Загиблі Герої листопада 2021

Автор: Ян Осока

У цій статті наведено дані про бойові втрати української армії на Сході за листопад 2021 року. Тут можна знайти не тільки імена та прізвища, а більш детальну інформацію про кожного загиблого Героя. Перелік не є остаточним.

ВСТУП

Затишна та простора квартира у багатоповерховому будинку зустрічала кожен новий день ледь чутним нерозбірливим бурмотінням тиші, що порушувалася лише розміреним клацанням секундної стрілки настінного годинника, який висів у спальні. І щоранку лунало клацання замка - до квартири заходила літня жінка, яка дбайливо наводила чистоту: підмітала і мила підлогу, витирала пил зі столів і згаслого комп'ютерного монітора, відкривала ролети на вікнах. На підвіконні стояла квітка з великим листям, і жінка ретельно протирала його, стежачи, щоб денне світло падало на квітку, оскільки без освітлення вона швидко слабшала і засихала. Біля застеленого чистими простирадлами ліжка стояла тумбочка, на якій було кілька світлин, і жінка часто брала їх до рук, знову і знову занурюючись у життя господаря квартири, а за кілька хвилин на поверхню фоторамки починали падати прозорі краплі.

Колись давно, мільйон років тому, її донька вийшла заміж і переїхала до цієї квартири, пурхнувши з батьківської оселі, мов метелик. Донька поїхала і більше ніколи не повернулася, залишивши матір наодинці з болем і тугою, проте людина, за яку донька вийшла заміж, повністю влаштовувала матір, тому одночасно з тугою та сльозами за своєю дитиною у літньої жінки в душі панував спокій. І тепер, часто сидячи на ліжку, жінка похилого віку перебирала світлини, на яких було відтворене щасливе життя молодої пари до того самого страшного дня, коли доньку затримали на роботі. До того моменту, коли вона прийняла фатальне рішення замість тролейбуса сісти до того бісового таксі, водій якого розігнався надто сильно і не встиг потім вчасно загальмувати.

Миті їхнього життя проносилися перед очима жінки: ось він тримає її доньку на руках, ось вони гуляють, сміючись і взявшись за руки, ось їхній поцілунок на весіллі, ось їхнє новосілля. А ось та сама світлина, яку жінка так любила раніше, а тепер люто ненавиділа: на ній донька дивилася прямо в об'єктив камери і заразливо посміхалася, от тільки рамка, ця клята чорна рамка у правому нижньому кутку, рамка, яку можна здерти зі світлини, але ніяк не випалити із серця. Жінці вистачало сил тільки на те, щоб обережно поставити світлину на тумбочку, а потім вона безсило падала на підлогу і здригалася в глухих риданнях під рівномірний приглушений стукіт секундної стрілки настінного годинника.

Вона дуже погано пам'ятала похорон і ще якийсь час по тому. Її  подруга працювала лікарем і  постійно давала жінці випити щось прозоре, що майже не мало смаку, з ледь вловимим запахом, що грав відтінками барбітуратів. Але жодні барбітурати не могли припинити безперервний потік сліз, вона сиділа, гарячково стиснувши в руках світлину улюбленої донечки, чоловік якої сидів поруч, нерухомим поглядом дивлячись перед собою. У неї залишився ще син, приблизно такого ж віку, що і зять, і протягом довгого періоду двоє дорослих чоловіків підтримували почорнілу від горя жінку, в якої померла її дитина.

Чоловік, який поховав дружину, віч-на-віч зустрівся з повною порожнечею, яка виповзла зі свіжої могили і вдерлася до його будинку, змітаючи все на своєму шляху. У його життя завітали безсонні ночі, коли замість теплої руки він міг обіймати лише холодну подушку, але найбільше свердлило його мозок це безперервне клацання секундної стрілки на годиннику, на яке він раніше взагалі не звертав уваги. Батарейка в годиннику, здавалося, була вічною, і тепер цей звук був єдиним у його квартирі: дружина лежала під двома метрами землі, і не було кому з ним заговорити, поцілувати, затишно посопіти на плечі. І після однієї з таких сповнених болем ночей він наступного ранку підписував папери під байдужим поглядом військового комісара.

