Бойцы бригады "Лють" уничтожили группу оккупантов в Торецке: "Сказал им, что мы свои — и они повелись". ВИДЕО

Заступник командира штурмового полку "Сафарі" з позивним Гриз:

Проти нас була 132 бригада, мотострілецька бригада, звичайна піхотна, російська федерація. Різношорстний контингент. І бувалі бійці є такі, є ще з часів АТО, так як це Горлівка, із числа сепаратистських формувань. У них тактика така, група йде, в групі один старший бувалий, який вже неодноразово був у бою, який повністю орієнтується на місцевості, повністю розуміє, що він, де він, яка його задача. І до нього прикріпляють просто м'ясних тіпів, які виконують задачу масовки. Просто йти, стріляти, закріплятися, очікувати, поки їх наростить на позиції. І просто закріпляються, чекають. І потім з цієї позиції, коли вони наростилися, вони далі і далі, поки не вб'ють. Це вже був такий апогей, можна сказати, битви за місто. Це ближче до центральної частини міста.

Острів — це одна з таких будівель. Це не багатоповерхова будівля, це двоповерхова будівля на три під'їзди. І я просто, скажімо, вирішив зайти на цю позицію до своїх бійців, по факту просто приєднатися. Відповідно, сусідня позиція заїжджала до себе, була сприятлива погода, був туман, мінімальна кількість дронів, ФПВ не могли літати, розвідка була дуже затруднена у противника, ну і у нас фактично. Тому я просто підсів в бойову машину до піхоти суміжного підрозділу, дістався до їхньої позиції, а вже звідти зв'язався зі своїми хлопцями і просто перейшов, по факту, на позицію нашого полку. Таким чином, це були останні числа січня 2025 року, а з перших чисел лютого почалося саме таке пекло, в принципі, на позиції.

Вони змогли на 100% пильнувати підхід і під вогневе враження ворог завів штурмову групу в будівлю. Тобто там буквально був проміжок 50 метрів їм перебігти, вони змогли його перебігти і дісталися в будівлю. Ми сидимо, наша група і група противника сидить за стіною. Ми прекрасно розуміємо, що нас відділяє одна стіна.

Поки вони там злітали, підлітали, розбиралися, в яке вікно залетіти, потрібно було виграти якийсь час. І для того, щоб якось ввести в оману противника, на такому фарті вирішив закинуть їм, що ми свої, почав їм вкидувати, що ми з, ну просто рандомно сказав, 101 полк, типу розвідка.

Ну і вони повелися, почали розмовляти, кричать, що ми з 132, пацани свої, все нормально. І потім почали запитувати мій позивний. Я чую, вони по рації перевіряють, типу у свого командування, чи є тут такий підрозділ, чи є тут такий позивний. Вони перевірили, видно, підрозділ, і там їм штаб сказав, може є, типу, а какой позивной? Поки вони там розбиралися, вони зупинилися. Ну далі перестали там просуватися, якось, видно, вони засіли, почали розбиратися, і у них з'явилась надія, що нічого штурмувати не треба, що тут свої. І в цей час якраз наші ФПВшки підлетіли. Ну і все, і ми, типу, якби вскрили карти.

Розібрали повністю сектори, ми розуміємо, що ми, в принципі, більшість першого поверху контролюємо, і є зв'язок стійкий з штабом.

Зрозуміло, що противник теж застосовував ФПВ, також застосовував артилерію. ФПВ там влітали прямо над головою вікна, там було тяжко. Там просто така будівля, немає, в принципі, якихось таких глухих кутів, де ти засів і тебе не дістать. Там дах дірявий, що вікна над тобою, що вікна в самих квартирах великі, туди ФПВ може влітати нормально.

Поліцейський штурмового полку "Сафарі" бригади Нацполіції "Лють" Вірш

Близько 15-ти ФПВ, 15-16-ти за цей штурм десь прилетіли. Десь, може, дві години, дві з половиною ми вели бій. Після цього двоє трьохсотих підкотилося, а один залишився. Але ми цього не знали. Ми знайшли біля вікна на першому поверсі рюкзак. Там вже знайшли павербанк, на якому було написано позивний цього ворога.

