8999 відвідувачів онлайн

Командир роти ударних БпАК ССО Джохар: Це ж як риболовля на відстані 40 км. Сидиш ждунчиком і чекаєш, коли підпливе жирна рибина

Автор: 

Військовий журналіст, який з 2014 року на телебаченні розповідав про події на Донбасі, під час повномасштабного наступу мобілізувався, хоча був надійно заброньований, бо працював в Офісі Президента України, і зараз спеціалізується на тому, що за допомогою ФПВ-ждунів разом зі своїм підрозділом відрізає шляхи постачання армії противника. І готовий ділитися досвідом свого підрозділу Сил спеціальних операцій, бо має майже стовідсоткову ефективність.

Командир роти ударних БПАК Сил спеціальних операцій Джохар

Рік тому ми бачилися з Джохаром в одному з прифронтових міст. Коли я його спитала, а як же журналістика, він дуже різко мені сказав: "Яка журналістика? Нею можуть займатися жінки. Чоловіки мають захищати країну". Вже чотири роки він служить, причому займається важливою спеціалізацією – за допомогою ФПВ-ждунів нищить логістику ворога. Він порівнює свою роботу з риболовлею, на яку не може поїхати вже декілька років. Розсаджує дрони і чекає, коли "підпливе жирна рибина":

"Найближче місце роботи екіпажу противника на оптиці, яке я спостерігав, було за півтора кілометра до лінії вогню, - розповідає Джохар. - Штурмова група прийшла, зачистила позицію. І біля штурмовика одразу ж сів ФПВшник, який працює на оптоволокні. І він одразу почав бити по наших дорогах, машинах, які по них їздять. Про яку стабільну нашу роботу ми можемо говорити, якщо саме на нашу логістику вони націлені миттєво, як тільки просунулися хоча б трошки вперед. Їхні ФПВ працюють саме на перерізання наших доріг. Вони підходять і під’їжджають якомога ближче, майно підвозять, - а це значить, що треба їх розбивати на під’їзді. Тому ми в тому числі дистанційно мінуємо дороги. Це ефективний метод. Аналізую, де саме можна розкидати ПТМки, заносимо їх дронами. Вночі замінували сектор. На ранок наше крило вилітає - і дуже приємно чути, що після нічного мінування пілоти відмічають: на тій міні стоїть корч, на іншій машина згоріла. Всі спрацювали. Це ж та сама риболовля. Як і робота по логістиці. Сидиш ждунчиком і чекаєш, коли клюне. Він, як поплавочок працює".

Сподіваюся, ви також відчуваєте, що до всього, що йому подобається, Джохар ставиться з ніжністю. І з розумінням поставитеся до того, що ми не публікуємо обличчя й ім’я співрозмовника. Для цього є вагомі причини.

"У МЕНЕ БУЛА БРОНЬ, АЛЕ ВСЕ Ж ВДАЛОСЯ МОБІЛІЗУВАТИСЯ"

- До повномасштабного наступу я був військовим журналістом, об’їздив дуже багато підрозділів. Армія на очах ставала професійною, майже елітною. І думок іти воювати не було. Та й не було активних динамічних дій. У мене навіть перерва була в роботі військового журналіста. Я не бачив сенсу їхати на схід висвітлювати події, бо нічого не відбувалося.

- Що це за період?

- У мене була пауза в поїздках в АТО десь у 2017 році, коли почалися безкінечні Мінські угоди, війна замилювалася і не було чого висвітлювати. Всі історії ходили по третьому колу з відомими медійними командирами. Але зв’язок з тими, хто захищав Україну, я підтримував. Періодично спілкувалися з ДаВінчі, Васею Тарасюком, Андрюхою Верхоглядом. З Федоровичем постійно були у взаємодії – з Валерієм Гудзем, комбригом 24-ї бригади, який загинув у Попасній у березні 2022 року.

