Микола Мельник: "Те, що ми втратимо Покровськ, - це факт, який випливає зі співвідношення сил і засобів"

Автор: Ольга Москалюк

Покровськ сьогодні – це не просто точка на мапі бойових дій, а справжній "нерв" фронту. Останнім часом він став одним із головних епіцентрів протистояння української армії та російських окупантів.

 Ситуація надзвичайно складна та критична: росіяни, маючи перевагу в ресурсах, намагаються оточити місто та витіснити звідти Сили оборони, проте наші війська чинять жорсткий опір. У понеділок президент Володимир Зеленський провів Ставку, після якої повідомив, що ворог не має тут успіхів, а обороною Покровська особисто командує Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський.

- Покровсько-Мирноградська агломерація перебуває в напівоточенні з фактично перерізаною логістикою, - коментує те, що відбувається, офіцер ЗСУ Микола Мельник. - Сили оборони України контролюють менше 50 відсотків Покровська. Про те, що ворог буде його захоплювати саме через оточення, я писав ще місяці три тому, адже це був найбільш логічний шлях, і ворог ним пішов.

- Народний депутат, полковник Роман Костенко говорить, що втрата Покровська - питання часу. Ви як вважаєте?

- Все в цьому світі - питання часу. Ми ж просто намагаємося зрозуміти, якого саме. На превеликий жаль, навіть якщо просто орієнтуватися на карту DeepState, ми побачимо, що позиція між флангами росіян, тобто між "сірими зонами" з півночі й півдня - зі сторони Красного Лиману і Покровська відповідно - це всього чотири кілометри. Причому вже після стабілізаційних заходів, які проводили навіть із залученням бійців ГУР. Тобто фактично маємо напівоточення. Логістика перебита, а це означає, що нічого південніше Мирнограда проїхати не може.

Відповідно, постає ключове питання: як відвести людей з лінії Промінь–Чунишине з найменшими втратами. Тому що там наші вже перебувають у дуже широкому напівоточенні (якщо ми боїмося самого слова "оточення", то можна так артикулювати). Тобто їх треба відводити до рівня траси Мирноград–Покровськ. Це перша задача, яка має стояти перед адекватними "батьками"-командирами.

Друга – це усвідомлення того, що Мирноград ми теж не втримуємо. Тому наступним етапом треба відтягнутися західніше та спробувати стабілізуватися вже у Покровську. Бо там ще можна битися у вуличних боях, але лише за однієї умови: ворог не має прорватися за Родинське та просунутися далі цього селища десь на п’ять кілометрів на захід. Якщо таке все ж станеться - доля Покровська стовідсотково буде вирішена. Саме тому я й кажу: уже зараз треба думати про нові оборонні фортифікаційні споруди за лінією Покровська. Адже, на мою думку, командування, як завжди, триматиметься до останнього за далеко нікому не потрібні посадки. І ми знову отримаємо ту ж ситуацію, як часто любить говорити Верховна Ставка: "Жоден підрозділ не потрапив у оточення. В оточення потрапили лише окремі солдати". Така ситуація була під Кураховим, біля Авдіївки, особливо під Суджею, коли наші хлопці виходили пішки по 20–25 кілометрів, і нам просто дуже пощастило, що росіяни побоялися активно нас переслідувати. До речі, саме під Суджею, здається, перший батальйон 47-ї бригади тоді непогано "зачепився" й дав змогу іншим відійти.

Я хочу, щоб ми уникли ситуації, коли фортифікаційні споруди побудовані, а людей у них немає через те, що ті, кого можна було туди посадити, уже оточені або загинули у непотрібних боях за посадки.

- Але ворог же більше року намагався взяти Покровськ. Чому зараз йому вдалося так близько підійти і зайти в місто?

- По-перше, у саме місто вони почали заходити ще три місяці тому. Вони побачили, наскільки дірявою є наша оборона. Можу лише припустити, що наші бригади, які там стояли, були виснажені боями. Кількість людей недостатня, а та "кілзона", яка була створена нашими Силами безпілотних систем та лінійними підрозділами, не завжди могла реагувати на просочування одного-двох російських солдатів у межі міста. Коли таких "один-два" солдата стало десятки, ці такі інфільтраційні групи створили критичну масу на околицях і почали просуватися далі вглиб. Якщо подивитися на карту, то видно: Покровськ майже весь "сірий". Це означає, що бої йдуть у шаховому порядку - усім вже не до кінця зрозуміло, де свої, а де чужі. Підрозділи безпілотних систем постійно намагаються відтягуватися західніше, щоб мати змогу ефективно підтримувати піхоту. Але тактика інфільтрації, яку застосували росіяни, дала свій результат. Так, вони зазнали величезних втрат. Це для них "криваве" місто. Але вони реалізували задачу. Це перше. Друге - наші бригади були виснажені. І третє - фактично наші шляхи сполучення перебували під вогневим контролем противника вже місяць-два точно. Відповідно, вони нас ослабили. Коли ти втрачаєш значну частину техніки й людей ще на підвозі до позицій, за певний час тобі просто не буде, чим захищатися. Оце й сталося.

