Українські захисники, ймовірно, виходять з Авдіївки, - BBC
Після того, як росіяни цього тижня перерізали головний шлях постачання Авдіївки, підрозділи ЗСУ поступово виходять з більшої частини зруйнованого міста, а деякі з них опинилися в оточенні.
Як інформує Цензор.НЕТ, про це пише BBC із посиланням на українські та російські джерела.
При цьому офіційних заяв про вихід ЗСУ з більшої частини Авдіївки поки що немає.
"Далі будуть нові важкі рішення та новини. Наш гарнізон залишається у 9-му кварталі та на АКХЗ. В інших частинах – десь вийшли, десь ведемо бої. Але тенденція, гадаю, зрозуміла", – пише BBC із посиланням на українського військового журналіста Богдана Мірошникова.
9-й квартал – це західна околиця Авдіївки, через яку пролягає відкритий наразі шлях відходу з міста на захід, через поля. АКХЗ - Авдіївський коксохімічний завод, його велика територія прилягає до міста з півночі.
Український військово-аналітичний проєкт DeepState у четвер увечері повідомив, що росіяни підняли свій прапор над укріпрайоном "Зеніт" на півдні міста.
"Сьогодні основні сили вийшли з позицій, але вийти вдалося не всім, тобто не все так радісно, як намагаються подати інші", - пишуть у DeepState.
Про те, що деякі українські підрозділи в Авдіївці фактично опинилися в оточенні, сказав в ефірі "Радіо Свобода" й Олександр Бородін, пресаташе 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ, нещодавно кинутої на допомогу авдіївському гарнізону.
На початку жовтня російська армія розпочала масований штурм авдіївського виступу та його флангів. Як стверджують українські військові, за чотири місяці постійних атак росіяни втратили тут багато тисяч солдатів та сотні одиниць бронетехніки. Площа Авдіївки – 29 кв. км, тобто зараз це витягнута з південного сходу на північний захід смуга руїн завширшки два-три кілометри й завдовжки десять кілометрів.
На Мелітополь уже наступали поки ти на Польщу курс тримав, нічого з цього не вийшло, якщо тобі не відомо, через таке ж безтолкове планування і реалізацію. Через річку легше, бо там немає (не було) таких щільних укріплень, мінувань як на Мелітопольському напрямку + більше логістичне плече для рашистів.
- дохтор,скажитє, я умру?
- тіпун вам на язик. Знаєтє, как нас за это ругают!
- Реалистичный план действий Вооруженных Сил Украины на 2024 год. С деталями и учетом реальной ситуации на поле боя - текущей и в перспективе.
- Проблемы с логистикой должны быть решены. Пока генералы выяснят, где у них на складах застряли дроны, Авдеевка не должна ждать.
- Генерал должен знать фронт. Каждый генерал. Если он не знает фронта, он не служит Украине.
первым оставят Авдеевку, потом Купянск , потом Сиверс, Славянск, потом Торецк и Угледар, потом вернут Залужного....
Збереження особового складу, вивіз зброї та обладнання, грамотне мінування та спалення тих залишків, які ми називали позиціями. Гарно було б, але ні.
Як і в політиці, ніхто не любить не популярних рішень. Вивід особового складу, ні, інше діло, героїчна оборона. За це можна і підвищення отримати.
Було дві спроби виходу. В першу ніч, 14 лютого, пішла перша десятка. Якій довелось вступити в стрілецький бій. Артилерія вже була наведена. Тільки троє поранених добралося назад. І якщо двоє добралося по темноті. То евакуація останнього відбулася вже зранку. І я, та ще троє добровольців, його несли. А день, це не той час для переміщень, так ще й таких важких. І як закономірний результат. З одного пораненого, стало нас ще 4. І це мені ще дуже повезло, що не втратив рухливість, а лишень отримав посмішку Джокера.
Окей. Новий день, нова темнота. Генплан, або пан, або пропав. Формувались нові групи. Я не вникав. Так як сказали, що за пораненими приїде коробочка. Розслабився.
Вирушали групи, одна за одною. На вулиці видимість була нульова. Це було тупо виживання. Кілометр по полю. Та купка котиків сліпих, керованих дроном. Ворожа артилерія. Дорога в Авдіївку всіяна нашими трупами.
Чекати евак, я не лишився. Очолив групу, та вирушив в невідомість. Накрили. ******* групу. Але в кінцевому результаті, добрався до точки.
І як перші групи повмирали стикаючись з ворогом. То наступних повели вже трохи в обхід. Це і дозволило, тим кому повезло, вийти.
Евак не приїхав. Остання група покинула бункер. А цей діалог по рації, ранив нас в самі наші глубини:
Поранений. А що, еваку не буде?
Командир. Ні, не буде, залишайте 300 та спалюйте все.
Він не знав, що говорить з пораненим. Залишилось як мінімум шість чоловік.
І так само, було важко читати їхні повідомлення, в чаті в сигналі. Їхній відчай, та приреченість. Це завжди залишиться в нас. Гинуть самі сміливі.