Гриз: І в якийсь момент, скажімо, боєць групи проявив чуйку, підійшов, сказав, "Слухайте, хлопці, я знаю, що він тут, почекайте, зараз я вам покажу". Вигукує цей позивний, "Ти здесь?" І цей п#дар кричить, "Да, я здесь". Ну і все, ми зрозуміли, що він не просто лежить у нас перед носом. Він заникався, виходить від бою ,плита з балкону, першого поверху, там такий балкончик, плита зсунулася вниз, а він під цю плиту заповз і там лежав.

Оці всі історї по фронту ходять, де росіяни пролазять під трубах, підкопуються, десь внєзапно там виникають. У нас така ж ситуація. Стоять на посту, все якби розібрані сектора, робоча обстановка. І внизу боєць, наш трьохсотий, який сидів якраз з полоненим, прибігає і каже, що в підвалі якийсь кіпіш, хтось проліз. Типу, ну, в підвалі хтось є. Ми залишаємо бійця на контролі зверху, спускаємося вниз.

Поліцейський штурмового полку "Сафарі" бригади Нацполіції "Лють" Борчик

Помітив світло там, де був зруйнований підвал. Вірш закинув туди дві гранати.

Вірш: Перша граната пішла -тихо, друга граната пішла -тихо. Кричим здавайся.

Гриз: Один якраз бувалий, потім ми дізналися позивний, що він тут дуже давно воює. Він втік, а інший не зміг пролізти в цей тунель, який прорили. Ми його піджали там і дали вибір або граната зараз туди залітає, або ти вилазиш. Ну і він уже по факту там виліз до нас. І ми його також прийняли і кинули до першого полоненого.

Нас намагалися змінити на позиції. Наше командування, змінити. Тому що зима, якраз ми застали холоди. Там доходило мінус 18, мінус 20 взимку. І це ж якби місце, де ти ніяк не зігрієшся, нічого. Людей мало, трьохсоті на посту стоять, повноцінно не можуть. Нас там, грубо кажучи, четверо. На посту один стоять не може, мінімум двоє. Ми вже були готові до зміни. Все, стоїмо з рюкзаками. Зрозуміло, всі на посту контролюють, але вже зі своїми штурмовими рюкзаками. Готові загрузитися в машину і поїхати. І я просто стою, дивлюся на сектор, залітає наша машина. Просто відкриваються двері, встигає, вистрибнуть командир групи. І машина ще повністю не зупинилася, як в неї влітає просто ФПВ в бочину. Командир групи випадає, його січе осколками. Всі, хто всередині, падає скид. Всі, хто всередині, також залітають осколки. І хлопці зробили, ну це реально правильне рішення було, закрити двері і поїхати звідти. Це реально було правильне рішення. Командира групи, який вистрибнув, ворожі дрони намагалися добити.

Вірш: На крик, голос він не відповідав. Його можна було тільки ідентифікувати по тому, як працює рація. Оскільки я на нього виходжу і я чую, я думав, або це він, або це хтось загубив рацію. Після цього було виявлено, що так, це він, оскільки його в транспорті немає. Я пробував до нього вийти на голосовий контакт. Кричав йому, щоб він опритомнів. Оскільки БПЛА ворожий весь час висів над нами, він це все бачив. Мені дозволу на вихід з позиції не давали, щоб його забрати. Він піднявся і, може, метрів 3-4 він пройшов. Після цього я його швидко забрав у підвал, наклав турнікет. І далі вже по списку.

Гриз:Саме більше, що напрягало в цій ситуації, це коли у тебе в підвалі лежить тяжкий трьохсотий нерухомий, а тебе штурмують. І ти розумієш, якщо ти провтикаєш, і вони заштурмують, і вони зайдуть, то що робити з тяжким трьохсотим? Ну, наприклад, я зможу там, окей, зміститися на іншу позицію. Ну, наприклад. Зрозуміли, що позицію не можемо утримувати, нас там витіснили якось, і ми змістилися на сусідню позицію і продовжували гіпотетично виконувати завдання. Можливий такий варіант? Можливий, гіпотетично. А з ним що, з трьохсотим що?

