Розрахунки ритейлу з виробниками харчових продуктів хочуть урегулювати законом. Чи буде з цього толк?
Однією з проблемних точок у стосунках ритейлу з постачальниками, виробниками харчових продуктів залишається питання термінів розрахунків. Останні хоч і визнають, що ситуація дещо покращилася порівняно з минулими роками, проте все одно залишається далекою від ідеалу.
У Європі граничні терміни розрахунків за поставлені харчі регулюються директивою ЄС 2019/633 "Про недобросовісну торговельну практику у відносинах між підприємствами в ланцюзі постачання сільськогосподарськоı̈ продукціı̈ та харчових продуктів". Європейські законодавці визначили, що платежі за сільськогосподарські та харчові продукти, які швидко псуються, мають відбуватися протягом 30 днів з моменту поставки, а за іншу продукцію – не пізніше 60 днів.
В Україні ж таких норм досі немає, хоча спроби законодавчо врегулювати питання розрахунків за поставлену харчову продукцію тягнуться принаймні з 2021 року. Тоді у Верховній Раді були зареєстровані законопроєкти №6068 з низкою альтернативних, а також №6155. Проте до сесійної зали вони так і не дійшли.
Постанови Кабміну, що мали обмежити терміни розрахунків 10 календарними днями в умовах воєнного стану (№160 і №650, яка прийшла їй на заміну), на практиці так і не запрацювали, стверджують виробники. Та й прописані вони в такий спосіб, що більшість продукції просто не підпадає під їх дію.
Черговою спробою унормування питання розрахунків ритейлу з виробниками харчових продуктів стала реєстрація в травні цього року законопроєкту №13312.
"Ще чотири роки тому я подавав законопроєкт, який регулював ці всі питання. Але на одному з комітетів ініціативу поховали, відклавши у найнижчу шухляду. Я зібрав підписи більшості аграрних та виробничих асоціацій, разом з колегами підготував новий законопроект №13312, який підтримав Комітет аграрної та земельної політики. Він має навести лад у внутрішній торгівлі сільськогосподарською продукцією, харчовими продуктами, які виготовлені в Україні", – розповідає про свою ініціативу один із співавторів законопроєкту народний депутат Дмитро Соломчук.
Учасники ринку критикують законопроєкт і сприймають його більш, ніж скептично. БізнесЦензор розбирався у суті проблеми.
Яка наразі ситуація з розрахунками
Проблема несвоєчасних розрахунків тягнеться роками. У найгірші періоди виробникам доводилося чекати на свої гроші до 120 днів, що надзвичайно болюче для заводів, адже вимиває оборотні кошти.
У квітні 2023 року представники торговельних мереж підписали меморандум про добровільне скорочення строків розрахунків до 30 календарних днів за базові категорії харчових продуктів. Запрацювати документ мав уже в серпні того ж року, після висновків Антимонопольного комітету, що така практика має право на життя.
"Співпраця торговельних мереж і постачальників харчових продуктів відбувається в межах укладених між сторонами договорів. Усі комерційні умови, включно зі строками розрахунків, погоджуються у договорах. Із початку повномасштабного вторгнення усі спірні ситуації, зокрема щодо розрахунків, вирішувалися переважно шляхом конструктивного діалогу, із залученням сторін і розглядом конкретних кейсів. Торговельні мережі, які приєдналися до меморандуму неухильно дотримуються його умов", – каже виконавча директорка ГС "Український фуд-ритейл альянс" Наталія Петрівська.
За її словами, очолювана нею спілка наразі не фіксує системних звернень щодо порушень строків оплати.
"Якщо ж такі питання виникатимуть, ми й надалі готові оперативно їх розглядати у відповідному форматі", – наголошує Петрівська.
Вона зазначає, що меморандум – це перший в історії українського ринку інструмент добровільного узгодження зобов’язань ритейлу щодо відносин з постачальниками. Саме така модель дозволяє ринку гнучко реагувати на виклики, переконана керівниця об'єднання великих торговельних мереж.
Виробники ж стверджують, що заборгованість ритейлерів за продукцію є, і вона щодня динамічно змінюється. Відкрито коментувати ситуацію вони бояться, адже можуть втратити своє місце на полиці – прецеденти вже були. Нині мережева торгівля в Україні займає понад 80% усієї торгівлі у великих містах. Тобто виробники напряму залежать від ритейлу на шляху до споживача.