Йому призначили дату прибуття до частини. В останній перед відправкою день він ретельно прибрав у квартирі, зателефонував тещі і поставив її перед фактом, попросивши приходити, щоб підтримувати в оселі лад, а потім повісив слухавку посеред приголомшеного мовчання на іншому кінці.

Поливши вранці квітку, ніжно провів кінчиком вказівного пальця по його великому листю, вийшов на вулицю і вирушив у бік вокзалу, жодного разу не озирнувшись.

1. Сергій Валерійович Єлисєєв (позивний Лютий) народився 17.01.1990 року. Мешкав у Дніпрі.

Бойовий шлях чоловік розпочав 2015 року, коли його було мобілізовано до лав 93-ї ОМБр, потім він підписав із бригадою контракт. Демобілізувавшись, Лютий довго серед цивільного життя не перебував, й тому у січні 2019 року уклав новий контракт із Збройними Силами України.

Усередині кожної людини містяться дві сили: добра та зла, які намагаються встановити контроль над душею та поведінкою, і кожна людина сама вирішує, який бік їй обрати. Сергій Валерійович не вагався. Ще з дитинства він запам’ятався рідним та знайомим своєю добротою та харизмою, відповідальністю та рішучістю, тому люди одразу бачили, хто перед ними, відчуваючи, що йому можна довіряти, що він не збреше, не обдурить, не пройде повз. Його любили, і цю любов він цілковито заслужив.

У лютому 2016 року у нього народився син, ось тоді він й узяв собі позивний – назву щасливого для нього місяця, адже палко любив свою дитину, мріяв крок за кроком бачити, як той перетворюється на справжнього чоловіка. На жаль, п’ять років по тому ці мрії вбила війна.

Сержант, командир бойової машини - командир відділення 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади.

Загинув 2 листопада вночі в районі села Павлопіль Волноваського району Донецької області внаслідок смертельного кульового поранення, завданого російським снайпером.

Похований 5 листопада на Алеї Героїв Краснопільського кладовища у Дніпрі. У нього залишилися батьки, дружина та син.

1. Віталій Миколайович Павлисько (позивний Охотнік) народився 29.11.1973 року у місті Яворів Львівської області.

Призваний за мобілізацією 18.03.2015 року Яворівським РВК, служив у 24-й ОМБр, після чого підписав контракт з тим самим підрозділом, який не полишав до своєї загибелі.

Головний сержант, сержант із матеріального забезпечення 7-ї роти 3-го батальйону 24-ї окремої механізованої бригади.

Інтернет-видання Новини.LIVE у своєму розлогому матеріалі про Віталія Павлиська зазначає: "…Солдат 24 бригади з не менш цікавим та в дечому суміжним прізвиськом Звіробій згадує, що його старшина мав величезну пристрасть до полювання.

"Віталій був, як Кулібін. Дуже полюбляв майструвати, видумувати щось, практикуватись із різною зброєю. Він мав у тому великий досвід. Дуже любив полювати. Справжня гроза зайців та фазанів. Через то й отримав своє псевдо. Мав тут свою рушницю з якою неодноразово виходив на полювання. Любив навіть просто походити з рушницею на природі. Зайчиків і фазанів тут зараз тьма. Шкода, що кабанчика не встиг спіймати. Уже й на слід вийшов, але не встиг", – говорить побратим Охотніка.

Він також додав, що Віталій був досить нетиповим командиром та вирізнявся сміливістю й професіоналізмом.

"Віталій – дуже добра й позитивна людина. По ньому й не скажеш, що старшина. Він завжди й усюди був зі своєю ротою. З його смертю наш колектив, наче втратив батька. Все, що було в роті, він беріг і примножував. Його солдати постійно були гарно вдягнені, ситі й мали повний боєзапас. Загалом він сильно переймався життям солдатів. Ну а бився вже, як лев. Вів вогонь по противнику, доки не змусить того замовчати. Миколайович – то справжній воїн: без страху та завжди на вістрі. Так, як він працював із вибухотехнікою, не кожному дано. Він старанно виконував свою роботу: захищав Україну від нечисті", – доповнив Звіробій.

