Путин прокомментировал ход войны в Украине: Сожалеем, что не начали раньше
Российский диктатор Владимир Путин открыто заявил, что сожалеет о том, что не напал на Украину открыто раньше.
Как информирует Цензор.НЕТ со ссылкой на "Радио "Свобода", об этом президент РФ заявил в интервью для телеканала "Россия 1",
"Единственное, о чем мы можем сожалеть, – это о том, что не начали активных действий раньше", – заявил российский диктатор.
Так он прокомментировал российским пропагандистам свое интервью американскому журналисту Такеру Карлсону. Президент страны-агрессора выдал, что "не получил удовольствия" от интервью.
Комментируя итоги беседы и реакцию на нее зрителей, российский диктатор назвал Карлсона "опасным человеком", специально выбравшим такую тактику, чтобы не услышать во время разговора "острые ответы".
По словам Путина, он готовился к совсем другим вопросам и собирался отвечать "остро", что придало бы интервью нужной "специфики", а в результате он "полного удовольствия не получил".
Отвечая на реплику Зарубина о якобы возможном аресте Карлсона в США, Путин заявил, что "это было бы неплохо", поскольку тогда "либерально-демократическая диктатура, ярко представленная в сегодняшнем правящем классе Америки, показала бы свое истинное лицо".
На вопрос, какой из глав США для него более выгоден, нынешний президент Байден или его предшественник Дональд Трамп, Путин ответил: "Байден. Он человек более прогнозируемый".
З 2019-2022 Україніа програвала всухую по всім показникам.
Зараз тільки зебіли та Фаріонодрочери вважають інакше.
Вона теж зараз припинила політичну боротьбу? ))
Де саме бруд?
І ВИ МАЛИ БИ ПОЦІКАВИТЬСЯ ІСТОРІЕЮ ВЕЛИКОЙ УКРАЇНІ, замість просування кгбистских месиджей
https://www.youtube.com/playlist?list=PLSnlkbZxSf-uLkyE8Sejdb78h2eYG2B9I https://www.youtube.com/playlist?list=PLSnlkbZxSf-uLkyE8Sejdb78h2eYG2B9I
Скажу біліше, я навіть перекинувся з нею парою фраз на одному з публічних заходів, вона тоді була цілком адекватною... В камеру мого телефона вона дивилась коли я своїх хороших знайомих фоткав разом з нею. Вони прихильники "ВО свобода" -- теж трохи зомбовані та відірвані від реальності... Іноді здається що їм як в совку - власні мізки підмінила "лінія партії".
Зараз іноді дивлюсь її випуски коли є час але пріоритет надаю іншим.
Самая банальная сцена в любом фильме: после оглашения приговора преступник орёт, оставшейся в живых, своей жертве:
- Жаль я тебя раньше не пришил !!!!
Точно. Вспомнился Фокс: "-Жалко я тебя тогда, щенка, не шлёпнул"
Лукавить...і як завжди- бреше...
"
Заяви про територіальні претензії РРФСР до УРСР розпочались ще в серпні 1991-го, одразу після проголошення Україною незалежності. Наприклад, вже через два дні, 26 серпня, тодішній прес-секретар президента Російської Федерації Павло Вощанов, виступаючи по російському ТБ, заявив про можливості перегляду Росією кордонів з усіма республіками (крім Прибалтики); того ж дня, в телеінтерв'ю, російськими територіями назвав Крим, Донбас, Харківщину, Одещину і Придністров'я тодішній мер Москви і «нібито» демократ Гавриїл Попов.