- І батько ж твій воював…

- Я фактично його і відправив в армію, - сміється Джохар.

- Тобто і в той період війни представник від вашої сім’ї в армії був.

- Так не дуже коректно говорити. Так склалися обставини, що батько пішов у Збройні сили. Крім нього у мене зберігалося коло військових, з якими я товаришував, з якими було приємно підтримувати зв’язок.

- Що сталося під час повномасштабного наступу, що ти вирішив піти в армію?

- В цей час я вже був на держслужбі. І якраз був присутній на Мюнхенській конференції перед повномасштабним наступом у лютому, буквально за десять днів до вторгнення. Вже тоді скасовувалися авіарейси. Для нас це дивно було. У нас планова робота, наступні візити планувалися. Але ми бачили дивну поведінку організаторів Мюнхенської конференції. Вони всі якось співчували нам. І я дивувався цьому, бо особисто у мене не було відчуття, що ось-ось щось станеться. Навіть не вірив, що в сучасній історії можлива така сухопутна операція і в таких масштабах.

24 лютого я прокинувся від ракетних ударів. Зразу в інтернет – стало зрозуміло, що росіяни полізли. В кінці березня я повернувся в офіс на роботу, але вже мав план: почав тренуватися, звернувся до товариша з 3-го полку ССО з питанням, як до них можна потрапити. Хоча у мене була бронь, мене за законом не могли мобілізувати, але я гадав, що зможу це подолати. Тому все літо я тренувався, бо друг з 3-ки сказав, що у них дуже серйозні навантаження. Чому саме 3-ку обрав? Я хотів двіжувати з крутими хлопцями з плакатів. Коли я знімав сюжети для телебачення, бачив як працюють групи ССО. Вони приходять в сіру зону всі такі тактикульні. Не сидять в бліндажах, в буржуйку дрова не підкидають, а роблять спецроботу.

- Тобто романтика спецсил на тебе подіяла?

- Ну так. Оце все: "тихо прийшов, тихо пішов" - працює.

Тоді в ССО увійшов "Правий сектор". Я почав пробивати через ДаВінчі, думав, може до нього піти. В цей момент "Правий сектор" стає підрозділом Сухопутних сил, 67-ю бригадою. Я їду на Яворів, на полігон до них влаштовуватися попри бронь, попри все. Це був жовтень. Зразу не вийшло оформитися. Їздив навіть до обласного воєнкома на бесіду. Тиждень на полігоні пробув нелегально. Треба було або мобілізовуватися, або повертатися на роботу. З ДаВінчі вже вирішили, що іду до нього в батальйон на офіцерську посаду так як в інституті пройшов військову кафедру. Але в останній момент все змінилося, і я став офіцером 67-ї бригади. Може, це і на краще. Мені таки вдалося мобілізуватися. Пару місяців пробув у 67-й бригаді, зустрівся там з охренєнними людьми. 1-й батальйон очолював ДаВінчі, другий складався із земляків з Борисполя та з грузинів-добровольців, у 3-му комбатом був сильний лідер, ідейний націоналіст Гонта, 4-й очолював Кулібін. Всі добровольці з 2014 року. Більшість я знав. Я опинився в своїй атмосфері. Я допоміг бригаді з медійкою, але це була не та робота, до якої прагнув, адже йшли активні бойові дії. Почав пробивати, куди можна перевестися. Поговорив з Тарасом Степурою і дізнався, що в 24-й бригаді формується підрозділ безпілотних систем, який очолював Хасан – Олег Гуйт. Ми зустрілися 9 березня 2023 року в Дружківці. Я мав очолити взвод розвідувальних засобів, але Хасан запропонував: будеш ФПВшником. Слово ФПВ тоді що він не знав, що я не знав. З цього почалося наше спілкування. Для нас це було нове. Я погодився перейти. Через місяць вже був командиром взводу ФПВ-роти "Рарог" 24-ї бригади.

- Коли вперше побачив ФПВ?