Через добу, по-моєму, вже проривалося М113 до нас, вже без заміни, ппросто нам добавили двох бійців. Вона до нас залетіла, також була абсолютно ясна погода, мороз, ясна ніч, просто зорі світять, як в день. Машина ще не встигла доїхати, вже дрони там летять, в землю падають. І там ще була така ситуація, що на той момент, коли машина під'їжджала, будівля вже була сильно зруйнована, і з сусідніх будівель летить цегла, шматки арматури, і у нас перед нашим під'їздом була навалена така вже гора цієї цегли з арматурою. І під'їжджає М113, розвертається боком, по ній вже скиди кидають. І вона намагається відкрити апарель, і вона тупо не відкривається через цю гору цегли. Тобто він вперся в руїни і не може її відкрити.

Лейтенант поліції, механік-водій М113 штурмового полку "Сафарі" бригади Нацполіції "Лють" Джексон:

Висить дрон з трьома скидами і чекає, коли відкриться апарель, і він почне скидати свої скиди. Так вийшло, що апарель знову не відкрилася, крутилася на місці, не могли зрозуміти, як краще стати, так, щоб хлопці швидко забігли. Вона не відкривалася, і ворог скинув ці три скиди просто біля емки.

Гриз:І в якийсь прикасний момент, в М113 вже ця апарель, зрозуміло, не відкриється, і я бачу, що вони відкривають двері вже. Така функція відкрить просто двері. І вони відкривають двері, я даю команду, беруть бійця, трьохсотого, затаскують, ці ноші не пролазять, ці вузенькі двері, його боком, ми примотали його зарані скотчем, знали, що може бути така штука, що впаде прильот, будь-що. Його там піднімають, туди засовують. Там було всередині два бійця, які приїхали нам на підмогу. Вони його до себе затягнули, трьохсоті всі застрибнулия, і два бійці вистрибнули до нас на підмогу, тому що ми вчотирьох лишилися. Це критично мало. І ми за разом завантажили туди полонених, яких взяли за цей час.

Ось на цей момент евакуації скільки у вас було поранених?

Троє поранених з нашої групи, і четвертий додався оцей командир групи, яка намагалась нас змінити. І коли ми їх загрузили, коли нам дали, мені написали на інтернет, що машинка доїхала до стабіка, що його вигрузили, жить буде, все нормально, стабілізували. Все, ми вже одразу дух піднявся, що все. Трьохсотих немає, нас нічого не тормозить. Ми мобільні, ми цілі. Це, можливо, комусь жорстко здасться, але такі реалії війни, що повипадали рюкзаки трьохсотих, а в рюкзаках і снікерсів по 20 штук, і мівінка, і ковбаски палка. Це нормально, це в таких умовах класно піднімає дух. Група ціла, два свіжі бійці, снікерси прилетіли в рюкзаку трьохсотих. Погнали. Нормально.

Був єдиний день, коли йшов сніг. Тобто був білий день, і з самого ранку пішов такий снігопад. І зранку засікли штаб оперативні чергові, красавчики. Ми знали, що вони десь рухаються, але потім пішов сильний сніг, все, дрони перестали літати, і весь контроль ситуації лежав на нас самих. І в якийсь момент вони на дванадцять пішли, з позиції, грубо кажучи, почали прострілювати, почали пробувати нагло зайти.

Повоювали там десь годинку, вони побачили, що ніфіга, не виходить. Вони відтягнулися, відпочили, переоцінили обстановку. Ну і коли ми вже думали, що все, вони своїх намерів відмовилися, різко штаб повідомляє, там дрон десь взлетів, що вони тупо з тилу намагаються зайти прямо в під'їзд.

Вірш: Вони почали заходити по одному, було видно їх через вікна. Ну це вікно, і ти стоїш в коридорі, посеред кімнати в коридорі, і ти бачиш вікно, як ворог проходить, скрізь вікно. Він хотів до нас зайти зі сторони під'їзду, з дверей.