26 серпня на сесії ВР СРСР ще й майбутній мер Санкт-Петербурга Анатолій Собчак пропонував «снять пудовые гири с ног страны; ликвидировать пережитки коммунистических структур, а затем думать о независимости…» Тут можна згадати https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A9%D0%B5%D1%80%D0%B1%D0%B0%D0%BA_%D0%AE%D1%80%D1%96%D0%B9_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Юрія Щербака , котрий зауважив, що «…наші російські партнери і друзі тоді весь час казали: «Давайте спочатку разом. Не бігайте по своїх національних квартирах. От у нас є спільна справа». Ті ж самі пісні, про які писали Винниченко і Грушевський у 17-му році, те ж саме було. Ну, тільки не було вже у нас ілюзій щодо послідовності російських демократів…»
Віце-президент РРФСР Руцкой заявив газеті «Россия», що «як громадянин» він «обурений бажанням України відокремитися». Щоправда, 28-30 серпня він змушений був їздити між Києвом і Алма-Атою (казахи від подібних заяв теж занервували), підписувати комюніке й іти навспак. 28 серпня на переговорах між українськими і російськими делегаціями в Києві все ж була заявлено про те, що Росія не має територіальних претензій до України. Скандал вдалося зам'яти. Тоді біля Верховної Ради російську делегацію зустрічав 20-тисячний натовп, що скандував: «Україні - волю!» І це теж справило належне враження на росіян. Коли Анатолій Собчак захотів виступити з промовою про «братскіє отношенія», українці його просто засвистали… Наступного дня, 29 серпня 1991 року, постійний представник України в ООН заявив, що республіка не претендує на ядерну зброю і готова передати її РРФСР. Між іншим, кожна п'ята ядерна боєголовка знаходилася тоді в Україні. Російські газети писали, що «передел границ грозит катастрофой», і що росіяни й українці зрештою домовилися, а негласний результат цих домовленостей наступний: «Україні - Крим, Росії - атомну бомбу».
Не тільки прес-секретар президента РФ Вощанов виступав із провокативними заявами, а й сам Єльцин, хоча й не так відверто, але натякав на можливий перегляд кордонів. 28 серпня 1991 року на зустрічі з закордонними співвітчизниками, котрі кричали про «вєлікую і нєдєлімую» Росію, Єльцин зауважив, що поки що кордони навряд чи переглядатимуться, але… «поживем - увидим…»
В «Известиях» була опублікована стаття тодішнього секретаря Конституційної комісії РРСФР Олега Румянцева, в якій він називав українську незалежність «так называемой», а намір відокремитися України порівнював із тим, як «всадить нож в спину победившей российской демократии». До речі, тодішня російська пропаганда говорила про «комуністичну» українську незалежність і «вільну, демократичну Росію».
Одразу після українського референдуму Собчак дав інтерв'ю газеті Le Figaro, в якому знову торкнувся теми територіальних претензій Росії на Крим і Донбас у випадку остаточного виходу України зі складу СРСР.
З подібними шовіністичними промовами і заявами виступали майже всі російські політики: з парламентської трибуни, зі шпальт провідних друкованих видань, з телеекранів, вимагаючи повернути Росії Крим і негайно денонсувати двосторонній договір, підписаний у листопаді 1990 року між РРФСР і УРСР (у 6-ій статті документа сторони визнавали і зобов'язувалися поважати територіальну цілісність одна одної). Дехто навіть погрожував «остановить хохлов ядерными минами на Перекопе…»
Ще раз аплодую Пороху!
Полагаю, что в мировой истории не было убийцы, смерть которого оплакивали бы столь многие и столь искренне. Если количество плакавших еще легко объяснить величиной популяции и средствами информации (и тогда Мао, если он, конечно, умрет, займет первое место), то качество этих слез объяснить гораздо труднее. 20 лет назад мне было 13, я учился в школе, и нас всех согнали в актовый зал, велели стать на колени, и секретарь парторганизации - мужеподобная тетка с колодкой орденов на груди - заломив руки, крикнула нам со сцены: "Плачьте, дети, плачьте! Сталин умер!" - и сама первая запричитала в голос. Мы, делать нечего, зашмыгали носами, а потом мало-помалу и по-настоящему заревели. Зал плакал, президиум плакал, родители плакали, соседи плакали, из радио неслись "Marche funebre" Шопена и что-то из Бетховена. Вообще, кажется, в течение пяти дней по радио ничего, кроме траурной музыки, не передавали. Что до меня, то (тогда - к стыду, сейчас - к гордости) я не плакал, хотя стоял на коленях и шмыгал носом, как все. Скорее всего потому, что незадолго до этого я обнаружил в учебнике немецкого языка, взятом у приятеля, что «вождь» по-немецки - фюрер. Текст так и назывался: "Unser Fuhrer Stalin". Фюрера я оплакивать не мог.
("Размышление об исчадье ада", 1973)
Позднее, в эссе "Меньше единицы" Бродский скажет, что "нет в России палача, который бы не боялся стать однажды жертвой, нет такой жертвы, пусть самой несчастной, которая н оте призналась бы (хотя бы себе) в моральной способности стать палачом"
І відчепилися. А могли б і посадити, та разом з батьками - тоді ще саджали...
Теж саме сказав би і його батько, дивлячись на презерватив...
Може, з вами уже би й покінчили.
Я це все добре пам'ятаю.