Меморіальну дошку поету Осипу Мандельштаму відкрили в Києві. ФОТО
5 липня в Києві на вулиці Марії Заньковецької відкрили меморіальну дошку поету Осипу Мандельштаму і його дружині Надії Мандельштам (Хазіній).
Про це повідомляє Цензор.НЕТ із посиланням на Радіо Свобода.
Осип Мандельштам із Надією Хазіною познайомилися в Києві і проживали в місті з 1919 по 1929 рік.
Ініціювали проект Український центр Міжнародного ПЕН-клубу, видавництво "Дух і Літера" та Центр Юдаїки. Автор меморіальної дошки подружжю - скульптор Світлана Карунська.
"Відкриття дошки не пов'язано з жодною датою. Просто в Києві не вистачало пам'ятного місця, пов'язаного з цими людьми. По-друге, сьогодні актуально нагадати, що обидва, особливо Осип Мандельштам, були жертвою того самого режиму, який сьогодні вбиває наших людей. Так само, як він убив Осипа Мандельштама і багатьох росіян, українців та інших нещасних громадян тієї країни", - сказав на відкритті дошки президент українського ПЕН-клубу Микола Рябчук.
Осип Мандельштам загинув у пересильному таборі під Владивостоком 27 грудня 1938 року.
Памяти Осипа Мандельштама
Поэту невозможно умереть
В больнице или дома на постели.
И даже на Кавказе на дуэли
Поэту невозможно умереть.
Поэту невозможно умереть
В концлагере, в тюремном гулком страхе,
И даже в липких судорогах плахи
Поэту невозможно умереть.
Поэты умирают в небесах.
Высокая их плоть не знает тленья.
Звездой падучей, огненным знаменьем
Поэты умирают в небесах.
Поэты умирают в небесах.
И я шепчу разбитыми губами:
Не верьте слухам, ЖИЛ В ПОМОЙНОЙ ЯМЕ,
А умер, как поэты, в небесах.
1968
Наши речи за десять шагов не слышны,
А где хватит на полразговорца,
Там припомнят кремлёвского горца.
Его толстые пальцы, как черви, жирны,
А слова, как пудовые гири, верны,
Тараканьи смеются усища,
И сияют его голенища.
А вокруг него сброд тонкошеих вождей,
Он играет услугами полулюдей.
Кто свистит, кто мяучит, кто хнычет,
Он один лишь бабачит и тычет,
Как подкову, кует за указом указ:
Кому в пах, кому в лоб, кому в бровь, кому в глаз.
Что ни казнь у него - то малина
И широкая грудь осетина.
Ноябрь 1933
За барскую шубу, за астму, за желчь петербургского дня.
За музыку сосен савойских, Полей Елисейских бензин,
За розу в кабине рольс-ройса и масло парижских картин.
Я пью за бискайские волны, за сливок альпийских кувшин,
За рыжую спесь англичанок и дальних колоний хинин.
Я пью, но еще не придумал - из двух выбираю одно:
Веселое асти-спуманте иль папского замка вино.11 апреля 1931
Ищет мужа не знаю чья жинка,
И на щеки ее восковые
Ни одна не скатилась слезинка.
Не гадают цыганочки кралям,
Не играют в Купеческом скрипки,
На Крещатике лошади пали,
Пахнут смертью господские Липки.
Уходили с последним трамваем
Прямо за город красноармейцы,
И шинель прокричала сырая:
- Мы вернемся еще - разумейте...
1937
Наши речи за десять шагов не слышны,
А где хватит на полразговорца,
Там припомнят кремлёвского горца.
Его толстые пальцы, как черви, жирны,
И слова, как пудовые гири, верны,
Тараканьи смеются глазища
И сияют его голенища.
А вокруг него сброд тонкошеих вождей,
Он играет услугами полулюдей.
Кто свистит, кто мяучит, кто хнычет,
Он один лишь бабачит и тычет,
Как подкову, кует за указом указ:
Кому в пах, кому в лоб, кому в бровь, кому в глаз.
Что ни казнь у него - то малина,
И широкая грудь осетина.
Осип Мандельштам. Ноябрь, 1933.