Про феноменальні здібності Віталія Павлиська в роботі з вибуховими речовинами, які рятували життя українських воїнів, розповів побратим чоловіка та близький товариш по службі Роман Пробій.

"Ліпшого воїна, ліпшого підривника, ліпшого розвідника, ліпшого спеціаліста за весь час моєї служби у 24 бригаді я не зустрічав. За цим чоловіком тягнулись усі, а мої слова може підтвердити кожен. Віталій врятував мені життя. В нас була позиція під селом Оріхове Луганської області. Ми постійно ходили в так звану розвідку. Нам доводилось знімати сепарські розтяжки та ставити свої. Був такий момент, коли, вертаючись на наші позиції, Віталій різко підбіг до мене й несподівано вхопив за спину. Як виявилось, в десяти сантиметрах від мене, на рівні грудей розташовувалась ворожа розтяжка", – говорить солдат.

Також Роман Пробій розповів, що свого часу Віталій зазнав тяжких поранень та з 2017 року служив із декількома уламками в спині.

"У 2017 році він сам підірвався на розтяжці. Там була "обманка". Коли Віталій знешкодив один заряд вибухівки, то різко спрацював інший, що був ретельно захований. Більшість уламків прийшлись на спину. Йому робили операцію, але багато з них не могли витягнути, бо у Львові просто не було потрібної техніки. Йому пропонували їхати в Київ, де спеціальний апарат із магнітом міг вилучити ті уламки, та отримати групу. Але він відмовився, адже хотів служити. Я неодноразово говорив йому, що той має, за рекомендацією лікарів, бути в частині. Віталій завжди відповідав, що не може, бо має опікуватися новачками", – розповів Роман Пробій.

За його ж словами, слава про майстерність Віталія Павлиська поширилась настільки, що у найбільш "гарячі" фронтові часи до нього зверталися розвідники, аби він допоміг у розмінуванні певних територій.

Про добру вдачу військовика говорять і його сусіди з Яворова.

"Коли почалася війна, Віталій призвався добровольцем до ЗСУ. Якось у спілкуванні з ним казав, що на війні страшно, ворог постійно бомбить. Але навіть після тяжкого поранення він знову повернувся на службу, бо не міг залишитися вдома, адже на фронті залишилися побратими. Віталій був справжнім козаком, дуже любив службу. І це вже не мої слова. Так говорила його теща. Вона постійно казала, що її зять – це справжній воїн-козак", – повідомив Олександр Гудошніков." 

Загинув 7 листопада о 14.05 в районі села Новозванівка Попаснянського району Луганської області від смертельного осколкового поранення, що зазнав під час обстрілу позицій ЗСУ російськими військами зі 120-мм мінометів.

Похований 11 листопада у Яворові. У нього залишилися батьки, дружина, син та донька.

1. Руслан Халилович Прусов народився 02.01.1977 року у місті Болград Одеської області. Мешкав у Миколаєві.

Починаючи з 2002 року перебував на службі у лавах ЗСУ, пройшов пекло 2014-15 років, під час оборони Донецького аеропорту командував 2-м батальйоном бригади.

Підполковник, заступник командира бригади з повітряно-десантної підготовки 79-ї окремої десантно-штурмової бригади.

Загинув 12 листопада в районі села Нижньотепле Станично-Луганського району Луганської області внаслідок смертельних поранень, що дістав під час підриву автівки на невстановленому вибуховому пристрої.

Похований 14 листопада на Алеї Слави Мішковського кладовища Миколаєва. У нього залишилися дружина та донька.

1. Вадим Вікторович Федосєєв народився 01.10.1970 року у селі Бурилове Кривоозерського району Миколаївської області. Мешкав у Миколаєві.

Він став військовим у 1992 році, спочатку розпочинав барабанщиком у військовому оркестрі, згодом став старшиною. 2009 року Вадим Вікторович отримав військову пенсію, проте залишився працювати у рідному підрозділі.