- На той момент взвод складався з п’яти людей, яких Хасан забрав з піхоти. В одного з них був ФПВ-дрон. Я до цього бачив лише "Мавіки". А що це таке… І той хлопчина вмів літати. Ми досі з Хасаном жартуємо: якби нам на той момент наші теперішні навички і знання, то, мабуть, ми робили дива… А тоді це були проби, помилки. Один крок вперед, два назад. Це вже я зараз розумію, як і що працює. А тоді…

- В який момент ти зрозумів, що це крута річ?

- Пару місяців у нас ніяк не виходило літати. Ми знайшли спонсорів. Купили 20 дронів. І коли всі літають на два-три кілометри, а ти полетів на десять! Це був прорив. Ти розумієш, що можеш зробити дуже багато. Я бачив потенціал в цьому засобі. ФПВ на перший погляд - красива картинка. Але це вимагає багато фінансових ресурсів, грамотної роботи інженерів, професійної лабораторії. Не полетить нічого, якщо не вкладеш достатньо коштів. Більшість командирів, на жаль, цього не розуміють.

- Пам’ятаєш свою першу ефективну роботу?

- Ми стояли під Горлівкою. Перші наші цілі там – бліндажі, укриття. Нічого цікавого, але тоді це було щось. Ми всередину залітали. На той момент для нас це було вау. Розбирали СПхи на териконах. Від нашої точки зльоту з Нью-Йорка до горлівських териконів було вісім-дев’ять кілометрів. Для літа 2023 року це був прорив.

"ЗАСИНАЮ, ПЕРЕГЛЯДАЮЧИ СТРІМИ З КРИЛ, І КОЛИ ПРОКИДАЮСЯ – ПЕРШОЮ СПРАВОЮ ДИВЛЮСЯ ТАКОЖ САМЕ ЇХ"

- Суттєво почали бити ворога ми саме восени 23-го року, – продовжує Джохар. - Вражали техніку, артилерійські установки. Але з теперішнього досвіду можна казати, що це було відносно примітивно.

Багатші підрозділи літають 10-дюймовими дронами, бідніші - 7-дюймовими. Від цього залежить дальність польоту, скільки може взяти батарей та БК. Приміром, зараз ми працюємо 10-дюймовими дронами здебільшого в режимі ждунів. У нас свій почерк, своя тактика. У підрозділі, де я зараз служу, ми відпрацювали одну тактику, яка ефективна на сто відсотків.

Ми розсаджуємо свої дрони в тилу ворога і працюємо суто по його логістиці. Не буду розкривати кількість наших екіпажів, але їх менше десяти. При цьому у лютому ми знищили 105 одиниць автомобільної техніки. В рейтингу балів ми за кількістю знищеного автотранспорту посіли 8 місце серед 360 підрозділів. В березні теж більше сотні. І це нашою малою кількістю екіпажів. У Силах безпілотних систем їх більше на порядок. При цьому ми програли у враженні автомобільної техніки лише "Птахам Мадяра" і "Феніксу" з підрозділів СБС. Всі інші ідуть нижче нас. Працюємо ми суто ФПВ-дронами, без бомберів та крил-камікадзе. Але ключове не цифри, а якомога більше знищених під#рів. Наша тактика повністю відповідає доктрині ССО - в глибині тилу ворога робити диверсійні дії. Ми перекриваємо логістику. В чому вона полягає - наша тактика? Ми садимо ждунів у такі місця, де ворог нас точно не чекає. Буває, це автобусна зупинка, на хату можемо сісти, але так, щоб проглядати дорогу. Це від досвіду екіпажу залежить. Пілот, пролетівши село, розуміє, де сяде, а де краще цього не робити. В режимі пошуку бити цілі по логістиці мало ефективно. Детектор в машині підказує ворогу, що поблизу летить ФПВ, і тоді він має час сховатися. А в режимі ждуна ти можеш сісти під будь-який кущик і спостерігати, вичікувати, скільки треба, і атакувати у будь-який момент. Саме ця тактика дозволяє нам бути в топі саме по знищенню логістики.