Меморандум виробники теж сприймають скептично, зокрема тому, що в ньому є чіткий перелік базових харчових продуктів, на які він і розповсюджується. Але навіть незначне відхилення від прописаного вже виводить товар з-під дії меморандуму. Насамперед від цього страждають молочники.
Наприклад, до базових харчових продуктів у меморандумі відносять вершкове масло жирністю 72,5%. Якщо буде 73%, воно вилітає з цього списку. Або кефір і сметана: рахуються тільки ті, що в плівці. Такі нюанси залишають торговельним мережам численні шпарини в частині виконання власного ж меморандуму.
Один із виробників на умовах анонімності розповів БізнесЦензору, що меморандум ритейл тоді підписав, щоб перехопити ініціативу. Мовляв, не потрібно запроваджувати законодавче регулювання, адже розібратися можна й на рівні договору.
"Після підписання меморандуму ритейл очікував взаємних кроків щодо стабілізації цін з боку постачальників, проте, на жаль, цього не відбулося. Ба більше, значне зростання цін відбувається саме з боку постачальників навіть на ті товари, на які діє державне регулювання у вигляді граничної роздрібної націнки (до 10%) та строків розрахунків, визначених постановою КМУ №650 від 19.06.2023. Це ставить під сумнів ефективність жорсткого державного втручання і свідчить, що ринкові механізми взаємодії часто виявляються більш гнучкими й ефективними", – відповідає Наталія Петрівська.
Проте ринкові механізми часто працюють не на користь виробників. Адже ритейл, користуючись своєю унікальною позицією на ринку, може нав’язувати невигідні умови. А не співпрацювати з торговельними мережами в нинішніх реаліях неможливо. Тому виробники й наполягають на законодавчій регуляції.
На шляху до регуляції
16 вересня 2021 року народні депутати зареєстрували у Верховній Раді законопроєкт №6068 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення сприятливих умов для товаровиробників при реалізації харчових продуктів". Його мета – врегулювати окремі питання у відносинах між постачальниками сільськогосподарських і харчових продуктів та субʼєктами господарювання.
До документу також були подані три альтернативні проєкти – №6068-1, №6068-2 та №6068-3.
Цей законодавчий комплекс підтримували провідні асоціації виробників/переробників харчових продуктів. Адже законопроєкти мали би інтегрувати положення європейської Директиви 2019/633 в українське законодавство.
Хоча, згідно з висновками Комітету з питань інтеграції України до Європейського Союзу, усі чотири законопроєкти лише фрагментарно та вибірково враховують положення Директиви та потребують доопрацювання.
У травні 2022 року на базі парламентського Комітету з питань економічного розвитку розпочала роботу робоча група з налагодження взаємовідносин виробників/переробників/постачальників і суб’єктів реалізації сільськогосподарської продукції. Її мета – врегулювання поточних проблемних питань у відносинах між сторонами, а також обговорення вказаних законопроєктів. Ця робоча група працює досі – тільки вже не публічно з асоціаціями та представниками компаній, а на експертному рівні.
Очолює її народна депутатка Ганна Лічман. ЗМІ неодноразово звертали увагу на певний конфлікт інтересів, адже до депутатства вона працювала директоркою з корпоративних комунікацій торговельної мережі АТБ. Сама ж Лічман наголошує на своїй нейтральності.
Звідки взявся законопроєкт №13312 і що з ним не так
Народний депутат Дмитро Соломчук, який виступив співавтором законопроєкту №13312, є також співавтором уже згаданих проєктів №6068 і №6155. Власне, деякі положення перекочували з раніших документів у нову ініціативу.
"Ініціативи, зареєстровані ще у 2021 році, були сформовані в інший період, коли рівень співпраці України з Європейським Союзом у сфері гармонізації законодавства був значно меншим. Нині, з огляду на набуття Україною статусу країни-кандидата на вступ до ЄС, постає необхідність забезпечення максимального залучення європейської експертизи до підготовки та доопрацювання законодавчих актів з метою їх відповідності acquis communautaire", – пояснила в коментарі БізнесЦензору Ганна Лічман.
