Командир 225 ОШП Олег Ширяєв: Немає поганих солдатів, є погані командири, які не можуть навчити

Автор: Євген Кузьменко

У розмові "Цензор.НЕТ" з командиром 225-го окремого штурмового полку Олегом Ширяєвим лише на початку йшлося про поточні дії його підрозділу на Запорізькому напрямку. Досить швидко розмова перекинулася на жорсткі, часом - брутальні, речі: СЗЧ, психологічний стан бусифікованих, яких привозять до штурмової частини; алкоголізм та наркозалежність бійців і що з ними робити на війні.

Мабуть, одразу варто попередити: деякі думки у цьому інтерв’ю не сподобаються ідеалістам-індивідуалістам. Специфіка штурмових підрозділів вимагає дисципліни і керованості, а командир 225-го ОШП - дисциплінарник у квадраті. "Війна – це колективний вид спорту, - каже він. - Тому тут ми в принципі колективом і працюємо".

Ще однієї теми - умовно-достроково звільнених на цій війні - ми торкнулися окремо. Колишніх ув’язнених Ширяєв вважає найкращими солдатами - і свою думку аргументує детально. Ось лише коротенька цитата, яка демонструє його віру в цих людей: "Підрозділ Шквал" виконає будь-які бойові завдання. І при цьому він має мінімальні втрати".

Важливі слова, якщо врахувати, що 225 ОШП традиційно серед підрозділів, за рахунок яких командування виправляє кепський стан справ на тому чи іншому напрямку бойових дій.

А ще у цьому інтерв’ю йдеться про резерви України на цій війні і про майбутнє принципове протистояння Росії та Європи. А також про те, чому ворогу не можна віддавати Донбас, і чому Курська область та куряни - це Україна.

Від початку повномасштабної війни Олег Ширяєв пройшов свій шлях разом з підрозділом - від солдата-стрільця до командира полку. Нехай і не в хронологічному порядку, ця бесіда - проміжний підсумок пройденого 225 ОШП шляху.

- Ваш полк нині зосередився на Запорізькому напрямку, бо це наразі - основний напрямок удару противника. Можете дати коротеньку характеристику в плані рельєфу, характеру бойових дій, контингенту ворога?

- Там відсутні ліси, як, наприклад, на Сумщині; суто степ і посадки. Досить велика агломерація, навколо Запоріжжя багато населених пунктів – хоча й малих за розмірами, але їх значна кількість. Плюс погода нестабільна і швидко може змінюватись, за рахунок перемінливої рози вітрів. Воювати в степу завжди важко, бо це відкрита місцевість.

І ви праві, зараз це - основний напрямок удару противника. Чому? Тому що до нашого приходу ворог тут мав певний успіх. Піхота, яка спробувала кров, вже ні перед чим не зупиниться. Вони рухалися вперед досить впевнено. За рахунок того, що у них певний період йшли успішні бої, вони повірили у себе. Коли ж ми з’явилися під Гуляйполем, у противника, думаю, змінився настрій. Зараз вже не виходить просуватися. Якщо і виходять певні успішні дії, то за рахунок тих підрозділів, які, скажімо так, нас підвели. Я маю на увазі ті підрозділи ТРО, які самовільно залишили позиції і таким чином нас, м’яко кажучи, підставили.

- І доля штурмових підрозділів – виправляти ці помилки?

- Насправді призначення штурмових підрозділів, згідно з нашою військовою доктриною, - просуватися і виправляти стан на важких напрямках. Щось на кшталт пожежної команди. В принципі, це так і є.

- З усіх великих міст України Запоріжжя нині є чи не найбільш обстрілюваним. Мій товариш, який живе на тому краю міста, що є ближчим до бойових дій, каже, що у сусідньому селі вже і кулі літають. Втім, можливо, це його суб’єктивні відчуття. Інша річ — ваша точка зору. Звідси питання: чи вважаєте ви, що найближчим часом ситуація може погіршитися?