Це відео зроблено з нашого ждуна, який сидів на зупинці…

…а це – з камери російського окупанта.

Коли я служив в "Рарозі", мені запропонували перейти в 3-й полк. Я погодився. Бо хотів бути корисним ССО. Завдяки потужній армійській школі від Хасана певний рівень навичок я вже мав. І хотів реалізувати себе в невеликій тактичній групі, де можна було відпрацьовувати точечні задачі. Якщо в "Рарозі" на позиції я виїжджав через раз, то в 3-ці у мене був свій екіпаж, з яким ми рік відпрацювали майже безвилазно біля Вовчанська, Горлівки – їздили танк підбивати. Полювали на системами ППО.

- Успішно?

- Так, уразили звичайним дроном за 500 доларів "жирний" засіб ППО - зенітний ракетно-гарматний комплекс "Панцир С-1" вартістю 15 мільйонів доларів. Є відео! В районі Шебекіного знищували гармати. І на Сумах довго працювали: підстанції палили, диверсійними діями займалися. Рік я побув у 3 полку і нас всією групою перевели в одну з частин ССО, де зараз служу командиром роти. Нас не багато, але ми як один кістяк. І в нашій роботі, як в будь-якій справі, дуже важлива командна робота. У лютому ми знищили 105 одиниць техніки противника! Ми пропонуємо всім бажаючим екіпажам ФПВ приїжджати до нас вчитися нашій тактиці перерізання логістики.

Всі кажуть про "Рубікон" - російський підрозділ безпілотних систем. Так нічого складного в його роботі немає. Перекриваєш дві-три логістичні артерії, бажано цілодобово, і це значно послабить наступальний потенціал.

Перш за все важливий системний підхід до роботи. Підозрюю, що для них це пріоритетний напрям роботи – бити по наших шляхах. Тут працює проста логіка: щоб проводити активні штурмові дії і вони мали ефект, перш за все потрібно перерізати логістичні шляхи постачання всього необхідного нашим військам на передову, унеможливити логістику в плані пально-мастильних матеріалів, зброї, не дозволяти проводити ротації. Це не складно зробити. Я не люблю порівняння, але на нашому досвіді розкажу, як це робиться. Перше, що я відкриваю в "Дельті", коли потрапляю у зону нашої роботи, – логістичні шляхи противника. Друге - проаналізував, де відбувається максимально динамічне пересування противника автотранспортом. Дивлюся - якась польова дорога, по ній відбувається постійний рух. Як у нас відбулося перше ураження на новому напрямку, коли ми тільки зайшли на позицію в середині грудня? Крило суміжників піднялося, дивлюся стрім і бачу, що їдуть дві машини за 15 кілометрів від ЛБЗ. Десята ранку. Для мене це дико. На одному з напрямків нашої роботи вдень жодної машини не бачили, бо не дозволяли противнику вільно пересуватися – одразу били. Вони їздили виключно поночі. Я зрозумів: якщо о 10-й ранку дві машини їдуть тут спокійно, то треба цю дорогу взяти під вогневий контроль і їх там розбивати. Так і сталося. Потім я виявив ще два логістичні шляхи. По них також почали щільно працювати. Завдяки цьому і активність противника в плані штурмів знизилася. Тому в тактиці "Рубікону" нічого складного немає.