Проте до якості змістовного наповнення законопроєкту №13312 вже виникають питання. Насамперед тому, що він містить не пов’язані між собою ініціативи.
Так, з одного боку документ містить пропозиції щодо удосконалення напрямів державної підтримки виробників органічної та ремісничої продукції, а з іншого – пропозиції щодо встановлення чітких строків розрахунків за поставлену продукцію залежно від її характеру, визначення переліку дій, які вважаються недобросовісною торговельною практикою у сфері обігу харчових продуктів, із визначенням юридичних наслідків їх застосування.
"Цей законопроєкт насправді не дуже вдалий. Тому що він пропонує деякі норми, які, на мій погляд, не допоможуть збалансувати ланцюг постачання. Директива 2019/633 також виписана в певній інтерпретації, а не в тому вигляді, яка вона є в Європі. І ця інтерпретація здається нам невдалою", – каже Ганна Лічман.
Як приклад, вона наводить норму, що 10% полиць мають обов’язково надаватися під органічну та ремісничу продукцію.
"Втручання держави в формування асортиментного переліку торговельних мереж – це дуже невдала ідея. Асортиментний перелік формується на базі споживацького попиту. Окрім того, реміснича й органічна продукція завжди дорожча, ніж звичайна серійна. А український покупець уже не перший рік, на жаль, не багатіє, а бідніє – це реалії війни", – пояснює Лічман.
Адміністративне втручання також може призвести до того, що в разі якщо така продукція не продаватиметься, витрати на адміністрування торгового процесу по цих продуктах доведеться перекласти на базову споживацьку корзину.
Також це важко зробити технологічно, адже торговельні мережі ведуть великі закупівлі. Тобто постачальник привозить на розподільчі бази чи склади продукцію, далі вона розподіляється по магазинах. А так, щоб окремий ремісник щось возив до окремого магазину, такий процес для бізнесу – це додаткові витрати.
"Я за те, щоб допомагати розвивати невеличкі бізнеси, українські виробництва. Але ставити їх на полицю у великі мережі через норми закону, це практично невдала, а подекуди нездійсненна пропозиція на мій погляд. Тому я її не підтримую", – додає Ганна Лічман.
Вона подала альтернативний законопроєкт №13312-1, щоб, за її словами, "донести думки економічного комітету до колег з аграрного".
"Це не дуже коректно – втручатися в сферу відповідальності іншого комітету. Цей законопроєкт фактично регулює внутрішню торгівлю. І це предмет відання економічного комітету. А виходить, що це хоче перебрати аграрний комітет", – підкреслює Лічман.
На її думку, змішування в одному законопроєкті ініціатив щодо підтримки виробників ремісничої і органічної сільгосппродукції та пропозиції щодо зловживання недобросовісними торговельними практиками – це спосіб обійти економічний комітет.
Схожу думку висловлюють і виробники, звертаючи увагу, що в такий спосіб нівелюються всі напрацювання робочої групи при економічному комітеті.
"Компетенція членів аграрного комітету викликає питання, що ставить під сумнів можливість належного фахового обговорення проблем, вирішення яких зініційовано законопроектом №13312 на базі саме цього комітету Верховної Ради", – розповіли БізнесЦензору на умовах анонімності в одній з асоціацій виробників харчових продуктів.
Такі ініціативи, вважають там, доцільно подавати автономно, незалежно одна від одної, тобто різними законопроєктами, адже вони мають різний суб’єктний склад:
- перша – виробники органічної і ремісничої продукції. Це переважно дрібні сільськогосподарські товаровиробники;
- друга – виробники харчових продуктів – переважно підприємства харчової промисловості.
"Законопроєкт №13312 не є інструментом імплементації Директиви ЄС 2019/633. Його положення не відповідають ані змісту, ані духу європейського законодавства, а сам проєкт схожий на спробу лобіювання інтересів окремих великих виробників і частини аграрного сектору", – додає зі свого боку директорка ГС "Український фуд-ритейл альянс" Наталія Петрівська.
Вона пояснює, що законопроєкт №13312 зокрема встановлює строки розрахунків у 10 календарних днів для швидкопсувних товарів і 30 днів для інших харчових продуктів, тоді як у Директиві йдеться про 30 і 60 днів, відповідно.