- Я не думаю, що ситуація може погіршитися - за рахунок нашої присутності і тих підрозділів, які туди зайшли. Але ж це не аксіома, що 225-й прийде - і всіх врятує. Поживемо – побачимо. Ми будемо робити все, що в нашій зоні відповідальності, а життя покаже. Ваш товариш, якщо піде в армію, може більше принести користі, ніж просто бути суто диванним експертом. Тому що всі диванні експерти не мають практичного досвіду і не розуміють, що насправді відбувається. Я не впевнений, що там десь літають кулі, як він каже. Якби людина певний час прослужила в армії, то вона б уже розуміла, де і що може відбуватися. Все залежить від того, де він живе, населений пункт. Врешті, інформація про те, де проходить лінія бойового зіткнення досить публічна. Противник, використовуючи погані погодні умови (тобто коли ми не літаємо), справді намагається просунутися і інфільтруватись вглиб нашої оборони, щоб порушувати нашу логістику, робити засідки і так далі.

- Чи вам якоюсь мірою вдалося напрацювати протиотруту проти цієї тактики ворога, за рахунок якої він має успіх на різних напрямках?

- Працюємо над цим. Є певне розуміння, що потрібно робити зараз. Ми ж теж на новому рівні працюємо. Розумієте, зростання 225-го підрозділу – це еволюційний шлях. Я на початку війни був простим солдатом в окопі. Потім - взвод, рота, батальйон, полк, все еволюційно. Моя команда росла зі мною кількісно та якісно. І продовжує збільшуватись за рахунок тих, хто до нас приєднується. Наразі це - не просто полк; це великий підрозділ, який вже важко назвати полком. Адже суто доктринально полк має певний розмір...

- ...тому ваш підрозділ вже ближче до бригади?

- Більший за бригаду. Але це працює. Не можу сказати, що ми - якийсь унікальний випадок, просто вміємо налаштовувати на роботу всіх своїх бійців.

- Багато чув, що у вас крута підготовка. Що у 225-му вміють готувати людей краще за інших. Розкажіть, за рахунок чого.

- Я себе ніколи не оцінюю, мовляв, от я - найкращий. Мені зрозуміло, що на сучасній війні має знати і розуміти військовослужбовець. І ми ці речі у себе впроваджуємо під час підготовки. Ми в цих людях більш впевнені, тому що навчали їх відповідно до свого досвіду і того досвіду, який зараз необхідний бійцям на полі бою. Тут немає жодної унікальності. Безумовно, є контроль. Скажімо, багато читачів не розуміють, чому ми забираємо мобільні телефони у бійців. Не розуміють - і постійно вигадують про це якісь історії. Панове, та зрозумійте одне: іде найсправжнісінька війна...

- Ну, то дайте відповідь своєю історією, чому важливо забирати у бійців телефони.

- Ми ж пам’ятаємо ці всі удари по полігонах, по шикуваннях і так далі.Тому що певна кількість телефонів легко пеленгуються ворогом.

- Як вони по нас, так і ми по них...

- Так. У мене жодного такого удару не було - і я б не хотів, щоб він стався. Тому справді є така практика. Але ж відповідно до розпорядження Головнокомандувача, в армії заборонено користуватися мобільним телефоном та месенджерами. Але ми повинні їх використовувати, коли це потрібно. Звісно, йдеться про керівний склад підрозділу - від командира роти і взводу - і вище. А солдатам потрібно концентрувати увагу на підготовці.

Звичайно, є певні винятки: хворі батьки; дружина, що народжує. В цьому випадку можна знайти вихід.

- Десь у коментарях під черговою "юридичною онлайн-консультацією з військових питань" знайшов питання, датоване 1 березня минулого року. Людина пише: "Добрий день. Хтось щось знає про частину таку-то (225 ОШП)? Судячи з відгуків, практично всі, хто туди потрапляє, більше не виходить на зв'язок. Нереально дістати якусь інформацію про наших родичів; не знаєш ані батальйон, ані побратимів, ані місце перебування – чи проходять навчання, чи вже в Курськ кинули. Що робити в такій ситуації, як родичам отримати інформацію і привернути увагу до цієї частини?"

Загалом я до таких питань ставлюсь із пересторогою, бо розумію, що частиною таких питань займається ворог...

- Звісно.

- Менше з тим, поясніть будь-ласка, таким людям, чому 225 ОШП, та й штурмовим підрозділам взагалі, властива така інформаційна ізольованість? І чи змінилася ситуація з березня минулого року?

- Контактами з родичами займається наша патронатна служба - штатна і позаштатна, плюс служба цивільно-військового співробітництва (ЦВС). Всі контакти є на сайті та у соцмережах - звертайтесь, вам все розкажуть.

- Щоби хлопчики, про яких турбуються їхні рідні, були живими.

