Економіка країни в стані перманентної війни. Досвід Ізраїлю та висновки для нас (Частина 4)

• (Першу частину читайте тут)
• (Другу частину читайте тут)
• (Третю частину читайте тут)

Технологічний сектор

Уже кілька десятків років тому економічні дослідження довели, що найбільший вплив на економічне зростання має не робоча сила і не капітальні інвестиції, а розвиток технологій. Саме неспроможністю країн створювати власні технології зараз пояснюють феномен "пастки середнього доходу", тобто гальмування економічного зростання бідних країн при досягненні рівня середнього доходу. Економіки, які оминули "пастку середнього доходу", наприклад Південна Корея або Тайвань, йшли шляхом розвитку власних високих технологій.

Про технологічний сектор економіки Ізраїлю можна знайти в публікаціях в інтернеті величезну кількість інформації. Цей сектор представлений не тільки в уже традиційних для Ізраїлю телекомунікаційних та комп'ютерних розробках, а й у інших напрямках, наприклад у біотехнологіях. Станом на початок 2020-х років в Ізраїлі в сфері науки про життя працювало багато сотень компаній, зокрема, 300 – у фармацевтиці, 600 – у медичному приладобудуванні, більш ніж по 400 – у цифровій медицині та біотехнологіях.

Про високі технології у військовій промисловості я вже сказав раніше. Ще однин напрямок, де Ізраїль є серед світових лідерів – це напівпровідники: три десятки світових напівпровідникових компаній мають підрозділи в Ізраїлі. Крім того, в Ізраїлі знаходяться центри досліджень і розробок багатьох світових технологічних гігантів, наприклад Microsoft та Google.

У венчурних інвесторів є таке дивне поняття як "єдиноріг", яке означає технологічний стартап, вартість якого перевищила мільярд доларів. Мається на увазі, що це таке ж рідкісне явище, як і міфічна тварина з одним рогом на лобі. В Ізраїлі народилося вже майже сотня таких "єдинорогів", половина з них мають центральні офіси в Ізраїлі, тобто єдинороги в цій країні вже "ходять табунами".

Справжній бум технологічного бізнесу почався, як ми вже розглянули, з державної програми "Йозма" в 1990-х роках, але він почався не на порожньому місці. Деякі високотехнологічні компанії зародилися значно раніше.

Наприклад, корпорація Rafael виникла в 1948 році як науково-дослідна лабораторія при Міністерстві оборони, а корпоратизована була тільки через 45 років після заснування. Зразком цивільного використання військових технологій є винайдений і запатентований у Rafael метод капсульної ендоскопії, для комерціалізації якого в 1998 році була створена компанія Given Imaging. Ендоскопи цієї компанії зараз експортуються в 60 країн світу.

Я вже вказував, що Ізраїль є однією з двох країн в світі, де рівень витрат на наукові дослідження та технологічні розробки перевищує 5% ВВП. Це гарантує, що країна в найближчому майбутньому не втратить лідерство в секторі високих технологій. А це означає можливість подальшого економічного зростання, навіть в умовах перманентної війни.

Заощадження та інвестиції

Економічний сенс іноземної військової допомоги полягає в тому, що вона дозволяє вивільнити якусь частину внутрішніх ресурсів для економічного розвитку, які б у іншому випадку були б витрачені на військові цілі. Але коли військова допомога становить біля 1% ВВП, а то й менше, економічний вплив її не може бути суттєвим, економічне зростання потребує значних внутрішніх джерел інвестицій. Ізраїльська економіка, як будь-яка економіка, що швидко зростає, має високий рівень інвестицій, про що свідчить наведений нижче графік за останні 55 років.

На графіку з бази даних Світового банку відображається рівень валових інвестицій по відношенню до ВВП. Як бачимо, жодного разу цей рівень не був нижче за 20%, здебільшого він знаходився в діапазоні від 24% до 29%, що забезпечує стабільне довготривале зростання економіки. Високий рівень інвестицій забезпечувався високим рівнем внутрішніх заощаджень, що показано на наступному графіку (валові заощадження по відношенню до ВВП):

Як бачимо, останні три десятки років валові заощадження знаходяться в межах від 25% до 30% ВВП, що забезпечує достатні внутрішні ресурси для інвестиційного процесу.

Економічна політика Ізраїлю в цій сфері використовує цілком традиційні інструменти, перш за все – податкові пільги. Для стимулювання заощаджень населенні головним інструментом є пенсійна система; доходи, що вкладаються в накопичувальні пенсійні фонди, не оподатковуються. На рівні підприємств заощадження – це реінвестований прибуток. Тут діє подібний інструмент: звичайна ставка податку на прибуток становить 23%, але можливе зниження ставки в декілька разів у випадку інвестицій в пріоритетні для держави напрямки.

Встановлення преференцій у податковій системі Ізраїлю є доволі складним, бо залежить від багатьох факторів. Щоб не вдаватися в непотрібні тут деталі, можна розглянути конкретний показовий приклад.