Якщо хочеш досягти успіху у своїй справі, маєш бути глибоко занурений в процес. З-під палки нічого не зробиш. Кого ти примусиш годинами переглядати стріми? Але ж я це роблю, бо мені важливо орієнтуватися у тій місцевості, де ми працюємо. Ми працюємо на трьох визначених логістичних дорогах, де постійно літають крила. Я там вже кожний кущ знаю. Мені, щоб дати цілевказання своїм пілотам, коли з’являється машина в певному квадраті, справа декількох секунд. Для мого розуміння дико, коли у "Вежі" – загальній трансляції з різних видів розвідувальних засобів, хтось із суміжників питає оператора: "Підкажіть, в якому населеному пункті ви літаєте та спостерігаєте військовий транспорт противника?" Як так можна? Як тоді надати оперативне цілевказання? Поки тобі оператор відповість, поки ти доведеш своєму ФПВшнику, де знаходиться ворог, поки він підніме дрон… Це говорить про те, що у підрозділі поруч не володіють ситуацією. Тому коли виникає питання, чому у нас немає свого "Рубікону", я кажу: посидіть місяць на стрімах, вивчіть місцевість конкретної ділянки, щоб знати все до назви вулиці, номери будинку, собачої будки… Лише тоді можлива ефективна робота. Я засинаю зі стрімами з крил і просинаюся з ними.

- Тобто ти не рілси перед сном гортаєш, а…

- …машинально відкриваю стріми суміжників чи наші. Також є наша бойова група з екіпажами в одному з месенджерів. Коли я не чергую на КСП, просинаюся о восьмій ранку, але знаю ж, що з четвертої мають працювати наші екіпажі. Береш в руки телефон, а там двадцять повідомлень в групі, ти знаєш, що це точно відео уражень противника. Це гастрономічний оргазм. Гортаєш ті відео і розумієш, що твій день гарно почався.

Чому ми працюємо по логістиці? Тому що організували максимальну ефективність ФПВдронів на дальню дистанцію. Сорок плюс кілометрів літаємо стабільно. Тобто ми можемо свої екіпажі відтягнути трошки з першої лінії, вони працюють з більш безпечних місць, що дозволяє берегти особовий склад і показувати хороший результат. Нам не треба знаходитися за два-три кілометри від ворога. Досить часто інші підрозділи відправляють свої екіпажі ударних безпілотників майже на лінію бойового зіткнення. Вони голову підняти не можуть, не те що пташку підняти чи ФПВ відправити, бо постійна загроза обстрілу чи атаки. Для мене пріоритет – життя і здоров’я особового складу.

- Ви працюєте з ФПВ тільки на радіозв’язку?

- Так. Оптоволокно – дуже дорого для нашої динаміки роботи. Крім того, ФПВ на оптоволокні обмежує дальність польоту. Якщо ми літаємо за 25 плюс від лінії фронту, на сорок кілометрів в бік ворога, то для чого мені зменшувати цю дистанцію?

- Як гадаєш - потрібно робити спеціалізовані екіпажі?

- Складне питання. Логіка підказує, що так і має бути. Мають бути підрозділи, які працюють суто по логістиці, суто по піхоті, суто по артилерії. У нас такого не буде. Тому що у нас є лінія фронту і ніхто з комбатів та комбригів не виділить екіпаж, який би працював лише по логістиці. А хто тоді буде передню лінію прикривати?

Я слухав інтерв’ю Кирила Вереса. Він говорить: "Та ми готові переключитися і вглиб працювати. Але для цього нам потрібно на місяць-півтора залишити передній край, комусь передати його прикриття". Бо як тільки вони переключаться на інші цілі, піхоту почнуть щемити. Та й мотиваційна система є-балів працює, бо згідно з нею за вбитого піхотинця противника дають набагато більше балів, ніж за уражену техніку – авто чи мото. 12 балів за знищеного під#ра. А за знищену машину - здається, 5 чи 6 балів.

- Ти вважаєш хорошою систему є-балів?

