Росія перекидає в Україну "миротворчі" війська з Нагірного Карабаху, - Генштаб
Росія перекидає частину "миротворчого" контингенту з Нагірного Карабаху (Азербайджан) в Україну.
Про це повідомляє Цензор.НЕТ із посиланням на оперативну інформацію Генштабу ЗСУ
В ході перегрупування військ противника здійснюється підготовка додаткових підрозділів для ведення бойових дій на території України. Так, за наявною інформацією, протягом 9-10 березня до РФ переміщено 800 військовослужбовців 102- ї військової бази (Гюмрі, Вірменія) Південного воєнного округу для подальшого перекидання в зону бойових дій. До 1500 осіб 40-ї окремої бригади морської піхоти (Петропавловськ-Камчатський) Тихоокеанського флоту залізничними ешелонами відправляються до Республіки Білорусь. У 820 головному центрі попередження про ракетний напад (Солнечногорськ) проводиться відбір особового складу для участі у бойових діях проти України.
"З метою термінового поповнення втрат окупаційних військ ЗС РФ перекидають частину "миротворчого" контингенту з Нагірного Карабаху (Азербайджан) в Україну. Також, за наявною інформацією, залучається велика кількість бойовиків-найманців з інших країн (Сирія, Сербія)", - йдеться у зведенні.
хочте допомогти творити рюзьке мір в Україні?
земля вам цвяхами і цалафанового пакета дірявого
https://m.youtube.com/watch?v=FaSsS2uRECc
Паганий знак.
Привіт, світе!
Я знаю, ти зараз дивишся на нас. Дивишся наляканими очима Польщі. Нерішучими жестами Франції. Прорахованими кроками Німеччини. Знервованими вигуками Латвії. Скептичним посмикуванням Угорщини. Розслабленим мугиканням Італії. Німою мовчанкою Ізраїля. Далекими вигуками США і Канади. І очима сотні інших країн.
Дивишся ніяково. Часто опускаєш погляд. Особливо, коли ми закриваємо собою наших дітей під час чергових ракетних атак. А коли таки наважуєшся очі підняти, дивишся вражено. Озираючись один на одного: чуєш, що то за така Україна? Її поливають градами, а вона стоїть. Її криють крилатими ракетами, а вона стоїть. Їй звідусіль брязкають довбаними танками, а вона стоїть. Їй прямо кажуть «айм вері сорі енд діплі консьорд, бат…», а вона - «тю, ну як знаєш, я пішов збивати літак». Їй пхають межи очі ядерну кнопку, а вона сміється і мовчки колотить бандерівське смузі.
Світ не дихає, світ панічно скуповує йод, а вона стоїть. З якої такої ця Україна сталі? Що такого було в молоці її матері? Чим таким годують цих воїнів тисячі волонтерських рук?
Знаєш, світе, а ти справді не знаєш. І ми теж, напевно, не знали по-справжньому донині. Не знали, що в нас є така сила. Така міць. І така любов. Завжди була. Просто роками лежала під руїнами совка, руського міра, пір'ям голубів миру і гіллям дерев любові. Лежала й чекала, щоб вибухнути. Вибухнути не страхом. Страх - це те, що нині відчуваєш ти, світе. А ми відчуваємо дещо інше.
Ми відчуваємо лють. За кожну вбиту дитину. За кожну понівечену долю. За кожне спалене місто. За кожну зруйновану мрію. І ця лють дає нам сили.
Ми відчуваємо свободу. Вперше. По-справжньому. Так гостро і сильно. Голу, вразливу і водночас таку потужну свободу. І ця свобода дає нам сили.
Ми відчуваємо любов. Ох, як же ми відчуваємо любов. Коли нема своїх і чужих. Коли всі максимально рідні. Коли мільйони рук методично викладають шлях до перемоги кожен на своєму місці. І ця любов дає нам сили.
Тому, світе, не бійся. Ми на сторожі. І якщо ти раптом соромився запитати, ми скажем самі: так, весна прийде, і вона буде жовто-блакитна. Незалежно від того страшно тобі чи ні💙💛
Нам усе одно хто йде. Всі тут навіки у землі залишаться.