- Ви, до речі, писали про причини просування ворога - саме про виснаження підрозділів, брак людей, тотальну перевагу противника, а також про побудову клумб замість оборонних споруд. Хто має за це понести відповідальність?

- Є відповідні керівники військово-цивільних адміністрацій. Вони ж призначені для того, щоб фактично керувати містом, враховуючи військові обставини. Тут є прізвище, ім'я, по-батькові, якщо говорити чисто по адміністративній лінії. А по військовій, що б не сталося, ніхто не буде притягнутий до відповідальності, бо я більш ніж певен: як завжди, був мікроменеджмент, коли Ставка визначала, де ставити, яку СП-шку.

Відсутність довіри до молодшого офіцерського складу постійно породжуватиме брак ініціативи. А для української армії таке - це смерть, бо єдиний спосіб переграти сильного противника - ініціатива. Так, будь-яка ініціатива в армії має бути в рамках чогось, але зараз вона паралізована в більшості підрозділів.

- Колишній заступник міністра оборони Віталій Дейнега другого листопада написав досить жорсткий пост про ситуацію в Покровську, зауваживши, що по факту ми вже місто втратили, тож нам потрібно вивести звідти війська. Зацитую: "Треба врятувати тих, хто без наказу відмовляється виходити. І не треба боятися падіння рейтингів, бо виборів не буде: у наступному році знову буде війна. І кимось її треба буде воювати". Що ви скажете?

- Я завжди виходжу з того, що перед тим, як казати: "маємо вийти", треба з'ясувати, чи є у нас достатньо фортифікаційних споруд, щоб не повторити Авдіївку. Там ми вийшли, але де потім зупинилися? Ми відступали доволі швидко. І чому? Бо за Авдіївкою не було нормально побудованих інженерно-оборонних споруд, і підрозділам доводилося битися просто в чистому полі.

Тому треба переконатися, що ці споруди є (наскільки я знаю, так). Це перше. А друге - відхід має бути поетапним. Якщо ми відійдемо від Покровська, але лишимося в Мирнограді, то всі ті, хто там будуть, можуть загинути. Так само, якщо ми відійдемо з лінії Мирноград-Покровськ, то південніше теж є наші підрозділи, і їх можуть кинути напризволяще. Тому я за поетапний відхід, і не тому, що люблю повторювати мантру: "давайте відступати, там наші котики". А через те, що битися в напівоточенні за нахрен нікому не потрібні посадки - це дурість, фанатом якої є тільки наш Головнокомандувач.

Потрібно берегти особовий склад, потроху відтягуватися крок за кроком і рятувати солдат. Я б не сказав, що у нас нікому воювати. Просто ми провалили інформаційну й мобілізаційну політику. Чому? Не хочу зараз критикувати владу, щоби не псувати собі настрій.

- Але, направду, мобілізація провалена...

- Якщо послухати деяких членів профільного парламентського комітету, то вони вважають, що з мобілізацією все добре. Так каже народний депутат "Слуги народу" Горбенко, який раніше крутив лампочки в КМДА, а після кар'єрного зростання вже розказує, що всім СЗЧникам треба заблокувати банківські рахунки. Проблема в тому, що ця людина взагалі не розбирається у оборонній справі, але опікується цим питанням.

- Повернімося до Покровська. Чи можна порівняти ці бої за місто із ситуацією в Бахмуті чи Авдіївці?

- Я б не порівнював Бахмут із Покровськом. Можливо, є схожі риси у частині перебивання логістичних шляхів і охопленні флангів, яке тоді відбулося. А те, що ми втратимо Покровськ, - це факт, який випливає зі співвідношення сил і засобів, які ми можемо там задіяти, і того, що відбувається зараз. Тому питання доволі просте: як мінімізувати шкоду від того, що станеться? Проблема не в самому факті втрати Покровська, а в тому, щоб не загинули всі, хто його обороняє.

- У пресі, зокрема іноземній, порушується питання, що буде у разі падіння Покровська. Пишуть про те, що росія отримає вигідні спостережні й вогневі позиції для просування на Краматорськ та Слов'янськ, що через втрату міста лінія постачання ЗСУ ускладниться, а оборона регіону вимагатиме перерозподілу наших сил, що може послабити інші ділянки фронту. Що скажете з цього приводу?