Гриз:А у нас там такі віконця, прямо на них виходить, і плюс, ось наша будівля стояла, і позаду, от як до нас вхід в під'їзд, позаду стояла будівля, і з дружнім підрозділом, "хижаки" стояли. І, получається, група штурмова і попадає під перехресний вогонь.

Тут прямо ми з вікна валимо і гранати кидаємо. І там хижаки, вони потрапляють в зону видимості, і ми просто їх, грубо кажучи, перехресним вогнем починаємо мінусувати.

Мінус три, один лишився, сховався у нас прямо під входом в під'їзд. Ми почали кидати гранату, я просто виліз максимально під вікно, і я знав, що прямо за цим вікном вхід в наш під'їзд, і я знав, що він у цьому закутку стоїть, прямо туди гранатка летить, там не варіант, що ти вкриєшся від неї. Його там сікло осколками. Потім уже штаб повідомив, що всі лежать. Один із них там заникався, їх п'ятеро було. Там термінатор намагався його виманити своїм західноукраїнським акцентом. Ну, коротше, намагалися його зазивати до себе, але не пішов.

Ну, і по факту потім уже ми вибрали момент, вилізли на вулицю. Позабирали зброю цих жмурів, позабирали у них всі там трофеї, позабирали радєйки.

Вірш:Десь на 21-й, на 22-й день до нас прийшла заміна із сусідніх підрозділів, суміжних підрозділів. Ми з ними ще залишилися, оскільки треба було ввести в курс справ.

Гриз:І потім, для того, щоби по нас змогла машина під'їхати більш оперативно, щоб не наражати екіпаж на небезпеку, ми змістилися на декілька будівель, на сусідню позицію, щоб була така більш лайтова обстановка, куди можна було краще, швидше під'їхати. Але за декілька днів ситуація уже і там загострилася, і ми вже там повноцінно... Ну, ми розраховували на те, що зможемо там попить водички, поїсти, зігріться, поспать. Основне було це поспати. Навіть деякий час була така розкіш, змогли замаскувати трубу від буржуйки. І декілька діб потопили приміщення, трохи відігрілися.

Борчик: І там ми ту буржуйку, муку з водою перемішали, спекли. Типу хліба. Нашли банку варення також.

У той момент було все смачно.

ВІрш: Забезпечення у нас було кожен день. Нам кожен день скидали із дронів воду, їжу. У нас було все. Не багато, але було.

Борчик: Спали ми десь... Ну, ми в основному в сутки спали по 3 години, 4.

Гриз: Скажімо, немає такого, що тобі можуть водички піднести, або гарячого супчика тобі ніхто не привезе. Там десь вода може підзакінчитися, а коли мороз, воду тобі там скидують з дрону, наприклад. Вода може розбитися, або противник не дає її забрати, не дає вийти з будівлі, забрати. Їжу доводиться економити. Це не до того, що там якийсь страшенний голод, але ти економиш. Холодно, не спиш, розхід енергії у організму великий, постійно хочеться їсти, постійно хочеться спати. Ти в такому коматозі постійно знаходишся, постійно йде бій, постійно прильоти на голову, ці міни падають.

До нас також потім приєдналися ще бійці з сусідніх позицій трьохсоті Збройних сил, суміжні підрозділи. Ми їх, якби, до себе прийняли. Ну, десь уже в кінці лютого знаходилися в підвалі, а над нами п'ять поверхів. Ну, і там п'ятий поверх вже був частково зруйнований. Підкидувати міни. Кидав-кидав, на перший поверх залітало. Просто прильот. І... Я не знаю, як відчуття пояснити. Якби, не те, що якийсь сильний шум, чи ще щось. Ну, це відчуття такої... Суперпотужної вібрації. Коли п'ять поверхів просто обрушуються над головою, падають якби... Вниз все падає. І просто це... Потоком повітря разом з пилом, з усім цим будівельним сміттям тебе просто викидує під стіну кімнати, ну, в цього приміщення, де ми знаходилися. І частина людей стояли на посту зверху, вони там лишилися. Нормально все, слава Богу. Тому що вони знаходилися більше сюди, в тилову частину, не там, де обрушувалося все. Тобто... А ми залишилися повністю заблоковані. Ну, якби, почекали, коли уляжеться пилюка, тому що все, спочатку, ну, по підвалу прильот, там пил, все, взагалі нічого не видно. Усілась пилюка, ми зрозуміли, що воно все впало, рацію там просунули в якусь діру , повідомили, що всі п'ять поверхів впали, якби.