- Загалом це правильна система. В ній більше плюсів, ніж мінусів. Я мав дискусію з Хасаном. Він вже зараз в СБС, заступник Мадяра. Я питав його, чому за машину дають так мало балів? Вона ж піхоту везе на передову. І якщо той водій буханки, який везе піхоту, в рацію почує, що попередні п’ять буханок вже розбили, він відмовиться їхати. Або знищуєш кілька машин в колоні – решта розвертається і тікає в тил. Це ж також дає свій результат. Але навіть якщо за одного під#ра будуть давати 120 балів, для нас все одно пріоритетом буде перерізання логістики. Адже всі наші екіпажі саме в цій тактиці є великими професіоналами і використовують технічну складову ФПВ-дронів по максимуму. Всі наші результати – це передусім їхня заслуга.

Негативним моментом, який я виявив у цій системі, вважаю полювання за піхотою… При такій роботі ніколи не буде прогресу. Якщо ви літаєте, умовно кажучи, по кущах біля лінії фронту, у вас технологічний розвиток буде повільним. Якщо ви навіть хочете, щоб екіпаж літав на 50 плюс кілометрів, але зосереджуєте його на піхоті, то він не просунеться вперед. У нас, буває, один пілот робить по 20 вильотів на добу. І вся дальність польотів - під 40 кілометрів. Це потребує відповідних навичок не лише оператора, але й екіпажу.

- Я так розумію, що ми і переможемо, якщо не дамо ворогу постачати своє військо, постійно їх виснажуватимемо?

- Ну як може штурмувати противник, якому добу не можуть підвезти ні воду, ні зарядки для рацій, він дезорієнтований, бо немає зв’язку з командирами. Дуже важливо ізолювати піхоту від благ цивілізації, тоді впаде їхній потенціал. І так, на всіх напрямках фронту мають бути підрозділи, які працюють суто по логістиці. Ми готові ділитися своїм досвідом. В "Дельті" чітко видно, хто виділяє екіпажі на логістику. На всю армії їх не дуже багато. У інших – це ситуативні ураження.

"МИ ВСІ МАШИНИ ДОПАЛЮЄМО, НЕ ШКОДУЄМО ВІДПРАВИТИ ДОДАТКОВО ДРОН ЧИ ДВА, ЩОБ ДОБИТИ"

- Як швидко людину можна навчити літати?

- Будь-яка людина може стати пілотом. Але якщо перші виїзди не склалися, людина боїться, є мандраж перед заходом на ціль, відсутність стресостійкості – пропонуємо їй іншу посаду. Все одно вона буде корисною: піде паяти, списувати дрони, заправляти машини. Робота знайдеться всім. Кожен стане в нагоді.

Командир роти ударних БПАК Сил спеціальних операцій Джохар

На фото: Група ССО за роботою

У мене є приклад одного екіпажу, який складається з трьох командирів різних взводів. Один є оператором ретранслятора, два інші - пілоти ФПВ. Вони регулярно виїжджають саме як екіпаж і сильні результати показують. Ключове – це мотивація людей. І кістяк нашої роти попри 5-й рік війни воює завзято. Для прикладу, командир розвідувального взводу моєї роти в армію випадково потрапив. Він сам айтішник. Після отримання повістки пів року не з’являвся в ТЦК, то його десь і прихватили. Зараз він оператор ФПВ і ефективно вбиває ворога на рівні з досвідченими пілотами. Пів року тому підійшов до мене і чесно зізнався – штабна робота не для мене – хочу літати. Таку ініціативу я завжди підтримую. Зараз він один із найкращих.

- Завдяки є-балам можна закуповувати дрони. Але багато хто говорить, що все, що приходить в армію, все допрацьовується на місці. Це так і є? Чому так відбувається?

- Противник постійно вдосконалює свої засоби РЕБ і інші. Сьогодні частота одна працює, завтра вже інша. Один приймач для керування дроном на "робочій" частоті коштує в середньому тисячу гривень. Щоб переробити сто дронів, на секундочку, треба мати сто тисяч гривень. А наша місячна витрата в середньому - 500 пташок. Але в рамках Збройних сил це не великі гроші. Кожна бригада має субвенції і все інше. Фінансування можна знайти при бажанні. А так, щоб взяти дрон з коробки і полетіти – вже давно не працює.