Американська корпорація Intel інвестує в ізраїльську економіку дуже давно – з 1974 року. Мало хто пригадає, що перший мікропроцесор для персонального комп'ютера був зроблений саме в ізраїльському відділенні Intel. Нині персонал Intel в Ізраїлі налічує більше 9 тис. робітників, це найбільший роботодавець у технологічному секторі ізраїльської промисловості.

Завдяки преференціям для інвесторів в напівпровідникове виробництво Intel платить в Ізраїлі податок на прибуток на рівні 5%, а не звичайні 23%. Більш того, коли в 2023 році Intel анонсував будівництво нового заводу вартістю $25 млрд, уряд Ізраїлю пообіцяв покрити 12% капітальних витрат за рахунок державного гранту.

Деякі висновки

Крім специфічної єврейської культури, є дві риси економіки Ізраїлю, які роблять її не схожою на економіку інших країн: глибока різнобічна мілітаризація та дуже високий науково-технічний рівень. Ці обидві риси тісно пов'язані між собою.

Мілітаризація економіки проявляється, зокрема, в наступному:

1. Витрати на оборону в кілька разів вище середньосвітових.
2. Власна військова промисловість, яка може виробляти широкий спектр озброєння (літаки, БПЛА, ракети, танки, артилерію, стрілецьку зброю, засоби РЕР та РЕБ тощо).
3. Найвищий технічний рівень військової техніки власної розробки, який значно вище рівня озброєння ворожих армій.
4. Значний обсяг експорту озброєння, що дає кошти для фінансування розвитку військової промисловості без загрози бюджетного дефіциту і його інфляційних наслідків.
5. Загальний призов на військову службу з 18-річного віку (в тому числі для незаміжніх жінок). Вища освіта після служби в армії дає унікальне поєднання управлінських знань і навичок, необхідних для інноваційної економіки.
6. Резервна армія, в якій служать до досягнення віку 40-45 років всі, хто пройшов службу в регулярній армії. Таким чином, значна частина єврейського населення Ізраїлю на 25 років стає частиною армії, що створює великий вплив на соціально-економічну поведінку (високий престиж армійської служби, "братерство по зброї" як антитеза соціальним бар'єрам, вища цінність реальних вмінь порівняно з формальною ієрархією).
7. Військова допомога та військово-технічне співробітництво зі США (спільна розробка новітньої військової техніки).

Усі перелічені риси є результатом не культурного впливу, а політичного вибору, тобто політична влада в інших країнах може запровадити схожу політику.

Для України мілітаризація економіки буде єдиним шансом на виживання, це вже ясно  кожному, але яку конкретно економічну політику для цього треба розробити та втілити – зараз не ясно нікому.

Не можуть вічно іноземні джерела наповнювати половину державного бюджету України. Що буде, коли ці джерела висохнуть? На жаль, урядові презентації на всіляких міжнародних конференціях "про відбудову" не мають ніякого відношення до реальної стратегії мілітаризації економіки України.

Науково-технічний рівень економіки забезпечується високими витратами на наукові дослідження і технологічні розробки (вище 5% ВВП) та великим і різноманітним сектором високих технологій в промисловості, сільському господарстві, медицині та послугах. Це має багатосторонній вплив на економіку:

• створює можливість сталого зростання економіки за рахунок використання нових технологій власної розробки;
• створює експортний потенціал товарів та послуг із високою доданою вартістю;
• дає можливість абсорбувати військові технології в цивільному секторі;
• створює знання та висококваліфіковану робочу силу, що може бути використана в сфері оборони країни.

Тут ми бачимо одночасний вплив культурних чинників та політичних рішень.

Так само технологічна відсталість України є одночасно наслідком ігнорування владою науково-технічної політики та зневажливого ставлення суспільства до науки й освіти.

Економічне зростання Ізраїлю спирається на власні фінансові ресурси. Високий рівень заощаджень і інвестицій є обов'язковою рисою економік, що швидко зростають; ця риса притаманна не тільки економіці Ізраїлю. Це необхідна, але не достатня вимога. Рівень інвестицій в СРСР стабільно становив біля 25% ВВП, але це не зробило економіку ефективною і вона розвалилася під тягарем Холодної війни.

Серед широкого загалу існує стійне упередження, що економіка Ізраїлю тримається на допомозі США. Економічні індикатори показують, що це не так, економіка Ізраїлю зараз самодостатня і високо ефективна, зовнішня допомога знаходиться в межах 1% ВВП. Зовнішні джерела мають велике значення тільки на початковому етапі зростання, коли рівень внутрішніх заощаджень і інвестицій недостатній.

Для тривалого зростання економіка Україна має перестати бути "економікою проїдання", потрібно вдвічі збільшити частку інвестицій у ВВП за рахунок внутрішніх джерел, тобто – за рахунок збільшення рівня заощаджень населення і підприємств.

Це абсолютно необхідний крок, але за всі роки незалежності жоден уряд, жодна політична сила навіть не збиралися це робити.