- Так. Я розумію дружин, батьків, дітей, які турбуються. Я на цій війні теж втрачав і друзів, і побратимів, і родичів. Турбота – це зрозуміло, це правильно. Але, по-перше, йде війна. По-друге, інтерпретувати штурмові підрозділи як м’ясні підрозділи... Так, це делікатна тема - але російські пропагандисти це використовують.

- Ну, і люди загалом завжди були схильні до стереотипів.

- Люди шукають якесь розуміння, що таке штурмові підрозділи, звідси ці стереотипи. Напевно, їм так зрозуміліше на їхньому рівні. Насправді це непрості підрозділи, які мають досить серйозне бойове організаційне ядро. Люди там служать з досвідом. У всіх цих пожежних командах не було б потреби, якби була одна проста річ – відповідальність командирів на тих напрямках, де ми заходимо гасити пожежі. Бо якщо деякі бригади мають на всю бригаду 2-3 трансляції...

- Цього замало?

- Не просто замало; в сучасній війні цього замало навіть на рівні батальйону.

- Для тилових чайників поясніть, будь ласка, що таке трансляція у цьому контексті.

- Аеророзвідка. Тобто постійно одна трансляція (одна карусель, як ми кажемо) – це два постійно безперервні стріми на ту чи іншу локацію. Якщо бригада, наприклад, з трьох батальйонів утримує 15 кілометрів фронту, скажіть, будь ласка, на ці 15 кілометрів фронту як може вистачити цих трансляцій? А якщо зеленка? Якщо це весна, літо, осінь?

- За сучасної насиченості бойових дій - це просто жах.

- А такі речі траплялися. Як, наприклад, з бригадами ТРО на Запорізькому напрямку, 108-мою,102-гою. Вони сиділи на напрямку 3 роки. Вони ж могли займатися суто своєю підготовкою. Були ж ротації на позиціях. Це у мене весь час не було ротацій, бо ми як запряглися, так і працюємо – без відновлень, без ротацій. Коли ми зайшли і почали працювати на напрямку, для мене було дивно, що вони цей час не використовували на свою користь. Якщо у комбрига чи комбата немає стріму, немає нормального зв’язку з підрозділом – за це, вибачте, він має нести відповідальність і сидіти в місцях позбавлення волі.

Тож нам фактично довелось додатково навчати і готувати бійців цих підрозділів, проводити окреме злагодження, зокрема, зі 108 бригади ТРО, щоб можна було на них розраховувати в бою.

- Ви згадали про те, як часто люди поверхнево розуміють, чим займаються штурмові війська. Хочу зайти з іншого кута проблеми. За що підрозділи, які тримають оборону, часто недолюблюють штурмові війська? За те, що ви, за вашим улюбленим висловом, шевєлітє камиш?

- Де ви почули цей вислів?

- Я готуюсь до своїх інтерв’ю.

- Шевєліть камиш – це на нашому сленгу означає, що ми будемо працювати. Це концентрація сил та засобів і робота в певному напрямку, який ми обрали.

- Ясно. Тобто зовсім не ясно. Той випадок, коли роз’яснити важче, ніж відчути.

- Це не перекладається.

- Переформулюю. Якщо доводиться від військових чути про незадоволення штурмовиками, на різних рівнях – від найнижчих до найвищих, що кажете таким людям? Чи вам такого просто не кажуть?

- (З напівпосмішкою. — Є.К.) Мені – так не кажуть.

- Бо можна отримати?

- Ну так… Нам такого не кажуть. Якщо хтось незадоволений, це суто його проблеми.

- Існує і точно ваша, і наша спільна проблема — це СЗЧ. Готуючись до інтерв’ю, думав про те, яку низку питань вам про самоволку поставити. І вирішив, що просто попрошу вас сказати те, що думаєте про це явище. У довільному режимі.

- Я, м’яко кажучи, погано ставлюся до СЗЧшників. Але є випадки, коли людина має чітке пояснення своїх дій і її можна зрозуміти. Тут питання теж про відповідальність, ми не маємо це декриміналізувати. Їх було б менше, коли б була відповідальність керівного складу, який не може організувати процеси. Солдат же не адмініструє, не утворює розрахунки, не планує. Це все роблять офіцери відповідно до штату.

Тому питання відповідальності на всіх рівнях я залишаю відкритим. Наприклад, роздуми на кшталт "Я піду у СЗЧ - і мені за це нічого не буде" – це так собі. Так ми війну 100% не виграємо. Думаю, ви погодитеся зі мною.