У березні 2014 року його було призвано за мобілізацією, а згодом він підписав контракт.

Майстер-сержант, командир ремонтного взводу ремонтної роти 79-ї окремої десантно-штурмової бригади.

Загинув 12 листопада в районі села Нижньотепле Станично-Луганського району Луганської області внаслідок смертельних поранень, що дістав під час підриву автівки на невстановленому вибуховому пристрої.

Похований 14 листопада на Алеї Слави Мішковського кладовища Миколаєва. У нього залишилися дружина та син.

1. Уберт Валерійович Мрачковський народився 12.07.1988 року у Хмельницькому.

2004 року він закінчив середню загальноосвітню школу №18, а за два роки його було призвано на строкову службу, яку він проходив у лавах десантників 80-ї окремої аеромобільної (на той час) бригади, у якій прослужив з 2006 по 2010 роки, підписавши контракт після строкової.

Мати Уберта Валерійовича померла 2008 року, батько відійшов у засвіти у 2017-му, тому для нього та брата рідною матір’ю стала тітка, яка опікувалася хлопцями, немов рідними, замінивши їм померлу мати. Після повернення до Хмельницького, Уберт пройшов снайперські курси, перекваліфікувавшись з десантника на снайпера.

У квітні 2014 року його було призвано за мобілізацією, він потрапив до лав 51-ї окремої механізованої бригади, де обіймав посаду снайпера. У складі бригади чоловік брав участь у боях в районах Мар’їнки, Пісків, Савур-Могили, де зазнав поранення, проте після лікування повернувся на фронт.

Після розформування 51-ї ОМБр Уберт Валерійович перейшов до 128-ї окремо гірсько-піхотної (на той час) бригади, брав участь у важких боях за Дебальцеве, де також дістав поранення. Інтернет-видання VATRA у червні цього року оприлюднило невеличкий матеріал про Уберта, у якому описаний період Дебальцевської операції: "Також боєць згадав про найбільш інтенсивний бій в селі біля Дебальцевого:

"Бій тривав десь годин 6. Ми в'їжджали в село на БМП, по нам одразу відкрили вогонь з крупнокаліберного кулемета. Ми десантувалися, відповзли та відкрили вогонь у відповідь. Коли сепари хотіли вибити сусідню вулицю, ми вступили в бій. Потім підключилася артилерія, яка з четвертого пострілу знищила ДРГ (диверсійно-розвідувальну групу) противника."

Захисник мав не одне поранення. Найсерйозніше отримав при виході з Дебальцевого, коли затягував пораненого на БТР. Ворожий ручний протитанковий гранатомет поцілив в броню машини і осколок розірвав легеню бійця". Повний текст можна почитати тут .

2015 року Уберт Валерійович був призваний до 3-го окремого полку сил спеціального призначення, наступного року підписав із ним контракт, а опісля смерті батька перевівся до 8-го окремого полку СпП до Хмельницького.

Старший солдат, старший розвідник-снайпер 8-го окремого полку сил спеціального призначення Сил спеціальних операцій ЗС України.

Загинув 19 листопада у зоні проведення Операції Об’єднаних Сил у Луганській області внаслідок смертельного кульового поранення, що дістав під час обстрілу позицій ЗСУ російськими військами.

Похований 22 листопада на Алеї Слави кладовища мікрорайону Ракове у Хмельницькому. У нього залишилися брат, дружина та двоє дітей.

Указом Президента № 590/2021 від 21.11.2021 "За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов’язку" нагороджений орденом "За мужність" ІІ ступеня (посмертно).

1. Алхаслі Алі Наіб огли народився 22.01.1992 року у місті Баку (Азейбарджан). Мешкав у Харкові.

До служби в армії він активно займався спортом, зокрема бойовими мистецтвами, брав участь у змаганнях зі змішаних єдиноборств, провів на рингу 14 поєдинків, з яких виграв 13.

