Пам’ятники Пушкіну та Суворову знесуть у Тульчині на Вінниччині

1. Зюзіних "творінь" - нуль. 95 квартал не дивився і не збираюся.
2. Котляревського? Будь ласка, та хоч про пекельні борошна ( ) з "Енеїди". Напам'ять.

Панів за те там мордували
І жарили з усіх боків,
Що людям льготи не давали
І ставили їх за скотів.
За те вони дрова возили,
В болоті очерет косили,
Носили в пекло на підпал.
Чорти за ними приглядали,
Залізним пруттям поганяли,
Коли який з них відставав.

Написано вручну напам'ять. Продовжувати, гадаю, сенсу ніт.
А тепер зустрічне запитання. Яку таку "особу мацапуру" там мордували в Інферно?

3. А щодо Пушкіна - так це, знаєте, взагалі-то справа смаку. І на смак може зовсім не впливати номенклатура і Визнана Геніальність. Не подобається, і все тут.

За ментальністю Лєрмонтов 100% кацап, що знайшло відображення в його поетичній творчості яка смачно описувала колективне згвалтування жінки кацапськими "*******".

Е-е-еее... Де це, нагадайте плз. І яке авторське ставлення до зображуваного?
Я згадую "Песнь о купце с Калашниковым Калашникове", яка по суті є антирашистською: там зовсім не "восхваление", а навпаки таврування царського деспотизму. Бо мужика, який у чесному двобої вбив кривдника, цар усе одно відправив на страту - бо вбитим ґвалтівником був царський опричник, і тут вже ***** на справедливість і честь, бо МОЕГО ВЕРНОГО СЛУГУ УБИЛ!!!111!1 (хоча будь-який нормальний монарх у такій ситуації помилував би вбивцю, щоб не заплямувати безчестям себе).

P.S.: ага, знайшов - порно-поема "Уланша" з юнкерського періоду біографії
Скажемо так.
1. Ключові слова - "юнкерський період". Написаний "шедевр" у 1834 р., коли Лермонтову було 19-20 років. Тобто: звичайна спермотоксикозно-казармена пацанська похабень у близькому для юнкера мілітарі-сеттінгу.
2. Якщо Іван Барков спеціалізувався на "срамных одах" і відповідно прославився "Лукой Мудищевым", то Лермонтов - літератор високого європейського рівня, а не порнограф. Оцінювати його за "Уланшей"? Виходить ґабсурда: маловідома юнацька порнуха затьмарює усю спадщину автора, усі думки, ідеї, естетику Як в анекдоті: "но стоило мне ОДИН РАЗ трахнуть овцу…"
3. Аристократичне походження і шотландське коріння - два фактори, що виключають кацапську ментальність. І Лермонтов ментальним кацапом ніколи не був. Бунтівник і на словах ("прощай, немытая россия..." - не єдина його русофобія), і на справах (внутрішня еміграція, причому на хвилинку еміграція на війну, а не буцати *** в кавказькому маєтку).
Якось так.

До речі, матюкливі вірші про секс і голі цицьки в молодому віці писали ледве не всі поети. Пушкінське, наприклад - https://ru.wikisource.org/wiki/%D0%A1%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D1%8F_%D0%B3%D1%80%D1%83%D1%81%D1%82%D0%BD%D0%BE_%D0%B7%D0%B0_%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%BC_(%D0%9F%D1%83%D1%88%D0%BA%D0%B8%D0%BD) "Сводня грустно за столом..." І західні митці теж "мальчиками-колокольчиками" навряд чи були. Юнацький спермотоксикоз - явище інтернаціональне...

Цікава така "внутрішня еміграція" виходить! - з зневаги до "немитої росії" подався вбивати для неї народи Кавказу...

Noblesse oblige, mon cher. Інших варіантів, сумісних із честю дворянина-офіцера, у ті часи не було.
Або столичне великосвітське болото, або маєток і дярєвня (де можна взагалі вовком завити)... або go to war.