- Знаю, у вас щодо СЗЧ ще й той підхід, що тягар від такого рішення людини лягає на плечі тих, хто залишається.

- Так і є. Він ще й залишає товаришів. Це звичайна зрада. Досить прикро, що в суспільстві воно продовжує поляризуватися елементами гібридної війни. Плюс адвокати, які дають рекламу, пишуть, що вони допоможуть. Знаєте, досить важко давати цьому оцінку, щоб нікого не образити… Я негативно ставлюся до цього і до тих командирів, у яких це — поширене явище. Бо мій підрозділ платить за цю стабілізацію, за ці пожежні дії певну ціну. М’яко кажучи, нечемно так ставитися до виконання своїх службових обов’язків, організації свого війська – таким чином вони просто підставляють мене і моїх людей під удари і загрозу. У нас є чим займатися і без того, щоб бути пожежною командою. Ми ж теж люди, але зараз всі успішні штурмові підрозділи, які десь рятують ситуацію – їх можна перелічити по пальцях однієї руки.

- А саме?

- Таких, хто постійно мандрує фронтом, не досить багато. Це 425-й окремий штурмовий полк "Скала", це 475 ОШП; це 1-ий штурмовий полк "Вовки Да Вінчі". Це підрозділи, які приходять і виправляють ситуацію. Сюди також слід додати десантно-штурмові війська, всі серйозні бойові десантно-штурмові бригади. А саме 95, 92, 82, 80, 25. Всі ці хлопці постійно приходять і виправляють становище. Якщо я когось забув назвати, це не означає, що їх немає…

І от одні біжать - і їм нічого за це. Навпаки, їхні командири отримують посади в корпусі, тобто йдуть на підвищення. Це нелогічно. І таке відбувається системно. Оця нелогічність зараз має ознаки певної системи, що, звісно, неправильно. Людина має нести відповідальність. Або бути розжалуваною і відповідати за це уже на полі бою.

- Йдемо далі. Мені доводилось чути, що, мовляв, Ширяєв не боїться брати до себе людей питущих та наркозалежних, але які мають певну силу волі, бажання змінитись.

- (З напівпосмішкою. — Є.К.) Бажання і силу волі має командир. А вони до зустрічі з командиром не мали ані сили волі, ані бажання. Їх ніхто не бере, а я беру. У мене досить високий показник комплектації. Чому? Тому що будь-який нарко- або алкозалежний тисячу разів намагався кинути. Це тисяча перший раз, але вже без доступу до наркотиків чи алкоголю. І вони стають звичайними людьми через певний час одужання. Ти надаєш їм медичну допомогу – відкапали, відкололи, привели до тями. І людина стає в стрій.

- Ефективний рехаб.

- Так. По-перше - відсутність доступу до предмету залежності, по-друге - контроль з нашого боку. Плюс відсутність мобільного телефону. От тобі й рішення.

У нас навіть були такі, хто намагалися собі щось замовляти, якийсь коньяк в посилці, наркотики… різне було… Слухайте, я беру всіх, тому що вважаю, що немає поганих солдатів. Я вважаю, що є погані командири, які не можуть їх навчити. Проста військова приказка: не вмієш – навчимо, не хочеш – примусимо. Ось все до того і сходиться. Це ж колектив. Війна – це колективний вид спорту. Тому тут ми в принципі колективом і працюємо.

- Ви одними з перших заходили на Курський напрямок. Якщо за 20 років розбудити вас вночі і спитати, що найбільше запам’яталося з курського періоду — якою буде ваша відповідь?

- Історія не терпить умовного способу… Хороша була війна, веселі були часи. Але все йде, все змінюється. Зараз я не можу відмотати час назад і від цього відмовитися. Вважаю, що ціль Курської операції була правильною. Курська операція реально себе досить серйозно показала. Якби не вона, ми мали б проблеми на Запоріжжі раніше. Тому що тоді туди збиралися відправити ті боєздатні частини, які ми перемололи на Курську.

- Коли чуєте або читаєте, що от даремно ми на Курщину поперлися, бо згодом мусили звідти відійти і землю нашу на курську обміняти не можемо...

- Хто це пише? За***а, яка в армії не служила?

- ...плюс ні за що загинули наші хлопці. Коли ви таке чуєте, що кажете?