Так само бали. От ми накопичили їх за два місяці уражень – купили дефіцитні тепловізійні ФПВ-дрони, зенітні дрони і п’ять бортів розвідувальних літачків. Є можливість необхідне закуповувати самостійно. Хто працює, той має відповідний результат. Треба грамотно організувати роботу. У підрозділі ФПВшників має бути власна лабораторія. В неї теж треба вкидати кошти. Бо протидія відбувається постійно. Але це не складно. Допрацювати ФПВ-дрон – це треба каса і руки, які вміють тримати паяльник. Бажано, щоб руки були – ліва і права. Бо дві ліві чи дві праві – вже тяжко буде щось робити.

За чотири роки досвід і прогрес зробили свою справу. У 23-му ми діставали дрони випадково, зустрічалися з виробниками, з компаніями, які могли щось закупати. Той час неможливо порівняти з нинішнім. Я називаю той період "зоопарком". Тобі дали п’ять дронів одного виробника, п’ять – іншого. Тут не те що пілот, інженер, який мав перепаювати, не розумів, де тут що. Це був початок еволюції. Зараз ситуація змінилася. За бали ти можеш отримувати дрони одного виробника. За допомогу спонсорів є можливість вибирати дрони, які – ти точно знаєш – будуть працювати стабільно. Тепер у нас є певний запас дронів. Але пораджу тим, хто працює з безпілотними системами: систематизуйте роботу по забезпеченню дронів. Не треба "зоопарку". Він не приведе ні до чого хорошого. Краще візьміть не 100, а 50, але однієї фірми, яка за відгуками стабільно літає. Тоді буде результат. Не треба розпилятися на багато фірм, на кількість.

- Наскільки ефективно ви витрачаєте дрони?

- У нас статистика досить хороша: два ФПВ на ціль. Можна з першої спалити машину. Якщо не горить - ми обов’язково добиваємо. Бо це логістика. Що везе машина в бік лінії бойового зіткнення? Точно щось життєво важливе. З першого дрона не загорілося – два-три дрони ще туди запустимо, щоб майно точно згоріло. Ми всі машини допалюємо.

Всі зараз їздять кабріолетами – без верху. "Нива" кабріолет. "Урал" кабріолет. Буханки всі обрізані. Тому не треба цілити в бак чи в мотор. Влітаєш в кузов. Відео переглядаєш - а там каністри, які факелом потім горять.

- Боєприпаси також били?

- Таке буває регулярно. Є ефектне відео, коли наш екіпаж вночі влетів в "Урал". Зранку прилітаємо, він стоїть, екіпаж втік. На вєрочку вирішили добити. Прилітаємо наступним дроном, а біля тої машини розліт снарядів від "Градів". Якби ми не добили, вони б перевантажили їх і ці "Гради" прилетіли б в наш бік. Так само біля Рильська "Урал" з БК спалили. Феєрверк влаштували прекрасний! Бувало, що влітаєш в буханку, прилітаєш – вона собі горить. Сів ждуном неподалік, відпрацював по чомусь іншому. Потім знов прилітаєш – а від буханки лишилося лише чотири колеса. Тобто вона також якесь БК везла. Вогонь дійшов до нього, і все вибухнуло. Багато таких яскравих моментів у нас було. Тому ми і вирішили, що обов’язково треба добивати, не жаліти дронів.

ФПВ знайшов і вдарив по "Уралу" з боєприпасами для установки "Град"…

На цьому відео прекрасно видно, як палають і зриваються реактивні снаряди. Екіпаж ССО не дозволив їх запустити по нашій лінії фронту чи цивільному місту

- Вглибині також можна бити по особовому складу противника. І рахувати їх – для є-балів.