- Я не розумію, як втрата Покровська погіршить логістику з Краматорськом і Слов'янськом, адже дорога через Покровськ була перебита ще пів року тому, тож це не є проблемою. А те, що нам доведеться по-новому вирівнювати лінію фронту, - так, доведеться. Ми цим займаємося вже два роки.

Ще раз: нам треба побудувати достатньо фортифікаційних споруд, які відповідають сучасним вимогам, тобто з антидрон-захистом, бетоном – усім, як треба. Так, Покровськ стоїть на висотах. Окей. Що ж поробиш?! Відтягнемося на кращі позиції. Немає вибору. Питання лише в збереженні особового складу, щоб не повторилася ситуація під Добропіллям, коли перша лінія була пробита, а далі виявилися пусті траншеї, через що стався 15-кілометровий виступ противника. Якщо такого не відбудеться, і за Покровськом буде достатня кількість сил, щоб стримувати ворога далі, катастрофи не станеться.

- Ви згадали операцію ГУР - цю висадку десанту, яка так сколихнула мережі. Багато хто називає її зухвалою. Що ви подумали, коли дізналися про неї?

- Відчай. Відповідь доволі проста. Заходити в зону дії російських ПЗРК і дронів, висаджувати піхоту, навіть найкваліфікованішу, у межах стрілкової досяжності противника – це дуже ризиковано. Добре, що це було гарно сплановано, і ми не втратили гелікоптери і людей. Сподіваюся, що всі спецпризначенці ГУР живі. Я не знаю їхньої остаточної долі. Але це був відчай.

- До речі, в ЗМІ була інформація, що операцією керував Кирило Буданов. Публікували фото, ніби він там.

- Якщо генерал починає керувати двадцятьма солдатами, то значить є проблеми в управлінні. Так, взагалі генерал має бути на передовій із солдатами. Якби у нас командування бригад і батальйонів було трошки ближче до солдата, можливо, вони краще розуміли б, що таке війна. Бо в нас вже виховується частина офіцерів, які бачили війну тільки на екранах, які самі посадки не штурмували, але точно знають, як краще це робити.

- А президент сказав, що обороною Покровська займається особисто Головнокомандувач і, за його словами, Олександр Сирський теж там. Це ж також про проблеми в управлінні?

- А навіщо нам взагалі тоді ОТУ, ОСУВ, командування корпусів і решта, якщо в критичній ситуації ми відправляємо Головнокомандувача ЗСУ?! Це старий добре відомий мікроменеджмент Сирського – людини, яка не відвоювала з автоматом ні дня, але, тим не менш, точно знає, як іншим треба воювати. Ми ж маємо плеяду "тепличних" генералів, які все життя спочатку армію розвалювали, потім під час АТО розказували, як треба воювати, а зараз командують.

Я не знаю, чи це рішення президента - не смію його обговорювати. Але якщо не давати підлеглим можливість розвиватися, якщо покладати будь-яку серйозну ситуацію лише на одну людину, то її елементарно не вистачить. Тут проблеми з делегуванням. Дай Бог, щоб у пана Сирського все вийшло. Всі тільки за! Я говорю про інше - якщо ми не можемо довірити цю ситуацію генералам, які за це отримують гроші, якщо ми не довіряємо командуванню корпусів та бригад, які там знаходяться, то яку структуру ми в армії взагалі побудували? Що ж це за система, коли Сирський має пояснювати, яку СП-шку тримати?! Ми так багато не навоюємо.

- Була ще одна цікава історія. 29 жовтня президент росії заявив про нібито "оточення" українських військ у Покровську та Куп’янську. Потім запропонував припинити бойові дії на відповідних ділянках, щоб західні та українські журналісти "змогли на власні очі пересвідчитися" у правдивості його слів. Про що для вас ця заява? Що він хотів показати?

- Нічого, окрім спроби дезорганізувати увагу політичного керівництва України. Жодного військового визначення його слова не мали. Він прекрасно розуміє, що українці більше не поведуться на пропозиції "припинити вогонь на день-два". Бо, як показує досвід, за цей час росіяни непогано укріплюються. Тому це елементарна спроба зманіпулювати думку нашого політичного керівництва. Добре, що цього не сталося.

- путін також заявив, що готовий приїхати до Покровська. Це якась "гра м’язів" чи що?

- Думаю, путін направив би свого чергового двійника та й усе.

- Чому вони взагалі так вчепилися в Покровськ і приділяють йому стільки уваги? Це один з етапів реалізації бажання по захопленню всього Донбасу?