- Я нічого взагалі не кажу - просто ставлю людині одне питання, завжди одне і те саме: ви служите зараз в армії? У 99% я чую у відповідь: яке це має значення? Та це має пряме значення – ти служиш в армії чи ні. Іде війна; якщо ти чоловік - маєш виконувати свій обов’язок, захищати державу. За нас це ніхто не зробить. Диванні експерти, напевно, більше розуміють – то нехай об’єднуються в підрозділи, ідуть і воюють. Якщо вони колективне звернення на сайті президента опублікують, що ми, диванні експерти, вирішили об’єднатися, утворити підрозділ розміром з батальйон, полк - об’єднайтеся, ідіть, покажете, як треба воювати. Я згоден подивитися на це з іншого кута.

- У прикордонних курян, коли ви там були, ви відчували якусь симпатію до українських солдатів?

- Важко сказати. Одне, що я чітко усвідомив, - що вони українці.

- Поясніть.

- Там мешкають українці, які спілкуються українською мовою. Спілкуються в побуті українською мовою. У містах на кшталт Суджі або Тьоткіно – більше російської мови, а в селах – українська. Це Україна, за етнічним складом це українці. І я хотів, щоб ми приєднали цю територію. Вона законно наша. І все інше, де мешкають українці, - теж наше. Чому ми не можемо захищати українців на Кубані? Є там українці? Є. У Ростовській області теж багато українців. Ростов, Кубань, Курщина – це територія України. Якщо так розібратися, то, напевно, і Бєлгородська область більше має стосунку до нас, ніж до Росії. Правда є правда: москалі самі цю тему зачепили - тепер пожинайте. Це вони зараз розказують, як перемагають і у нас немає козирів на руках, щоб сидіти за столом перемовин. Запам’ятайте мої слова: ще невідомо, чим для москаликів скінчиться ця війна. Невідомо. Гітлер теж не розраховував, чим усе скінчиться...

- Хотів спитати, який відсоток вашого полку належить до екс з/к, які добровільно зголосилися піти воювати?

- Екс-зека. Це певне обмеження на певний час. Це ж не пожиттєвий соціальний статус… Були часи, коли у нас було 70% особового складу з умовно-достроково звільнених. Це ми ще були батальйоном. У нас бойовий склад був із умовно-достроково звільнених. Це найкращі солдати. Вони найбільш пристосовані до життя. Вони самостійні, вміють приймати рішення. Вони мислячі. Я дуже гарно до них ставлюся як до солдатів. У мене досить нормальні з ними стосунки. Я вважаю, що це нормально – мати такі підрозділи і давати людям можливість проявити себе… Але потрібно трохи докрутити законодавчу базу. Я б хотів, щоб після року служби в підрозділі "Шквал" (тобто спеціальний штурмовий батальйон або спеціальна штурмова рота) вони мали можливість отримувати погашення всіх тих боргів перед суспільством, які у них є. Щоб вони були уже не умовно-достроково звільнені, а звільнені. І могли переводитися до звичайних підрозділів. І могли отримувати посади. Я б давав їм таку можливість.

- За вашим досвідом, яких звичок та особливостей світогляду цих людей на війні треба позбутися, а які – навпаки – знадобляться і дуже стають у нагоді?

- Важко це прокоментувати. Це залежить… У них всіх — що у мобілізованих, що у достроково звільнених, екс-з/к, як ви кажете - проблема одна: війна зараз настільки динамічна, що вони всі досить сильно виснажуються. На цю тему було дослідження, я не пам’ятаю американську компанію, що його проводила, але я це дослідження почитав. Так от, перший місяць, який людина проводить на позиціях, вона має певний адреналін, досить високий рівень власного тестостерону. Це впливає на настрій, на… простий інстинкт – він має себе почувати мисливцем. Не має почувати себе здобиччю. І от приблизно 40 днів людина може триматися на підйомі - а потім іде процес відкату. Якщо людина не відпочиває, не відновлюється, у неї іде відкат того же тестостерону. Вона стає флегматичною, амебоподібною, плюс досить сильно розвиваються внутрішні страхи. Людина перетворюється з хороброго солдата… не на мисливця, а на здобич. Розумієте, це місце, час, обставини… щось різко змінити досить важко. Але я вивчав це питання, тому навів вам такий приклад.

- А призупинити цей процес якось можливо?

