Як Сі "рятує" Пу

Новину про "поглиблення всеосяжного стратегічного партнерства", яке Путін і Сі Цзиньпін скріпили підписанням відповідної угоди в Москві, деякі вітчизняні медіа виділили жирним шрифтом.

Насправді для нас вона напряму нічого не змінює. Хоча непряме значення цього символічного акту, адресованого зовсім не нам, чимале.

Сам факт візиту Сі (нагадаємо, це – прізвище, ніякої фамільярності) вже покликаний був показати, що КНР підтримує РФ в її, як вчергове сформулював це Путін, "самотньому протистоянні з колективним Заходом". Кругла річниця сакрального для рашистського режиму 9 травня привабила мінімум іноземних лідерів. Зі впливових і, головне, "перспективних" держав планети на вищому рівні в Москві сьогодні представлена хіба що Бразилія (в особі президента да Сильви). Тим яскравіше вирізняється приїзд Сі Цзиньпіна, якому (візиту) надано найвищого – державного – статусу.

Загалом в ході візиту підписано одразу 26 угод. Втім, 23 з них присвячені таким питанням, як, наприклад, співпраця між відомствами науки і освіти й навіть конкретними університетами та дослідницькими центрами (вісім документів), між різного роду медіахолдингами та іншими пропагандистськими структурами (теж вісім), окремі протоколи щодо експорту/імпорту борошна житнього, крупи манної, сировини для китайської традиційної медицини, а також – план спільного кіновиробництва.

Окремий інтерес для спеціалістів можуть являти такі речі, як спільне будівництво електростанції для наукової бази на Місяці або, скажімо, створення міжурядової комісії з біологічної безпеки. В останньому випадку як не згадати епідемію ковіду; втім, наразі ця комісія матиме статус "консультативної" – надто близько до своїх розробок китайці росіян підпускати не збираються, як і будь-кого іншого.

Міжурядова угода про заохочення і взаємний захист інвестицій нехай чекає на детальний аналіз економістів. Втім, давно відомо, що скрізь, де тільки це їм вигідно, китайці в цьому плані з росіянами вже "зблизилися", але масштабно вливати гроші в покоцану путінськими геополітичними апетитами російську економіку поки не рвуться.

Персонально Сі та Путін з 29-ти документів підписали три: заяву про "подальше поглиблення всеосяжного партнерства і стратегічної взаємодії", заяву про "глобальну стратегічну стабільність" і декларацію про "подальше зміцнення співпраці з метою підтримки міжнародного права".

Як бачимо, скрізь тут ідеться про ПОДАЛЬШЕ "поглиблення і зміцнення". Зокрема, у військовій і воєнно-технічній сфері. Ні для кого не секрет, що все це співробітництво йшло і буде йти незалежно від гучних заяв і автографів на офіційних деклараціях.

Все, що потрібно було тут Путіну – це саме формальне визнання з боку Сі того очевидного факту, що ПРИНАЙМНІ ПУБЛІЧНО Китай жодної стримуючої ролі щодо агресивної Росії відігравати не збирається.

Як там відбувається і відбуватиметься далі вже на неофіційному рівні – то питання інше. Поки ж Сі навіть погодився, як писалося в хроніках старовинних китайських імператорів, "простягти свою прихильність" до підпису під типовим рашистським твердженням, що "для довгострокового врегулювання української кризи необхідно усунути її першопричини".

На конкретніші формулювання він погоджуватися не став, але немає сумніву, що на даному етапі Путін буде задоволений і цим. У протилежність тому ж Дональду Трампу, китайські лідери саме тому й полюбляють обтічні формулювання, що слів на вітер не кидають. Не через високі моральні чесноти, а тому що китайська багатовікова традиція вчить ставитися до слова як до стратегічного інструмента впливу.

І, власне, саме Трампу в першу чергу й адресовано увесь цей символізм. Тепер вже не дізнаєшся, хто першим озвучив версію про нібито намір 47-го президента США "відірвати Росію від Китаю", чим нібито й пояснюється довга історія його загравань до рашизму. Але загалом притаманний Дональду Фредовичу геополітичний стиль слона, що танцює гопак на пункті прийому склотари, не міг не викликати в Пекіні іншої реакції. Яка оце й демонструється з максимально припустимою для китайців прямотою.

Чим на все це відреагує Вашингтон, і, зокрема, чи побільшає там тепер розуміння, що Україна їм потрібна як така, а не як предмет для торгу – вже хоч би тому, що торгуватися ніхто не хоче – буде видно відносно скоро. Останні жести з того напрямку вселяють надію, що все буде не так погано, як могло б. Утім, не забуваймо, що нестабільність і війни дедалі більше входять в моду по всій цій планеті.

Сторінка автора в Facebook.