Також у документі відсутній поділ торговельних практик на "чорні" (заборонені) та "сірі" (допустимі за умови добровільної згоди сторін), який є базовим принципом Директиви. Натомість законопроєкт №13312 забороняє всі зазначені практики, не розрізняючи їхню сутність.
"Законопроєкт створює штучні бар’єри для конкуренції і сприяє монополізації присутності товарів у торгівлі", – переконана Петрівська.
Чи потрібно запроваджувати законодавче регулювання
Виробники в цьому питанні одноголосні – законодавче регулювання відносин з торговельними мережами потрібне. Як приклад наводять європейську практику та необхідність гармонізувати законодавство України із законодавством ЄС.
"Підприємства можуть домовитись, співпрацювати так, щоб ця співпраця приносила прибутки й одній, й іншій стороні. Я підтримую саме цей демократичний підхід – свободи договору, щоб кожна зі сторін мала можливість проявлятися в цьому договорі, як вважає за потрібне", – каже народна депутатка Ганна Лічман.
Водночас вона звертає увагу, що Україна має зобов’язання гармонізувати українське законодавство з європейським, а в Європі є Директива 2019/633.
"Ця директива регулює взаємовідносини в ланцюжку постачання, щоб усі суб’єкти цього ланцюжка незалежно від величини були в рівних умовах. Цю ідею ми плануємо відтворити максимально наближено до європейської директиви в законопроекті 6068-д. Це буде новий законопроєкт, щоб імплементувати максимально чітко європейські норми. Таке завдання для робочої групи ми бачимо на найближчі місяці", – пояснює Лічман.
Наталія Петрівська зі свого боку нагадує, що ЄС ішов до нинішніх норм у торгівлі поступово – понад 20 років. Окрім того, Євросоюз не впроваджував ці норми в умовах воєнної економіки.
"Перед ухваленням будь-якого законодавчого регулювання необхідно чітко оцінити реальні ризики та наслідки для всього ланцюжка постачання, включно з кінцевим споживачем. Непродумане втручання може призвести до суттєвого скорочення асортименту товарів, обмеження можливостей до розвитку локального українського товаровиробника, зменшення обсягів закупівель у малих та середніх виробників, підвищення логістичних витрат і, як наслідок, – зростання роздрібних цін. Такі зміни неминуче вдарять по найвразливіших категоріях населення. Крім того, нове регулювання створить додатковий тиск на ті компанії, які вже сьогодні добросовісно виконують свої зобов’язання, і може загрожувати стабільності постачання, особливо в умовах війни", – каже Петрівська.
На її думку, в разі ухвалення відповідного регулювання, воно має набувати чинності не раніше завершення воєнного стану – із передбаченням достатніх перехідних періодів у межах, дозволених Директивою. Це дозволить ринку поступово адаптуватися до нових умов, не спричиняючи додаткових цінових і логістичних викликів.
"Водночас неприпустимо підміняти євроінтеграційний процес законодавчими ініціативами на кшталт законопроєкту №13312, який не має зв’язку з імплементацією норм європейського права. Наш аналіз цього проєкту свідчить про намір викривлення змісту Директиви 2019/633 на користь великого аграрного бізнесу, що може призвести до деформації моделі організованої торгівлі, значних фінансових втрат для ритейлу та негативних наслідків для всіх учасників ланцюга постачання – включно з кінцевим споживачем", – резюмує Наталія Петрівська.
***
Співрозмовники БізнесЦензора мають сумніви, що законопроєкт №13312 дійде до сесійної зали, не говорячи вже про повноцінні два читання. Документ критикують буквально всі, навіть виробники харчових продуктів, які нібито мали б його підтримувати.
Ініціативу називають некоректною спробою повернути у порядок денний Верховної Ради питання щодо врегулювання на законодавчому рівні проблеми недобросовісних торговельних практик та імплементації у вітчизняне законодавство положень Директиви 2019/633. Але спосіб, у який пропонується вирішити це питання, є неприйнятним.
Серед виробників шириться думка, що даний законопроєкт – результат депутатської змови на користь торговельних мереж, які мають потужне лобі в парламенті. Адже законопроєктів стає все більше, робоча група продовжує засідати без якихось конкретних результатів. Так званий "законодавчий спам" дозволяє й надалі відвертати реальне ухвалення закону про торгівлю.