- Людині ми повинні давати відпочивати. Тоді людина може переосмислити свій досвід і буде думати, що вона зробила б інакше. Коли у нас люди мають змогу відпочити, вони завжди переосмислюють свій досвід. Тоді вони готові знову йти в бій, виконувати задачі. Може, людина стає якимсь профі – розвідником або продовжує нести службу в штурмовиках. Але все зводиться до одного: вони всі досить гарно починають - але через втому йде зворотний процес. Це біологічні речі. Ми просто повинні це враховувати.

- Які ви їм даєте можливості хоча б мінімального перезавантаження фізичного та ментального?

- Люди, які виконують задачі, в ідеалі повинні мати відпустку, цикл перезавантаження. Це в ідеалі. А так – добре, якщо вивеземо хоч до себе на базу і там людина перезавантажиться. Це солодощі, смачна їжа, сон і таке інше.

- Ексзеки дійсно краще вчаться і більш гнучкі на полі бою в прийнятті рішень?

- Вчаться краще, так. Взагалі, краще за інших. Але я не хотів би, щоб у читача склалася думка, що мобілізовані — дурні, а бусифіковані – тим більше. Краще за все працює, якщо людину розвернути в бік підрозділу. От, людину бусифікували, її привозять до підрозділу, уявіть, які відчуття. Поставте себе на його місце.

- Страх, приниження.

- Так. Ми маємо йому роз’яснити, що є обов’язок перед Батьківщиною. І навчити його працювати в колективі. Тому що раніше людина могла жити в колі однієї сім’ї, а в колективі не жила. Більшість з них не служили навіть строкову службу в армії. Ми це розуміємо. Досить добре, якщо людина має такий досвід. Ми ж живемо в замкненому суспільстві, де всі поринули в гаджети, в особисті захоплення. І ми бачимо це через те, що маємо негативну шкалу народжуваності. Це означає, що люди навіть дружини собі не можуть знайти. Люди постійно перебувають у штучному середовищі. Ми спілкуємося один з одним все менше через те, що є такі речі, як доставка; тобі все можуть принести додому. Тому люди і не виходять, ховаються від світу роками...

Я завжди кажу, що той, хто ховається зараз вдома від ТЦК, - це найкращий розвідник. Він посидливий і веде спостереження за навколишнім світом… Як правило, дуже добре розбирається в стратегії і тактиці. І новини знає краще за нас. Я іноді не розумію, що там відбувається у навколишньому світі. А він по-любому в курсі…

Якщо прибрати гумор, у нас є резерви, ми просто ще до них не добралися. Я впевнений, є такі фахівці, які нам потрібні.

- Про які бойові завдання, ви точно знаєте, що "Шквал"...

- ...Відповім одразу: "Шквал" виконає будь-які бойові завдання. І при цьому він має мінімальні втрати.

- Тепер трішки про світоглядне. Ви справді вірите у, я цитую, перспективу демілітаризації Росії під контролем міжнародних партнерів, як це було з нацистської Німеччиною?

- Так. (З посмішкою)

- Добре, сформулюю по-іншому. Поясніть мені, як можна демілітаризувати країну, величезну халабуду з сотнями мільйонів населення, невиправно інфікованого імперською бацилою?

- Я не впевнений, що якути з калмиками і бурятами є інфіковані імперською бацилою. Я думаю, вони мріють про незалежність і розуміють, що у них є корисні копалини; у них є ліс, доступ до океану. Вони можуть бути досить серйозними гравцями на тому ж нафтовому ринку без Росії. Бо все, що є у Росії, це все ж не видобувається у Московській, Рязанській, Володимирській, Ленінградській областях.

- Я більше про те, що ніхто з Заходу не захоче їх денацифіковувати і демілітаризувати. А нам треба буде займатись відновленням країни.

- Можна казати що завгодно, але ми з вами не знаємо, чим закінчиться ця війна. Може вона триватиме ще місяць, а може і 10 років. Таке теж може бути. Тому що ми в стадії війни вже понад 10 років. Хто міг подумати, що ми витримаємо те, що витримали за ці чотири роки? Повноцінні чотири роки реальної справжньої повномасштабної війни. У нас зараз командувач Бундесверу заявив, що готує Німеччину до нападу Росії.

- Ну, його, мабуть, під ці задачі і призначили.

- Це, по-перше, дзвіночок такий. Друге. Німці завжди залишаються німцями. Навіть сучасні. Та й поляки, прибалти теж серйозно можуть попсувати кров.

- Як і скандинави.

- Так.