28.05.2018 року призваний за трирічним контрактом Харківським ОВК. Після закінчення контракту 29.05.2021 року підписав новий контракт на рік.

Старший солдат, старший оператор 2-го відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки мотопіхотного батальйону 54-ї окремої механізованої бригади.

26 листопада о 15.50 в районі села Новомихайлівка Мар’їнського району Донецької області, під час обстрілу позицій ЗСУ зі стрілецької зброї, чоловік зазнав важкого кульового поранення, о 16.15 було розпочато евакуацію до медичної роти, під час якої він помер.

Прощання із загиблим військовослужбовцем відбулося 30 листопада у Харкові. У нього залишилася мати, яка мешкає у Баку.

ПІСЛЯМОВА

Тиша не любила жінку, тиша згорталася в клубок і заповзала під ліжко, куди не діставало світло, і звідти невдоволено спостерігала за людиною, яка щодня порушувала її спокій, з нетерпінням чекаючи клацання замка, що зачиняв двері. І коли клацання лунало, тиша негайно випускала свої невидимі липкі щупальця, що починали повзти по стінах, обволікаючи всю квартиру щільною ковдрою, під якою ліниво кружляли в повітрі дрібні частинки пилу і посеред ледве чутного стукоту секундної стрілки годинника. Але зі стрілкою тиша зберігала крихкий, проте постійний нейтралітет, дозволяючи їй посилювати ефект своєї присутності в цих порожніх стінах.

Кожен день був схожим на попередній і нічим не відрізнявся від наступного. Час застиг усередині квартири клейкою сумішшю з меду та льоду, тиша напівсонним поглядом ліниво спостерігала у вікно за вулицею, на якій на неї чекала смерть. Там, за вікном, її миттєво розірвав би на шматки дитячий сміх, там вона негайно була б розчавленою на асфальті колесами автівок, там вона билася б у передсмертних конвульсіях на землі, оглухла від криків, гудків, стукоту, вибухів петард. Тому їй було дуже комфортно серед стін цієї, відгородженої від зовнішнього світу квартири, біля мовчазної квітки на підвіконні, серед німих світлин на тумбочці, що стояла біля ліжка, на якому давно вже ніхто не спав.

Все скінчилося одного похмурого ранку, коли клацнув дверний замок, але в квартиру зайшла не тільки жінка похилого віку, а разом з нею - ще її син і п'ятеро незнайомих людей, двоє з яких були у військовій формі. Тиша стрімголов кинулася під ліжко, стиснувшись у крихітну грудку, здригаючись від гучних кроків по підлозі квартири. Люди безперервно перемовлялися між собою, жінка сиділа на стільці, знесилено звісивши руки вниз і опустивши голову. Її син присів на ліжко, тремтячими руками витяг світлину своєї сестри з чоловіком із рамки, а з кишені дістав маленьку чорну стрічку. Обернути світлину жалобною стрічкою у нього не виходило, і тоді один із військових дбайливо забрав її у нього, і все зробив сам.

Його привезли за день. Труну поставили у вітальні, і молодий хлопець у військовій формі, який там лежав, здавалося просто спить, якби не чорно-червона діра над лівою бровою. Діру потім акуратно заклеїли, і люди, які заходили до квартири весь вечір, щоб попрощатися із загиблим бійцем, бачили просто шматок пластиру на лобі. Людей було багато, сліз було багато, мовчання було багато. Біля літньої жінки сиділа подруга, спостерігаючи за її станом, у сумочці подруги лежали серветки, вологі від сліз хусточки і щось безбарвне, що ледве пахло барбітуратами. Весь цей час під ліжком у спальні, у дальньому лівому кутку, за постійним рухом у квартирі перелякано спостерігала тиша, що заклякла від страху.

