Новый порядок безопасности: Буданов объяснил, почему старые альянсы больше не способны защитить мир
Действующая система международной безопасности больше не соответствует современным вызовам, а существующие альянсы в сфере безопасности требуют кардинального переосмысления.
Как сообщает Цензор.НЕТ, об этом заявил руководитель Офиса Президента Кирилл Буданов во время дискуссии на Международном форуме «Архитектура безопасности».
По словам Буданова, мир вступил в новую реальность безопасности, в которой механизмы, созданные после окончания Второй мировой войны и Холодной войны, все чаще демонстрируют свою неэффективность.
Он подчеркнул, что старой архитектуры мировой безопасности фактически больше не существует, а попытки игнорировать этот факт лишь создают дополнительные риски для демократических государств.
«Главный вопрос сегодня – готовы ли западные государства и их общества трезво взглянуть на мир и выйти из зоны собственного комфорта», – отметил Буданов.
Отдельно он обратил внимание на недостатки нынешних международных механизмов безопасности. По мнению главы ОП, ни один серьезный союз по безопасности не может эффективно функционировать на принципе единогласного принятия решений, ведь в критический момент такая система способна парализовать работу всего альянса.
Буданов подчеркнул, что нежелание части западных стран адекватно оценить масштабы российской угрозы может подтолкнуть Кремль к дальнейшим попыткам проверить на прочность европейские государства.
По его словам, формирование нового мирового порядка и новой архитектуры безопасности с участием Украины требует тщательного учета всех рисков и ошибок прошлого, чтобы будущая система безопасности не оказалась несостоятельной во время первого же серьезного кризиса.
«Будущий мировой порядок требует кардинально новых подходов», – подчеркнул Кирилл Буданов.
Дискуссия состоялась в рамках Международного форума «Архитектура безопасности», посвященного будущему глобальной системы безопасности и роли Украины в ее формировании.
Гадалка з нього - так собі, як вже підказує нам досвід
Немає чим заняться більше ?
д'Єрмака молодь швидко вивела на чисту воду, виявивши його примітивність та нікчемність.
Процес визнання відбувався кількома хвилями, залежно від військово-політичних союзів.
Четверний союз (Брест-Литовський мир)
Першими офіційно (де-юре) визнали незалежність УНР держави Центральних держав після підписання Берестейського миру 9 лютого 1918 року. Вони відкрили свої посольства в Києві:
Німецька імперія
Австро-Угорська імперія
Османська імперія (Туреччина)
Третє Болгарське царство
Нові держави (що постали на руїнах імперій)
Ці країни активно співпрацювали з УНР, обмінювалися посольствами або підписували спільні конвенції:
Польща (офіційно визнала УНР за Варшавським договором 1920 року в обмін на територіальні поступки в Галичині та Волині).
Фінляндія (визнала УНР у 1918 році).
Грузинська Демократична Республіка та Азербайджанська Демократична Республіка (обмінялися повноважними представництвами).
Естонія, Латвія, Литва (фактично визнали УНР через підписання Політичної конвенції на Ризькій конференції у серпні 1920 року).
Інші держави (консульське або де-факто визнання)
Низка країн не заявила про повне дипломатичне визнання де-юре, але відкрила свої консульства у Києві, Одесі чи Харкові, або приймала дипломатичні місії УНР:
Королівство Румунія (мала активні дипломатичні контакти, хоча відносини були напруженими через Бессарабію).
Святий Престол (Ватикан) (прийняв офіційну місію УНР, Папа Бенедикт XV підтримував зв'язок з українським урядом).
Швейцарія, Швеція, Данія, Норвегія, Іспанія, Італія, Персія (Іран) - обмінювалися дипломатичними представниками чи засновували консульські установи у 1918-1920 роках.
2. Країни, що НЕ визнали УНР
Головною дипломатичною трагедією УНР стало те, що її відмовилися офіційно визнати країни-переможці у Першій світовій війні.
Країни Антанти (Велика Британія, Франція, США)
На Паризькій мирній конференції (1919-1920) лідери Антанти зайняли непохитну позицію:
Причина відмови: Вони робили ставку на «єдину та неподільну Росію» (підтримували Білий рух генералів Денікіна та Колчака), сподіваючись, що ті здолають більшовиків. Поява незалежної України руйнувала цей план.
США (президент Вудро Вільсон, попри свою декларацію про «право націй на самовизначення», не бачив України як окремої держави, вважаючи її частиною Росії).
Франція та Велика Британія наприкінці 1917 - на початку 1918 років надсилали до Києва своїх військових комісарів (Жоржа Табуї та Джона Бягге), що вважалося французьким та британським визнанням де-факто. Однак після того, як УНР підписала сепаратний мир із Німеччиною (ворогом Антанти) у Бресті, Антанта згорнула ці контакти й надалі відмовлялася визнавати УНР де-юре.
Російська імперія / Білий рух
Жоден із лідерів російського Білого руху (Денікін, Колчак, Врангель) категорично не визнавав права українців на власну державу, бачачи в УНР лише «сепаратистів» та «німецьких ставлеників».
Особливий випадок: Радянська Росія (РСФРР)
Тут мала місце цинічна подвійна гра:
Грудень 1917 року: Раднарком Леніна у «Маніфесті до українського народу» формально заявив, що визнає право України на відокремлення. Проте одночасно висунув ультиматум, який став початком Першої радянсько-української війни.
Березень 1918 року: Під тиском Німеччини Радянська Росія підписала свій Брест-Литовський мир, де зобов'язалася «негайно підписати мир з УНР» та визнати її. Влітку 1918 року в Києві навіть тривали мирні переговори.
Кінець 1918 року: Як тільки в Німеччині спалахнула революція, більшовики анулювали договір і знову пішли війною на УНР, створивши маріонеткову УСРР.
Головний підсумок: УНР мала широку мережу дипломатичних представництв (понад 20 країн), проте брак офіційного визнання з боку лідерів світової політики - Великої Британії, Франції та США - позбавив молоду республіку масштабної військової та фінансової підтримки, що стало однією з причин поразки в тогочасній Війні за незалежність.
Це виходить мені також треба погони сержанта до майки пришити бо я зі строкової служби сержантом звільнився?