться, утiшаться, нарекуться, прославиться, тощо).
Наведенi мовнi риси з дивогiдною вiрнiстю зберiгав наш народ у богослужбi (i зберiг у рiднiй мовi дотепер - незважаючи на всi лiнгвоциди!) аж до кiнця ХVI ст., до компромiсних редакцiй тодiшнiх наших мовознавцiв та узаконення у другiй половинi ХVII ст. московським патрiархом Никоном нових мовних реформ, на пiдставi яких давньоукраїнську церковну мову сховали пiзнiше за туманною московською назвою: «дониконiвська».
Колонізувавши Україну, Російська імперія була зацікавлена в тому, щоб перебрати собi її давню iсторiю та культурнi здобутки. Задля цього, зокрема, було вивезено в Москву бiльшiсть пам'яток українського рукописного мистецтва ХI-ХIVст. i зараховано їх до творiв росiйської книжкової культури з послiдовним «науковим обґрунтуванням» цього привласнення. Так було зроблено в порiвняно недавнi часи з найцiннiшими нашими пам'ятками, шедеврами свiтового рукописного мистецтва, знаменитим Остромировим Євангелiєм 1056-1057 рр. i Київським.
Проте окремi риси старої сакральної мови протрималися вбогослужбових книгах України ще принаймнi пiвстолiття, а в богослужбовому спiвi та iконописi-подекуди й до початку ХIХ ст. Греко-Католицька ж Церква донесла окремi давнi форми аж до нашого часу.
https://html2-f.scribdassets.com/1uxxdnpdq820n7fw/images/13-4193fe0671.jpg
Київський Псалтир 1397р.
В конець. Синов Кореов, псалом 41Iмже образом желаєть єлень на iсточники водния,сице желаєть душа моя к Тобi, Боже.Вжада душа моя к Богу крiпкому i живом
Коротка iсторична довiдка
Ще у ХVIII ст. українська церковна вимова звучала не
лише в Українi, а й у Росiї. Вiдомий росiйський письменник О. Сумароков (1717-1777) в однiй зi своїх статей скаржився на те, що українцi псують росiйську вимову: «... а потому, что все школы ими (українцями.- Г. К.) были наполнены, так сие провинцияльное произношение и вкоренилося, яко... "теби" (свiдчення того, що э українцi вимовляли як i .- Г. К.), "мья" (пiдтвердження вживання апострофа пiсля губних.- Г. К.) и протчия малороссийския испорченныя выговоры; а особливо певчия многое преобразили... малороссиянцы вместо "Тебе, Господи"-"Теби, Господы" и вместо "Господи, помилуй" поют... "Господы, помылуй" и так даляе»
«Знатнейшия наши духовныя (тобто архiєпископи, митрополити.-Г. К.) были ко стыду нашему только одни малороссиянцы... от чево все духовныя слепо следуя их неправильному ипровинцияльному наречию, вместо "во вэки" и протч. Говорили "во вики" и так даляе». Сумароков засвiдчує, що українцi «всегда э как i произносят».
Навiть у ХIХ ст. Росiя ще користувалася деякими українськими правилами вимови, справедливо обурюючи цим адептiв росiйської культури.
У росiйськiй лiтературнiй мовi українська вимова г панувала
у XVIII-першiй половинi XIX ст. i була нормативною вбагатьох словах аж до початку XX ст. «У другiй половинi
XIX-на початку XX ст. гортанний г характеризував росiйську лiтургiйну ******** та мовлення духовенства».
Українську вимову закарбовано у всесвiтньо вiдомiй «Граматицi» архiєп. Мелетiя (Смотрицького), який хоч i закрiпивдеякi чужi та значно пiзнiшi мовнi форми, проте зберiг україн-ськi наголоси та споконвiчну вимову лiтер г, є, е, и; засвiдчив, що э українцi вимовляли як i, а не як є. I саме так учили вимовляти ц.-сл. текст у Києво-Могилянськiй Академiї, саметакою мовою писали богословськi твори українськi святителiчудотворцi, що просвiтили та християнизували Росiю.
Київський Псалтир 1397р.
В конець. Синов Кореов, псалом 41 Імже образом желаєть єлень на iсточники водния,сице желаєть душа моя к Тобi, Боже. Вжада душа моя к Богу крiпкому i живом.
Коротка iсторична довiдка
Ще у ХVIII ст. українська церковна вимова звучала не лише в Українi, а й у Росiї. Вiдомий росiйський письменник О. Сумароков (1717-1777) в однiй зi своїх статей скаржився на те, що українцi псують росiйську вимову: «... а потому, что все школы ими (українцями.- Г. К.) были наполнены, так сие провинцияльное произношение и вкоренилося, яко... "теби" (свiдчення того, що э українцi вимовляли як i .- Г. К.), "мья" (пiдтвердження вживання апострофа пiсля губних.- Г. К.) и протчия малороссийския испорченныя выговоры; а особливо певчия многое преобразили... малороссиянцы вместо "Тебе, Господи"-"Теби, Господы" и вместо "Господи, помилуй" поют... "Господы, помылуй" и так даляе».
«Знатнейшия наши духовныя (тобто архiєпископи, митрополити.-Г. К.) были ко стыду нашему только одни малороссиянцы... от чево все духовныя слепо следуя их неправильному ипровинцияльному наречию, вместо "во вэки" и протч. Говорили "во вики" и так даляе». Сумароков засвiдчує, що українцi «всегда э как i произносят».
Навiть у ХIХ ст. Росiя ще користувалася деякими українськими правилами вимови, справедливо обурюючи цим адептiв росiйської культури.
У росiйськiй лiтературнiй мовi українська вимова г панувала у XVIII-першiй половинi XIX ст. i була нормативною вбагатьох словах аж до початку XX ст. «У другiй половинi XIX-на початку XX ст. гортанний г характеризував росiйську лiтургiйну ******** та мовлення духовенства».
Українську вимову закарбовано у всесвiтньо вiдомiй «Граматицi» архiєп. Мелетiя (Смотрицького), який хоч i закрiпивдеякi чужi та значно пiзнiшi мовнi форми, проте зберiг україн-ськi наголоси та споконвiчну вимову лiтер г, є, е, и; засвiдчив, що э українцi вимовляли як i, а не як є. I саме так учили вимовляти ц.-сл. текст у Києво-Могилянськiй Академiї, саме такою мовою писали богословськi твори українськi святителiчудотворцi, що просвiтили та християнизували Росiю.
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.
Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.
Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,
у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…
Як та купина, що горить - не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,
в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.
Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..
Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…
Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою -
і вічні ми будемо з нею!
*** Володимир Сосюра. 1944
аудитория слишком мала, что бы окупить фильм, а на мирой рынок хрен вылезешь.
А якщо виділяти саму лише мову, так і лишимось заробітчанами на власній землі.
Фабрики - рабочим.
Землю - крестьянам.
А мне - лексус и бусики.
Народу - мова.
Остальным - власть и деньги.
Язык, на котором разговаривали родители и деды.
https://censor.net/ua/user/93833
А мне всё равно, у меня немецкий.