Зовнішня допомога не приносить позитивного економічного результату, якщо не супроводжується адекватною внутрішньою економічною політикою: відомо, що в п'ятірку найбільших отримувачів допомоги США за останні 80 років входили не тільки Ізраїль і Південна Корея, а й Афганістан, Ірак і Південний В'єтнам, де ніякого "економічного дива" не відбулося. Та й Південна Корея до 1961 року йшла згубним шляхом цих трьох невдалих випадків, хоча рівень допомоги був вищим, ніж за часів уряду Пак Чон Хі та його послідовників.

Державний апарат Ізраїлю структурно та функціонально налаштований на інноваційний економічний розвиток.

Наприклад, я вже раніше згадував про поєднання в одному міністерстві розробки промислової і торгової політики та про створення такого державного органу, як бюро головного вченого в промисловому міністерстві. Такий державний апарат здатний створювати програми, спрямовані на інноваційний розвиток (наприклад програма бізнес-інкубаторів або програма "Йозма").

У державному управлінні України нема жодного органу, який би займався економічної стратегією, з-поміж іншого – управлінням технологічним розвитком.

Політичне лідерство є двигуном усього переліченого. Політичні лідери Ізраїлю створили державний апарат, який розробив сучасну економічну політику і не тільки.

Я вже згадував про особисту підтримку політичним керівництвом проєктів технологічного розвитку на прикладі створення Israel Aerospace Industries за ініціативи Шимона Переса і Давида Бен-Гуріона.

Про політичне лідерство в Україні навіть соромно говорити. Відсутність державотворчих політичних лідерів – реально трагічна ситуація українського народу, питання Тараса Шевченка "Коли ми діждемося Вашингтона?" залишається без відповіді вже майже 170 років.

Ізраїльська економіка зростала в умовах постійного припливу робочої сили (тільки один раз в історії, в 2024 році, в Ізраїлі відбулося скорочення населення через війну). Це суто ізраїльський феномен, створений репатріацією євреїв на історичну батьківщину.

В інших країнах, наприклад у США, приплив робочої сили з-за кордону виникав зовсім із інших причин, але результат давав схожий – стале зростання економіки.

Депопуляція України, що триває з 1992 року і яка різко прискорилась з 2022 року, створює виклик для економіки, який невідомо як долати. Але очевидно, що першим кроком має бути створення хоч якогось рівня безпеки для населення, створення захисту від щоденних російських ударів ракетами й безпілотниками; нам життєво потрібний наш аналог ізраїльського "Залізного купола".

––––––

Легко побачити, що сучасна економіка України зовсім не схожа на ізраїльську, наша економіка не зможе витримати перманентну війну, якщо зупиниться або значно зменшиться зовнішнє фінансування й постачання озброєння.

Але й ізраїльська економіка не завжди була такою ефективною, як зараз: економічна криза після війни Судного дня є тому прикладом.

Підвищення ефективності економіки України, її перехід від аграрно-сировинної до технологічної буде результатом правильного політичного вибору.

Очевидна некомпетентність влади в питаннях економічної політики – це ще не вирок, це просто діагноз. Він стосується не тільки нинішньої влади, оскільки всі роки незалежності економічна політика України була провальною, через що Україна виявилася економічно не готовою до війни (про цю проблему я нещодавно писав).

Зараз уже очевидно, що дві корінні проблеми національної безпеки – захист власної території від атак із повітря й можливість нанесення стримуючих руйнівних ударів у відповідь – не можуть бути вирішені нинішніми засобами Збройних Сил України або ж іноземною допомогою. Ці завдання має вирішувати власний сектор R&D і власне високотехнологічне виробництво, тобто ті сектори економіки, які практично зникли в Україні та які треба відроджувати майже з нульового рівня.

Очевидно, що простого збільшення витрат на сектор R&D від жалюгідного рівня 0,4% ВВП недостатньо, бо: по-перше, в Україні відсутні державна політика інноваційного розвитку й інституційний механізм її розробки і втілення, їх ще треба створити; по-друге, навіть за умови реанімації науково-технологічного сектору власні технології з'являться років через 20, а найближче зростання має відбуватися на імпортних технологіях.

Структурна перебудова економіки, за оптимістичними оцінками, потребує 20-30 років безперервного цілеспрямованого зусилля, але вона навіть ще не почалася, першими ознаками її можна вважати мілітарні стартапи останніх двох-трьох років.

Для перетворення цих перших слабких паростків у державну політику треба змінити сам державний апарат, який будувався зовсім для інших цілей.

Не тільки нинішня влада, а уся нинішня політична система "рентної держави" не здатна на глибокі структурні зміни економіки, бо для цього сама політична система потребує змін. А в цій справі досвід Ізраїлю нам не допоможе, там ніколи не було держави, орієнтованої на отримання політичної ренти, там держава створювалася для захисту єврейського народу від переслідувань та фізичного знищення.