- Однозначно. Неодноразово подібне було. Летимо вглибину території, а в бік лінії фронту їде машина, в ній десь 12 чоловік, чи 16. Тоді влітаємо прямо в групу цих осіб. Прилітаєш наступним дроном - а там факел. Чи БК везли з собою, чи пальне. Всі намагаються вирахувати ворожих пілотів. Це важко. Але ж вони на чомусь пересуваються. І в нашій практиці бувало, що влітаєш в машину, а в ній коробки стоять - явно з дронами.

Мені морально приємно, коли їде машина, водій підозрює, що щось може статися, все ж війна, але ж не знає, що тут сидить наш ждун. Машина проїжджає, наш ждунчик піднімається, не поспішаючи, і - в кабіну. Людина думала, що все буде добре, а не буде. Це ефект несподіванки. Ти перехитрив суперника. В цьому також є мистецтво війни. На сумському напрямку мене ледь не прибило ФПВ-дроном. За це я постійно хочу "віддячити" противнику. Щоб робити це ефективно, потрібно постійно модернізовуватися і вдосконалюватися. І діставати їх там, де вони не чекають.

- Розкажи про ситуацію, коли по тобі ФПВ прилетів…

- Це біля Павлівки сталося під час Курської операції. Ми забули на позиції рацію, поверталися по неї. Це три кілометри від лінії бойового зіткнення. В селі треба було проїхати поворотик ліворуч. Уповільнюємо і чуємо різкий свист над головою. В метрі від нас розірвався той ФПВ-дрон. Добре, що він ніс кумулятивний боєприпас, уламків мінімум. Але якби той "кабачок" увійшов у машину, було б непереливки. Тому у мене є до них власний боржок.

- Є цілі, які хотілося б навчитися уражати? Може, вертоліт російський мрієте збити, як екіпаж 59-ї бригади?

- Був у нас один подібний випадок. На Курщині наш пілот неочікувано побачив, що на нього вилетів КА-52. Він довертнув дрон в бік того "Алігатора" і підірвав боєприпас дистанційно, бо розумів, що його здує потоком повітря. Ми не знаємо ефект. Вертоліт наче не впав. Не маємо інформації, чи був пошкоджений корпус. Сподіваюся, коли той пілот гелікоптера побачив свою машину на відео нашого ФПВ у пабліках, маршрут поміняв, а може й зовсім перестали там літати. Наш професійний пілот у тій ситуації зробив єдине правильне рішення – зірвати кумулятивний боєприпас прямо навпроти кабіни вертольота. Метрів 5 до неї було. До речі, Цензор.НЕТ публікував наше відео і коротко розповідав про ту ситуацію.

Ми не стоїмо на місці. Відпрацьовуємо технологію, щоб літати вглиб ворога якомога далі. По хорошому вітру за хороших батарей будемо і надалі перерізати логістику.

- Наскільки далеко на нашу територію залітає ворог?

- При грамотній експлуатації і правильних налаштуваннях всіх технічних деталей ти обмежуєшся лише ресурсом батарей. Можеш летіти, поки батарея не закінчиться. Зараз противник дуже посилив скидання ФПВ з дрономаток. Це дає їм змогу долітати від лінії фронту на 45-50 кілометрів. Власне, щоб цього не допускати, ми і маємо воювати за кілзону. Чим ширше зробимо кілзону за допомогою наших ФПВ, тим меншу територію буде уражати противник.

- За журналістикою сумуєш?

- Не особливо. Я бачу, як все змінилося. Телебачення, на якому я працював, вже тоді деградувало. Зараз всі стають блогерами. У мене немає часу на блогерство. У ЗМІ немає виваженості. Всі гоняться за заголовками, а це значить, що багато маніпуляцій. Тому як такої журналістики майже не лишилося. Хіба що Цензор.НЕТ, - посміхається Джохар.

Віолетта Кіртока, Цензор. НЕТ

Коментувати
Сортувати:
СБС-вдалої "риболовлі"...
показати весь коментар
08.05.2026 09:28 Відповісти