Франція вимагає від своїх компаній дотримуватися санкцій проти Росії
Представник французького уряду Габріель Атталь заявив, що вкрай важливо, щоб французькі компанії дотримувалися санкцій проти Росії, введених Європейським союзом.
Про це повідомляє Цензор.НЕТ з посиланням на Reuters.
"Важливо те, що французькі компанії застосовують санкції", - сказав Атталь телеканалу France 2, коли його запитали про TotalEnergies, яка знаходиться під тиском інвесторів-активістів і неурядових організацій, що вимагають покинути Росію після її вторгнення в Україну.
Аттал додав, що четвертий пакет санкцій ЄС, прийнятий в понеділок, передбачає відмову від нових інвестицій в Росію, що TotalEnergies вже вирішила зробити.
TotalEnergies засудила російську агресію проти України і призупинила нові інвестиції в країну, але не послідувала прикладу британських колег BP і Shell, які йдуть з Росії.
Інвестор-активіст Clearway Capital звернувся до Ради директорів TotalEnergies із закликом припинити діяльність в Росії у світлі війни в Україні або провести голосування з цього питання на наступних зборах акціонерів.
Дві провідні французькі неурядові організації також планують подати до суду на TotalEnergies у зв'язку з можливими порушеннями прав людини, якщо тільки вона не розірве свої ділові зв'язки з Росією, йдеться в листі генеральному директору енергетичної компанії.
Французька нафтова компанія володіє 19,4% акцій "Новатека", найбільшого в Росії виробника зрідженого природного газу (СПГ), а також частки в проекті "Арктик СПГ", очолюваному "Новатеком".
хто найбільш продажний
https://totalenergies.com/contact-form
Привіт, світе!
Я знаю, ти зараз дивишся на нас. Дивишся наляканими очима Польщі. Нерішучими жестами Франції. Прорахованими кроками Німеччини. Знервованими вигуками Латвії. Скептичним посмикуванням Угорщини. Розслабленим мугиканням Італії. Німою мовчанкою Ізраїля. Далекими вигуками США і Канади. І очима сотні інших країн.
Дивишся ніяково. Часто опускаєш погляд. Особливо, коли ми закриваємо собою наших дітей під час чергових ракетних атак. А коли таки наважуєшся очі підняти, дивишся вражено. Озираючись один на одного: чуєш, що то за така Україна? Її поливають градами, а вона стоїть. Її криють крилатими ракетами, а вона стоїть. Їй звідусіль брязкають довбаними танками, а вона стоїть. Їй прямо кажуть «айм вері сорі енд діплі консьорд, бат…», а вона - «тю, ну як знаєш, я пішов збивати літак». Їй пхають межи очі ядерну кнопку, а вона сміється і мовчки колотить бандерівське смузі.
Світ не дихає, світ панічно скуповує йод, а вона стоїть. З якої такої ця Україна сталі? Що такого було в молоці її матері? Чим таким годують цих воїнів тисячі волонтерських рук?
Знаєш, світе, а ти справді не знаєш. І ми теж, напевно, не знали по-справжньому донині. Не знали, що в нас є така сила. Така міць. І така любов. Завжди була. Просто роками лежала під руїнами совка, руського міра, пір'ям голубів миру і гіллям дерев любові. Лежала й чекала, щоб вибухнути. Вибухнути не страхом. Страх - це те, що нині відчуваєш ти, світе. А ми відчуваємо дещо інше.
Ми відчуваємо лють. За кожну вбиту дитину. За кожну понівечену долю. За кожне спалене місто. За кожну зруйновану мрію. І ця лють дає нам сили.
Ми відчуваємо свободу. Вперше. По-справжньому. Так гостро і сильно. Голу, вразливу і водночас таку потужну свободу. І ця свобода дає нам сили.
Ми відчуваємо любов. Ох, як же ми відчуваємо любов. Коли нема своїх і чужих. Коли всі максимально рідні. Коли мільйони рук методично викладають шлях до перемоги кожен на своєму місці. І ця любов дає нам сили.
Тому, світе, не бійся. Ми на сторожі. І якщо ти раптом соромився запитати, ми скажем самі: так, весна прийде, і вона буде жовто-блакитна. Незалежно від того страшно тобі чи ні
Нам усе одно хто йде. Всі тут навіки у землі залишаться.