Ми давай розбирать, пробувати розбирати. Там розібрали пару якихось шматків, пару цегол, і потім зрозуміло, що там просто шматки бетонних плит лежать, ну, там ніяк, взагалі ніяк. І там ти нічого не підірвеш, бо ми в маленькому приміщенні, що ти себе підірвеш, якби. І тоді, ну, посиділи, подивились, і потім побачили, що так ближче до стелі проходить труба якась, я не знаю, може, каналізація, ще щось. І вона прямо входить в бетонні блоки. І воно так замазано розтвором, ми цей розтвор автоматами побили, і побачили, що там таке маленьке віконце з цегляної кладки, куди ця труба входить. Тобто вона не вмурована в бетонні блоки ці монолітні, а там в бетонних блоках діра, і там трохи цієї кладки кирпичної, щоб трубу можна було пропусти. І ми автоматами просто вибили цю цеглу. Віконце маленьке, але ми поскидали броню, всю снарягу поскидали, змогли вилізти звідти. Хто залишився, попередавав всю нашу зброю, снарягу, все БК, провізію, яка там у нас залишалася. Бо у нас на той час був наш скарб, це такий пакет із салом, коротше. Ми його економили, кожен день відрізали кожну шматочку сала. Тому що це жир, нормально заходило, їжі було мало, і кожен день ми ділили це сало, коротше, цей пакет з салом врятували, попередавали все, і вилізли в сусідній під'їзд. І почалося. Там в будівлі було шість під'їздів, деякі з них вже були зруйновані, входи в підвал були закриті. І до самого моменту евакуації будівлю просто так в ноль зносили планомірно, кожен день зранку починали, і до вечора, бувало вночі, вночі будівля постійно горіла.

Вірш: Момент евакуації був, ми стільки часу вже пробувши на позиції, вже ніхто не вірив, що приїде транспорт за нами.

Гриз:Вітер, робили на нього розрахунок, що буде сильний вітер, по погоді дивилися, але поки прийшла справа до того вітру, прогноз погоди стабілізувався, вітер розвіявся. На той час ми вже спланували навіть можливий піший вихід. Ми знали, що в тилу є противник, знали, що йти через частний сектор — це не просто прогулянка, це треба під дронами йти. Розуміли, що є пеленгація рацій противника по маршруту, який ми можемо пройти.

Джексон: Попередньо ворог дав вказівку , з перехватів, зі слів полонених, щоб контролювати всі логістичні шляхи і не допускати жодну техніку взагалі до п'ятиповерхівок. Усі чекали погоду, коли піде сніг, щоб мінімально було до дому, щоб не було вітру. Чекали погоду, коли піде сніг, щоб мінімально було дронів, мінімальна видимість була, більше шансів заїхати і виїхати. Перший раз ми намагалися поїхати, не вдалося поїхати, бо сніг в Костянтинівці, Дружковка сніг, в Торецьку дуже малий. Наступний день сидимо, чекаємо, ну ж, настроївся чекаєш, ні, сьогодні не виходить. Щільний дуже обстріл, штурмові дії, усі дрони висять. І тут настав третій день.Ми поїхали, не було ні снігу, взагалі погода була нормальна.

Вірш: Я тоді якраз сказав Гризу, що, кажу, ми сьогодні поїдем на емці. Він каже, звідки ти знаєш? Кажу, я знаю. Кажу, якщо поїдем, я собі емку наб'ю на нозі.

