Чому Україна не експортує зброю?

Автор: Владислав Бойко

Дерегуляція

Українська оборонна промисловість виробляє більше, ніж здатна оплатити держава. За даними Міністерства оборони, виробничі потужності ОПК зросли за роки повномасштабної війни у п’ятдесят разів і наблизилися до $50 млрд, а РНБО прогнозувала на 2026 рік їх зростання до приблизно $55 млрд. Понад половина зброї, яка зараз стоїть на фронті, – українського виробництва, заявляла прем’єрка Юлія Свириденко.

Формальну заборону на продаж зброї союзникам, яка діяла перші роки війни, вже зняли: перші дозволи на експорт видали у лютому 2026 року, а 1 липня Кабінет Міністрів ухвалив постанову №875, яка мала запровадити спрощений і прозорий механізм контрольованого експорту в форматі "Drone Deal". Тодішня прем'єрка наголошувала, що кожен контракт має працювати на "сильне оборонне виробництво в Україні та більше власної зброї".

Читайте також: Держава розширює можливості для експорту зброї. Що про це кажуть виробники дронів і РЕБ

Механізм є, руху немає

Виконавчий директор Української ради зброярів Ігор Федірко підбив підсумки майже року роботи контрольованого експорту: приватний сектор уклав загалом до 10 невеликих контрактів, а реально функціонує лише 1 спільне підприємство українського виробника за кордоном. За новою, "спрощеною" процедурою постанови №875 станом на кінець серпня не видали жодного дозволу.

Причина не в юридичній конструкції як такій: документ містить розумні елементи: місячний строк розгляду заявки, окремий формат для країн-партнерів, можливість передавати технології без відчуження прав інтелектуальної власності. Але, за словами Федірка, "ключові умови роблять експорт або невигідним, або надто ризикованим для виробника".

Аналітик Олег Поліщук іще наприкінці липня попереджав, що механізм у нинішній конструкції ризикує не запрацювати, – і саме це зараз відбувається.

5 перешкод для галузі

Українська рада зброярів систематизувала претензії виробників до постанови №875:

1. Держава бере 20% вартості готових виробів і 30% вартості комплектуючих незалежно від типу продукції. Для класичного озброєння, як броньовані автомобілі, ці 20% можуть зробити українську пропозицію неконкурентною за ціною. Для товарів подвійного призначення – двигунів, тепловізійних камер – та сама ставка 30% діє навіть тоді, коли кінцеве застосування цивільне.
2. Підтвердження повної сплати потрібно подавати разом із заявою, до того як держава ухвалить рішення. У разі відмови виробник ризикує втратити не лише іноземний контракт, а й уже сплачені кошти.
3. Іноземний замовник рідко починає співпрацю з великої партії – спочатку йдуть кілька одиниць на випробування. Такі пілотні контракти зазвичай не дотягують до порогу і випадають зі спрощеної процедури.
4. Самого наміру Міноборони чи іншого держзамовника купити товар достатньо, щоб відмовити в дозволі або призупинити вже виданий на 30 днів. Для іноземного покупця такий місяць очікування часто неприйнятний, а сплачені гроші вже не повертається.
5. Постанова дозволяє лише мінімальний інструктаж, необхідний для використання проданої техніки. Сервісне обслуговування, навчання операторів, робота акредитованих шкіл БпЛА чи сертифікованих операторів розмінування – усе це залишається поза спрощеним порядком, хоча попит на українську експертизу в цих сферах у світі зростає.

Читайте також: Розмінування хлібних полів: Хто ним займається, скільки воно коштує, та що робити коли закінчаться гроші донорів

Усі ці нюанси із затримками та відсутністю гарантій загрожують недоотриманою валютною виручкою, еміграцією робітників, інвестицій тощо до Польщі чи країн Балтії, куди частина виробників уже виносить потужності через невизначеність в Україні. Оборонна галузь торік забезпечила близько третини приросту української економіки. Це достатня підстава розглядати роботу експортного механізму як стратегічне питання стійкості України в цій затяжній війні.

Водночас держава вже показувала, що здатна діяти швидко, коли є політична воля: навесні Кабмін спростив передачу державного майна в оренду без аукціону для підприємств ОПК, щоб пришвидшити запуск нових потужностей. Тепер питання, чи буде так само допрацьована постанова №875.

Вікно можливостей уже відкрите

За словами Федірка, представникам галузі пообіцяли представити зміни до механізму на початку вересня. Тобто перегляд постанови №875 відбувається просто зараз, і саме зараз є момент, коли пропозиції можуть реально потрапити в текст документа, а не залишитися черговим зверненням галузевої асоціації, яке проігнорують під час фінального узгодження, – так уже сталося з першою редакцією постанови.

Для розв'язання поточних проблем механізм потребує доопрацювання шляхом:

• запровадження диференційованої ставки платежу замість фіксованих 20% і 30% із врахуванням фактичного кінцевого використання продукції подвійного призначення;
• закріплення поетапної оплати або гарантованого повернення коштів у разі відмови для уникнення фінансових ризиків виробника до рішення держави;
• скасування порогу в 15 млн грн для тестових партій, які є необхідною умовою виходу іноземних замовників на серійні контракти;
• заміни розпливчастого "наміру" держзамовника на чіткий критерій, який автоматично надає виробнику право на експорт, якщо контракт із конкретними обсягами, строками та фінансуванням не підписаний протягом фіксованого терміну;
• розробки окремого порядку для експорту послуг із навчання, сервісу та розмінування, де українські компанії мають дефіцитну для партнерів практичну експертизу.

Довгострокова логіка має відповідати загальній регуляторній політиці та базуватися на переході від дозвільної системи з ручним узгодженням до декларативного принципу для сертифікованих оборонних підприємств із подальшим переведенням процедур ДСЕК у цифровий формат за моделлю "єДозвіл".

Постанова №875 довела, що ініціативи втрачають ефективність без діалогу з кінцевими користувачами, тому найближчі тижні стануть індикатором готовності держави до конструктивних змін.