Осінь блиснула яскравими фарбами і пішла, махнувши на прощання зітканим із жовто-червоного листя та перших ранкових заморозків кінчиком пальта. Осінь поступилася місцем сердитому та похмурому грудню, який негайно розфарбував крижаним диханням зовнішню сторону вікна, залишивши на ній химерні візерунки паморозі. Дні змінювалися ночами, доби плавно перетікали у тижні, а замок на вхідних дверях мовчав – ніхто не приходив підмести й вимити підлогу, ніхто не підіймав ролети на вікнах, у квартирі панували постійні сутінки, серед яких у серванті тьмяно виблискував весільний кришталь, а шар пилу на світлинах ставав усе товстішим. Квітка на вікні нахилялася все нижче, похнюплено проводячи по підвіконню великим листям, кінчики якого вже почали жовтіти та засихати.

У новорічну ніч країною пройшовся потужний циклон: хуртовина засипала автівки, будинки та дерева, шар за шаром вкриваючи землю холодними кристалами зими. Вітер за вікном репетував і стогнав, вітер ревів і волав, але і його голос майже не був чутний у порожній квартирі, серед густої тиші якої в настінному годиннику закінчився заряд батарейки, і секундна стрілка завмерла назавжди.

Ян Осока, Цензор. НЕТ

Про загиблих Героїв серпня 2016 читайте тут.

Про полеглих Героїв вересня 2016 читайте тут.

Про Героїв, загиблих у жовтні 2016, читайте тут.

Стаття про загиблих Героїв листопада 2016тут.

Про загиблих Героїв грудня 2016 - стаття тут.

Про загиблих Героїв січня 2017 читайте тут.

Про загиблих Героїв лютого 2017 читайте тут.

Про Героїв, загиблих у березні 2017, читайте тут.

Про загиблих Героїв квітня 2017 читайте тут.

Про Героїв, полеглих у травні 2017, читайте тут.

Про полеглих у червні 2017 - матеріал тут

Стаття про загиблих у липні 2017- тут.

Про загиблих Героїв серпня 2017 читайте тут.

Про загиблих у вересні 2017 матеріал тут.

Матеріал про загиблих Героїв жовтня 2017- тут

Про полеглих у листопаді 2017 читайте тут.

Про загиблих у грудні 2017-го - стаття тут.

Про полеглих у січні 2018 року читайте статтю.

Про загиблих у лютому - стаття тут.

Про полеглих у березні 2018-го читайте тут

Про загиблих Героїв квітня 2018 матеріал тут.

Про загиблих Героїв травня 2018 матеріал тут.

Про полеглих у червні 2018 читайте тут

Стаття "Загиблі Герої липня-2018" тут

Про полеглих у серпні 2018 року читайте тут

"Полеглі Герої вересня" читайте тут.

"Загиблі Герої жовтня-2018" читайте тут.

Полеглі Герої листопада 2018 читайте тут

Про загиблих у грудні 2018 читайте тут

Про загиблих у січні 2019 - тут

Полеглі Герої лютого-2019 - стаття тут

Про загиблих у березні-2019 - стаття тут

Про загиблих у квітні 2019 читайте тут

Про загиблих у травні - тут

Про загиблих у червні 2019 читайте тут

Про загиблих у липні 2019 читайте тут

Загиблі герої серпня читайте тут.

Про полеглих у вересні 2019 читайте тут

Про загиблих у жовтні - тут.

Загиблі герої листопада 2019 читайте тут

Про загиблих у грудні 2019 читайте тут

Про загиблих у січні 2020 читайте тут

Про полеглих у лютому 2020 читайте тут

Про загиблих у березні та квітні 2020 читайте тут

Про полеглих у травні 2020 стаття тут

Про полеглих у червні 2020 стаття тут

Про загиблих у липні 2020 стаття тут

Про полеглих Героїв вересня читайте тут.

Полеглі Герої. Жовтень-листопад 2020

Загиблі Герої року 2020-го. Поіменно. Кожний

Про загиблих Героїв січня 2021 читайте тут

Про полеглих у лютому 2021 стаття тут

Про загиблих у березні 2021 читайте тут

Про загиблих у квітні 2021 стаття тут

Про загиблих у травні 2021 читайте тут

Про полеглих у червні 2021 стаття тут

Про полеглих у липні-серпні 2021 стаття тут

Про полеглих у вересні стаття тут

Про загиблих у жовтні читайте тут