Українські захисники, ймовірно, виходять з Авдіївки, - BBC
Після того, як росіяни цього тижня перерізали головний шлях постачання Авдіївки, підрозділи ЗСУ поступово виходять з більшої частини зруйнованого міста, а деякі з них опинилися в оточенні.
Як інформує Цензор.НЕТ, про це пише BBC із посиланням на українські та російські джерела.
При цьому офіційних заяв про вихід ЗСУ з більшої частини Авдіївки поки що немає.
"Далі будуть нові важкі рішення та новини. Наш гарнізон залишається у 9-му кварталі та на АКХЗ. В інших частинах – десь вийшли, десь ведемо бої. Але тенденція, гадаю, зрозуміла", – пише BBC із посиланням на українського військового журналіста Богдана Мірошникова.
9-й квартал – це західна околиця Авдіївки, через яку пролягає відкритий наразі шлях відходу з міста на захід, через поля. АКХЗ - Авдіївський коксохімічний завод, його велика територія прилягає до міста з півночі.
Український військово-аналітичний проєкт DeepState у четвер увечері повідомив, що росіяни підняли свій прапор над укріпрайоном "Зеніт" на півдні міста.
"Сьогодні основні сили вийшли з позицій, але вийти вдалося не всім, тобто не все так радісно, як намагаються подати інші", - пишуть у DeepState.
Про те, що деякі українські підрозділи в Авдіївці фактично опинилися в оточенні, сказав в ефірі "Радіо Свобода" й Олександр Бородін, пресаташе 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ, нещодавно кинутої на допомогу авдіївському гарнізону.
На початку жовтня російська армія розпочала масований штурм авдіївського виступу та його флангів. Як стверджують українські військові, за чотири місяці постійних атак росіяни втратили тут багато тисяч солдатів та сотні одиниць бронетехніки. Площа Авдіївки – 29 кв. км, тобто зараз це витягнута з південного сходу на північний захід смуга руїн завширшки два-три кілометри й завдовжки десять кілометрів.
"Як і в політиці, ніхто не любить не популярних рішень. Вивід особового складу - ні, інше діло - героїчна оборона.
За це можна і підвищення отримати.
Було дві спроби виходу.
В першу ніч, 14 лютого, пішла перша десятка. Якій довелось вступити в стрілецький бій.
Артилерія вже була наведена. Тільки троє поранених добралося назад. І якщо двоє добралося по темноті, то евакуація останнього відбулася вже зранку. І я, та ще троє добровольців, його несли.
А день, це не той час для переміщень, так ще й таких важких. І як закономірний результат: з одного пораненого, стало нас ще четверо.
Новий день, нова темнота.
Генплан - або пан, або пропав.
Формувались нові групи. Я не вникав. Так як сказали, що за пораненими приїде коробочка. Розслабився.
Вирушали групи, одна за одною - видимість нульова.
Це було тупо виживання. Кілометр по полю - та купка котиків сліпих, керованих дроном.
Ворожа артилерія. Дорога в Авдіївку всіяна нашими трупами.
Чекати евак, я не лишився.
Очолив групу, та вирушив в невідомість. Накрили. Проє*ав групу.
Але в кінцевому результаті, добрався до точки.
І як перші групи повмирали стикаючись з ворогом. То наступних повели вже трохи в обхід.
Це і дозволило, тим кому повезло, вийти.
Евак не приїхав.
А цей діалог по рації, ранив нас в самі наші глубини:
- Поранений. Командир, а що, еваку не буде?
- Ні, не буде, залишайте 300 та спалюйте все.
Він не знав, що говорить з пораненим.
Залишилось як мінімум шість чоловік.
І так само, було важко читати їхні повідомлення, в чаті в "Сигналі".
Їхній відчай, та приреченість.
Це завжди залишиться в нас.
Гинуть самі сміливі.
І хоч ми й в Авдіївці, та готові на відхід.
Командування далі тягне.
Та навіть, готове привезти БК та припаси, та залишити нас помирати.
110 ОМБР 1 батальйон, 2 рота. Help!" (С)
Дзеркало тижня.