Ха... ще можна було подорожувати і досліджувати незвідані краї, але в ті часи це ж було важко, а кожний дворянин з дитинства памятав вислів Сенеки "Зневажаю мудрого який не мудрий для себе"... і коли не вистачало хоробрості шукати нового прагматично (мудро) рутинно вбивав, бухав, грав в карти, влазив в неоплатні борги і волочився за жінками у звичній обстановці "нємитої росії"... Як писав Митець "Лішніє люді". Один з таких, такий собі корнет Бєлов застрелився в вуличному нужнику і залишив записку "жіл грєшно - умєр смєшно"...

Наскільки я знаю, українці народ господарський. Знімати знімайте, але не викидайте. Після війни можете зробити парк атракціонів у якомусь лісі, куди висота Європа приїжджатиме. Можна придумати різне - метання коржів у якогось більшовицького ідола, метання шин на шию якимось суворовим і т.д. Погуглить Груто паркас, зрозумієте про що я говорю.

А тебе влаштовував?

я завжди з знав , що таке московщина, на відміну від дибілів, які в кожній маршрутці із задоволенням слухали московську тюремну музику.

І що характерно, достатньо відкрити елементарну педівікію і почитати про участь Суворова в українській історії.

Був організатором придушень національно-визвольних повстань та депортацій, зокрема придушення Коліївщини в Правобережній Україні й повстання Костюшка [3], а також, у 1778 р. - депортації кримських християн до Російської імперії [4] й 1782-1783 рр. - депортації з Кубані ногайців [3]. Всі ці акції відзначалися жорстокістю та мали ознаки геноциду.

Тобто тут усе зрозуміло. Лютий ворог українського народу.

Скільки вони були на Вінничині - то їх справа. А ось що в головах недоумкуватого українського виборця, якого влаштовував суворов з 1991 по 2022 роки - це значно цікавише.

Загуглив "где был Пушкин в Украине", знайшов таке - http://a-s-pushkin.ru/books/item/f00/s00/z0000033/st007.shtml пушкинские места Украины (сайт відкривається тільки через VPN). Таки був на Вінничині, у місті Тульчин. Причому тут одразу знайшлася інфа і про другого персонажа:

"10-12 февраля 1821 года Пушкин с А. Л. и В. Л. Давыдовыми уезжает из Киева в Тульчин. Они едут через Васильков, Белую Церковь, где сохранился парк Бранницких и откуда родом была Елизавета Ксаверьевна Воронцова, станцию Шимраевку, город Сквиру, Погребище, Липовец, Брацлав и 12-14 февраля приезжают в город Тульчин, расположенный у слияния двух небольших речек - Сильницы и Тульчинки. (...)

В Тульчине в 1796 году жил А. В. Суворов, назначенный главнокомандующим юго-западной армией. Он поселился в малом верхнем дворце Потоцких. Это место было в ту пору центром суворовского военного городка. (...)

Известно, что Пушкин стремился в эти места давно. В марте 1819 года он мечтает о военной службе и не на шутку собирается в Тульчин, а оттуда в Грузию. (...)

В конце зимы 1821 года Пушкин снова приезжал в Тульчин, оттуда направился в Кишинев".

Такі справи. Але підтримаю оратора вище: були вони на Вінничині, не були - *****. Якісь скромні пам'ятні таблички на пушкінських місцях іще можуть бути заради історії ("тут був Сашко Гарматний"), але пам'ятників не треба. І точно не потрібна "боевая слава" м'ясника Суворова.

За пророблену роботу вам +Значить можна лишати пушкінські мєста

Місця нехай будуть, але достатньо буде меморіальних табличок. А ставити пам'ятники біля кожного дерева, під яким писюганив Олександр Сергійович - маразм апріорі.

те сміття й таблички їм, нам не потрібні, викинуть на смітник і забути, то все вшивий "русский мир" який нас ненавидить і вбиває... Відкривайте для себе Західний світ, він набагато глибше, ширше, змістовніше... московське лайно йому не рівня.

Теж вірно.

Лучше наперед повоевать с памятниками,чем потом с теми кто придет их защищать

В нас чимало людей з кацапськими прізвищами проживає з закінченнями на -ов, -ин, -ін, -іх: Попов, Жданов, Котін, Магучіх, може серед цих людей і є етнічні московити, але ментально вони українці, або ж прізвища могли бути змосковщеними ще за далеких предків, тому не все так просто

а помріяти?