- Взагалі, чим північніше по Європі, тим більш системно ворожими до путінського режиму стають народи. Це вам не Греція з Туреччиною.

- Тому що нордичні народи, народи Півночі завжди виживали колективно. Війна - колективний вид спорту, як я вам казав на початку нашої розмови. Тому я впевнений, що всі європейці рано чи пізно включаться в цей процес. Для цього може бути безліч причин, передумов. Ще пару зальотів ракет, шахедів – комусь це набридне і почнеться принципове протистояння Росії і Європи. Повірте, європейці – це ж завжди були народи - першовідкривачі, винахідники і так далі. Це європейський світ.

- Повертаючись до російської теми. Коли Пригожин, проти якого ви багато воювали, пішов маршем на Москву і не зустрів жодного спротиву від путінських військ, ви тримали за нього кулаки? Чи обоє рябоє, а Вагнер навіть гірше?

- Звісно, обоє рябоє в даному випадку. Це доказ того, що не все так гарно у кацапів. У них не все так гарно. Вони стоять в один ешелон. Чому ми прорвали Курськ, чому прорвали Бєлгородщину? Тому що вони стоять завжди в один ешелон. У них не все так гарно навіть по людях. Я свідок безлічі операцій, які ми проводили. Там, де ми знаходили слабкі місця або перетирали противника і вдало заходили противнику за шиворот, то там завжди все сипалося, - знову-таки, бо вони стоять в один ешелон. І у них все досить сумно по особовому складу. Я свідок безлічі таких ситуацій: заходила, наприклад російська бригада або полк виконувати задачі. І якщо вони стиралися, то потім стирали всіх – і поварів, і ремонтників. Так сталося з 30-м мотострілецьким полком, комбата якого ми стерли на Сумщині. Ми декілька разів вбивали комбатів противника. Заходили в глибину - і там, де ми їх оточували, сідали на логістику і влаштовували операцію "мотання нервів". Ми в цьому майстри, в мотанні нервів.... Апетити ми їм там всім нормально попсували, і досить багато вбили. Там уже йшли безнадійні. Вони навіть зі шпиталів витягували людей, які наступали на милицях і з поламаними руками. Це та сама російська тактика закидання м’ясом.

Але не можна їх недооцінювати. Наша проблема - це не маршали російські, не керівники армій, навіть не керманичі дивізій. Ми маємо знищувати комбатів і командирів рот. Це та складова, яка вміє воювати і у нас, і у них. Комбати наші в деяких випадках більш знаються на війні, ніж комбриги. Є такі люди. Ми повинні на них звертати увагу. Що мені з того, що загинув командувач армії? За це можна просто поаплодувати. А от коли під час наступу ми вбили командира батальйону, командира роти – оця річ ламає управління. Тому що особистість в історичному контексті і на війні - первинна. Люди йдуть за особистістю. Якщо там є успіх, там є особистість.

- Що останнім часом читаєте?

- "Українські гетьмани" і Роммеля "Піхота наступає". Класику.

- Німці залишаються німцями?

- Німці будуть німцями надалі. Американці – американцями. Трамп ніколи не буде партнером Росії, ніколи не буде захищати їхні інтереси. В моєму розумінні Трамп заведе їх за корягу - і там прикінчить просто. І все. Я так собі це уявляю.

- Якщо часу вистачить на те, щоб завести за корягу. Та й чи хоче він заводити? Відкрийте хоча б сьогоднішню стрічку новин: адміністрація Трампа дала зрозуміти Україні, що гарантії безпеки з боку США залежатимуть від згоди Києва на угоду, яка вимагатиме віддати Донбас Росії.

- А потім відмовилися від цього, так? Настрій змінився?

- Я трохи про інше. Може, і відмовиться. Це ж усе трампівські бізнес-тактики: холодно-гаряче-знову холодно...

Менше з тим. Для вас Донбас не чужий, ви там багато воювали. Бахмут, Авдіївка, Часів Яр. Як ви і ваші побратими сприймете подібну угоду?

- Впевнений, що мої побратими виконають наказ, тому що я терпіти не можу зрадників і саботажників. Вони виконають наказ. Але я особисто вважаю, що ми не можемо зрадити людей, які ототожнюють себе з Україною і хочуть бути в складі України, як того хочуть Курщина, Бєлгородщина, Кубань, Крим… Що там ще? І Охотське море, і Магадан. Там же багато українців…

Євген Кузьменко, "Цензор.НЕТ"