- Покровськ має доволі важливе логістичне значення. Якщо почати тут розширюватися, тоді й Краматорськ рано чи пізно опиниться в оточенні. Росіяни діють шляхом охоплення. Так, вони штурмують в лоб, але якщо подивитися на стратегічну карту, намагаються охоплювати наші сильні оборонні логістичні вузли. Тому все доволі логічно. Покровськ у рамках захоплення Донбасу грає ключову роль.

Якщо вони захоплять Покровсько-Мирноградську агломерацію, абсолютно спокійно можуть продовжити наступ на Добропілля і на північ. Таким чином Костянтинівка та Дружківка опиняться, скажімо так, у логістичному напівоточенні. Тому що вони візьмуть під вогневий контроль дороги й виснажуватимуть підрозділи, які боронитимуть ці міста. Тож у рамках захоплення Донбасу Покровськ, дійсно, важливий, як з політичної точки зору, так і з військової.

- Росіяни постійно встановлюють дати, зокрема того, коли планують захопити Донбас. Таке бажання ставити часові рамки - це про що? Збереження радянського мислення?

- Вони виходять зі своєї старої доброї ура-патріотської історії: "пятилетка за два года", "дадим угля до первого января" тощо. Але фактично це шкодить самій же російській федерації, адже вони підганяють відділи та командирів під політичну доцільність планування. Це прекрасно! Нехай так продовжують і надалі. Але важливо, щоб ми цього не повторювали.

- Бо тоді "маленька радянська армія ніколи не переможе велику радянську армію"?

- На щастя, ми вже не станемо радянською армією - пройшли свій шлях і суттєво прогресували. Але, на жаль, у нас іноді насаджується її логіка. Я про те, що зараз маленька армія бореться з великою радянською армією, однак іноді радянськими методами. Це проблема.

- На початку минулого року в одному з інтервʼю ви сказали: "Чим більше ми будемо воювати в росії, тим менше ми будемо воювати в Україні. На превеликий жаль, росіяни нікуди не подінуться. Ми їм не пробачимо те, що вони прийшли на нашу землю, а вони нам не пробачать, що ми не здалися. Ця війна – на десятиліття. Тому краще переносити вогонь на їхню землю". Зараз теж так вважаєте?

- Так. Тоді я це говорив у контексті переносу вогню на територію курської області. Це було абсолютно правильне рішення. Проблема в тому, що потім ми перетворили цей наступ на стандартну оборону. І коли я та інші військові звертали увагу, що у нас перебита логістика, що ми втрачаємо дві третини особового складу ще до того, як він дійшов до позицій, мені розказували, що я мало що розумію у військовій справі. Люди, які це робили, все одно потім пішли на підвищення. Просрали величезну кількість піхоти, втратили багато техніки, мінометів і всього іншого, але все одно пішли на підвищення, бо виконували наказ Головнокомандувача "триматися до кінця" – але не до свого, а солдатів, які там воювали. Тому я залишаюся при своїй думці: переносити вогонь на територію противника - правильно. Ми це робимо майже щоночі. І так, росіяни нам ніколи не пробачать, що ми не здалися. Можливо, будуть якісь перемир’я, але після того - нова ескалація, і продовження цієї війни на винищення.

- Оці переноси можуть якось "витверезити" росіян?

- Ні, не можуть.

- Чому?

- Як ти "витверезиш" маніяків?! З ними нічого не зробиш. Вони є загрозою.

- Як нам готувати своє суспільство до того, що ця війна надовго?

- Я скажу те, що говорив і у 2022 році. Має бути базова військова підготовка для кожного. Обов’язкове національно-патріотичне виховання, починаючи з дитячого садочка, а не та профанація, яка у нас зараз існує. Нормальна військова підготовка для студентів, а не те, що нині відбувається. Треба нарешті закрити кордони, зайнятися тим, щоб повертати з інших країн ухилянтів шляхом кримінального переслідування, змінити інформаційну політику. Президент нарешті має стати на сторону держави, на сторону бійця, який воює. Тому що коли президент мені каже, що СЗЧшник - це людина, яка втомилася, тоді виникає питання, а хто той, хто продовжує воювати?! Дехто більше десяти років. Він не втомився чи що?! Немає в суспільстві засудження дезертирства. Держава використовує свій примусовий силовий ресурс для будь-чого, окрім того, щоб захистити систему мобілізації, яка є критично важливою.

Я вже не говорю про фаховість людей, які керують системою оборони з політичної та практичної точки зору. Добре, припустимо, інших немає, але люди просто не хочуть мати нічого спільного з певним політичним керівництвом. Однак те, що я зараз назвав, це база. Це те, без чого суспільство далі не може воювати. По армії взагалі можна довго продовжувати список.

- Чому цього не робиться?

- Я б не хотів ображати свого президента.

Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"