Аналогічного висновку ще років 15 тому дійшов щодо пам'ятників Членіну. Причому не у фігуральному, а у прямому, оккультно-практичному значенні. Це були силові вузли, які утримували крипто-СРСР навіть після формального розпаду (а також слугували акумуляторами і ретрансляторами енергії мільйонів людей до центру, усі пам'ятники були зав'язані на мавзолей і кремлівський комплекс, а використання у них магічної символіки - то вже пряме підтвердження).
І ось таке іще знайшов на полонинах інтернету, на підтвердження думки про ретранслятори - напевно теж входить до системи:

Если посмотреть на карту России, чётко видно, что Москва - это настоящий центр страны. Словно нити паутины, тянутся от неё магистрали во все уголки страны, а концентрические круги её кольцевых дорог делают сходство с паутиной почти пугающим. И я давно начал задумываться - не сидит ли в центре этой паутины настоящий паучок?

Однажды я нашёл в интернете статью, где автор описывал средневековую Москву. Нынешняя Красная Площадь была тогда рынком, плавно перетекающим в одноэтажную городскую застройку. А собственно "площадь" свободно спускалась от Спасской Башни к Москве-реке, ещё не ограниченная с юга собором Василия Блаженного.

Действительно: ГУМ, исторический музей и особенно мавзолей, который сделали "центром Москвы" - это новоделы. А где её настоящий, природный центр? Я взял карту Москвы, линейку. карандаш, нашёл оставшийся от школьных времён циркуль, прочертил на Красной Площади линии от сходящихся к центру улиц и отчеркнул циркулем предполагаемые центры Садового и бульварного колец.

Гуще всего линии переплелись где-то возле Василия Блаженного. Когда я открыл гугловский снимок - я увидел маленький, невыразительный кружок. Только подумав, я сообразил, что это - Лобное Место. Эшафот, где веками четвертовали, били кнутом, и рубили головы.

Многие туристы равнодушно проходят мимо, даже не замечая круглый постамент из серого камня. Взгляд всегда скользит мимо, цепляясь за расписные купола и пряничную архитектуру. Лобное Место - словно маньяк-убийца в костюме почтальона: он прямо среди нас, но никто его не видит.

Я представил, как всё это смотрелось в старину:

прямо напротив ворот главной башни Кремля, возвышается залитый кровью, величавый каменный постамент. За ним виднеются ряды виселиц, на которых раскачиваются расклёванные вороньём тела. Дальше идут боярские посады. Слева шумит торговая Красная Площадь, снуют толпы народа. А справа открывается вид на мещанское Замоскворечье. Во все стороны, кругами, разбегаются улочки и переулки Москвы, тянутся прямые ниточки трактов во все стороны Московии.

А в самом центре этого страшного и завораживающего рисунка - короткий путь из крепости на эшафот. Я нашёл "паучка". Вернее страшного, чёрного паука, питающегося человечиной.

...Поискав информацию, я узнал много нового о Лобном Месте. Оказывается, раьше здесь был "тёмный камень", где обитавшее в округе балтское племя Голядь приносило человеческие жертвы Перкунасу. Затем, когда эти леса заняли Вятичи, над камнем был насыпан курган, где сжигались тела казнённых преступников. Когда дружина князя Юрия захватила посад Кучково, боярин Кучка был обезглавлен именно на "лобном кургане", и эта человеческая жертва стала началом истории нового города - Москвы. Есть информация, что на Лобном месте всего казнено более 30.000 человек. Что последние казни проводились там ещё в 19 веке. И что прекращение жертвоприношений стало причиной краха России и её бед в веке 20. Старожилы говорят, что "тёмный камень" давно требует крови. И что не мавзолей с Лениным надо сносить - а следует или срыть до основания Лобное Место, или снова начать рубить на нём головы.

(от тільки старожили не розуміють, що жертвопринесення не припинилися. Вони стали більш витонченими і невидимими, точніше неочевидними).