Джексон: Заїхали, був обстріл. Сильно обстрілювали з РПГ. Під#р відстріляв, ФПВ-дрон влучив, не пробив. Градами лупили на під'їзді, на від'їзді. Емка була побита.

Гриз: Я кажу, ми чуємо, вже машина їде. Все чуємо, як реве гусянка, як уже арта лупить, її намагаються дрони зловити. Все, вже стоїмо біля виходу. І я Термінатору кажу, ти в курсі, як відкриваються двері, якщо не відкриється апарелька? Ні. І я дістаю відео, а мені прислав мехвод відеоінструкцію. Я йому показую, дивись, от є ручка, ти її там вверх-вниз, і двері відкриваються. Зрозумів, так, під'їжджає машина, сука, апарелька не відкривається. Я Термінатору кажу, біжи. І він, щойно подивившися інструкцію, вибігає, відкриває двері. Тобто, це дуже просто, але в таких умовах, коли виситі рідронів тебе кріплять, ще треба відкриті двері. І він відкриває, застрибує туди в снарязі, починає туди карабкаться, і ми стоїмо, я йому кричу:швидше.

Борчик:Коли грузилися, були скиди по нас. Два скиди були. Чорного поранило в руку. У мене був біля ока, маленький осколок полетів. Ми загрузилися, працювала артилерія, зривалися міни.

Гриз:Розумію, що нас ловлять, арта летить, дрони летять. І я просто їду. І, в принципі, я орієнтувався, навіть як повертала М113, я знав всі повороти, я орієнтувався. І я відчував, що тут поворот, значить, ми тут, ми тут, ми тут. І коли, певно, ми ділянку там проїхали, я розумів, що ми вже виїхали з повної зони ураження. І вже так відлягло, я зрозумів, що шанс вирватися є.

Це не просто по числах вони відправляли групи, ми там когось вбивали, не давали захопити будівлю. Вони кожного дня відправляли, в принципі, піхоту, просто більшість піхоти, яку вони відправляли, не дійшла внаслідок дій нашої артилерії, наших дронщиків, які вчасно виявляли. Штаб ефективно виявляв, батлкепи, оперативні, чергові. Вони ж виявляють час на противника і можуть завдати йому ураження, задовго до того, як він підійде до будівлі. Ті, хто вже зміг дійти, це вже була наша робота.

Наймолодший боєць, 18-річний, позивний Борчик, Артем.

Це в нього перший бойовий вихід, але достойно себе показав. Дай Бог, щоб у нас кожен боєць показав себе незалежно від віку, так, як він показав себе у 18 років на першому виході. Вірш також боєць, який на той час був, грубо кажучи, новоприбулим в підрозділі. Це був його другий чи третій вихід. Хлопець також молодий, прийшов з цивільного життя, до цього ніде не служив, не воював. Потрапив одразу в Турецьк. Я одразу зрозумів, що це дуже потужний воїн. От саме воїн. Не просто боєць, не просто поліцейський, це реально воїн. В нього є цей дух воїнський, оця витримка.

Борчик:У нас Термінатор був, він такий, що порвався прям навалю, його зупинити неможливо було. Стріляв, кидав гранати, повністю віддавався, так скажу.

Гриз:Це боєць другого батальйону, штурмового. Неодноразово виносив на собі людей з поля бою, має високі нагороди, орден за мужність має. Проявляє себе таким чином, що якщо противник десь відійшов, нам потрібно його знайти, нам потрібно його виявити, нам потрібно його нас догнати, для того, щоб вони більше не пробували нас штурмувати.

Хочу сказати, що хлопці просто леви, витримали дуже тяжкий виїзд. Морозна погода, в першу чергу, мінус 15, мінус 18, тривале перебування на позиціях, постійні штурми з боку ворога, безперервні накати, але хлопці просто красавчики, дуже достойно відстояли. Взяли в полон, набаранили достойно, тому... Саме головне, що всі живі повернулись додому, трьохсотих змогли евакуювати, забезпечили евак, і решта групи повернулася без втрат. Тому пишаюсь, що служу поруч з такими хлопцями.