Запрошуємо колишнього офіцера Десантіса відвідати Україну, щоб побачити різницю між "суперечкою" та війною, - МЗС

Сашко Лірник

Смачна совєцька ковбаса по 2.20

Попереджаю- я не даю оцінок і пишу виключно те, що сам бачив і відчував.

Я дуже добре пам'ятаю всі ті ковбаси.

Десь в 1965- 75 роках були смачні сердельки. Дуже смачні. Їх просто виготовляли на місцевому м'ясокомбінаті для «місцевих». Там реально було м'ясо.

А ковбаси «централізованого постачання» були двох сортів- докторська і любительська. Любительська це та ж сама докторська тільки із великими шматками неїстивного сала.

На смак ковбаса була якась прісна і недобра. Любительську можна було якось їсти, повиколупувавши те сало.

З 75 року смачні сердельки зникли.

Казали що поміняли ГОСТ( суворі правила і технічні умови), і в ковбасу стали добавляти замість дефіцитного м'яса якісь інші маси.

Ближче до 80 х років ковбаса стала просто гидотна. Але іншої не було. Мабуть там уже була соя і ще якісь наповнювачі. Знайомий, який працював на м'ясокомбінаті, категорично відмовлявся їсти цю ковбасу і всіх відмовляв від цього. Деякі подробиці розказував, і після цього хотілося ригати.

Студент, який жив в кімнаті з моїм братом, підробляв в ковбасному цеху у Львові. Розказував як щурі падають в ту масу, що мелеться для ковбаси.

От десь така вона смачна по 2.20

Ковбасу можна було їсти , тільки підсмаживши її на олії. Вона ставала коричнева і зморщувалась, а у сковорді набиралося з неї багато рідини, яка випаровувалася.

А вже після 80 року, воду з ковбаси просто вичавлювали руками. Десь до третини ваги.

Витікала фарбована рідина із запахом.

Залишалась якась гумова маса, яка була без смаку.

Був популярний жарт совковий- туалетного паперу немає, бо його весь в ковбасу кладуть.

Появилася ще ковбаса «Чайна». Така як докторська, тільки відверто гірша і якась з пустотами. Нагадувала, пардон, дрислю.

Про сосиски і сердельки мовчу, бо що там було всередині можна тільки уявити. М'яса там точно не було.

Анекдот тих часів про Брєжнєва- він мав вставну щелепу і, коли говорив «соціалістічєскіє страни», то виходило «сосіскі срані».

А головне, що тої ковбаси було не купити. Скажені черги, або просто нема.

Пізніше з'явились талони- карточки. Видавали талони на 0,5 кг ковбаси на місяць на людину.

За ковбасою посилали «гінців» у Київ, бо там ковбасу «викидали» в магазини, і можна було хоч якось купити.

На підприємствах люди скидалися грошима і посилали одного- двох на закупи. На роботі їм ставили робочий день, щоб не було прогулів і виписували якусь премію, щоб люди були зацікавлені їхати.

Був совєцький жарт- що таке довге, зелене і ковбасою пахне? - Це електричка з Києва( Львова, москви, і т.д.)

Профспілки як могли допомогали, якщо були толкові керівники.

У нас на заводі профспілки посилали «гінців» навіть в інші республіки і домовлялися про «дефіцит». Якось по бартеру чи що.

Тоді на новий рік можна було здати гроші і отримати «набір» із кільця ковбаси, банки маринованих помідорів, баночки конфітюру-варення, пачки чаю, чи розчинної кави і трьох **********. Десь так.

Великою удачею було дістати тушонку у залізних банках «військову». Вона була вимащена тавотом(змазкою), і вважалася дуже якісною. Хоча це була неправда.Твердий пласт жиру був неїстивний і як смалець був негодящий, бо чомусь смердів.

Копчені і сухі ковбаси ми іноді бачили в магазині. Куштували на великі свята, як вдавалося десь «дістати».

Можна було купити рибні консерви «Кілька в томаті». Правда не дешево. А головне всередині була якась суміш кишок, кісток, голів і всякого такого. Консерви мали специфічний запах і смак. Томатний концентрат добавляли, щоб забити сморід і той самий смак рибних відходів.

Але і це було своєрідним делікатесом.

Ще були консерви «Завтрак туриста»- якийсь соєвий фарш із рисом. Неїстивна суміш. Його вже на крайній випадок брали алкоголіки на закуску.

Окрема тема - ліверна ковбаса. І на вигляд і мабуть на смак і запах як гівно. Я не їв.

Цікаво, що і коти не їли цю ковбасу.

Любив я кабачкову ікру. І зараз люблю. Туди нічого добавити. Вона була всюди.

Чай був грузинський «із паличок» і на свята- індійський( хто дістав).

Кави не було. Був кавовий напій із перепаленого цикорію( рослина «Петрові батоги»)

Цукерки були льодяники із цукру, м'ятні льодяники і іноді «рачки»( ракові шийки).

Ми цукерки робили самі не гірші із плавленого цукру.

Велика удача була купити в селі доброго молока. Бо продавали в місті з бочок мішане з водою.

З сільського молока ми збивали вдома масло, колотили в трилітровій банці. Довго. Але було м'яке і смачне. Все робили самі.

Морозиво. Був пломбір, «Івасик Телесик» по 7 копійок і по 28 Київський каштан». Смачне. Таке як і зараз. Нічим не відрізняється. Я навпаки любив більш водянисте, яке робили в кіоску на автовокзалі.

В дитячому журналі «Вісьолиє картінкі»я бачив веселих негренят і мавпочок, які чистили і їли банани.

Тому я мріяв скуштувати цей дивовижний жовтий солодкий фрукт.

Скуштував я його в другому класі, коли тато десь «дістав» два банани. Вони були чорні і геть як каша. Не вийшло.

Ми всі чули легенди про сите московське життя, про сервілат( не знав що це, але назва подобалась. Якась солідна як слово «брикет»), про червону ікру і про ананаси. Ікри ми не бачили, сервілата теж, а ананаси на картинках з неграми теж були присутні.

Ми їх малювали на конкурсах малюнків про щасливе життя в ссср. Там завжди був зображений совєцький піонер, китаєць в конічному солом'яному капелюсі і негр з ананасом.

Банан в руці ми не малювали, бо нас сварили за те що у нас виходило.

А ще ананас був намальований на обгорточці шоколадної цукерки «Ананасна». Тож я знав , що ананас якийсь «в сіточку» і зверху як цибуля.

Тож малювати було легко.

На день народження брата, нам привезли з Києва торт «Київський», і вся родина отруїлася і попала в інфекційну лікарню. Я не отруївся, бо чомусь не захотів їсти торт і з'їв лише мармеладку з нього. Так і жив вдома сам два дні, поки не приїхала тьотя і не забрала мене.

Я не боявся і їв глазуровані пластівці. У мене була пачка по 7 копійок. Чомусь там була намальована коза і семеро козенят.

Відтоді я люблю глазуровані пластівці і казки.

Якось тато поїхав у відрядження до москви і привіз ящик апельсинів. Мама урочисто видавала нам з братом апельсин на день. На новий рік у нас були апельсини, мамин торт із коржів і сметани, яку тато збивав у макітрі з цукром і кролик з морквою із села. Дякую батькам.

Всі жили із городів і «села». В місті всі намагалися отримати пару соток землі під городництво. Давали на підприємствах. От на вихідних і після роботи в сезон, вся родина копала лопатами землю і садила картоплю і моркву і соняшник. Якщо не розікрали, то вдавалося щось зібрати.

Соняшник міняли на олію у олійні і з того жили.

Село( родичі, мами і т.д.) постачало яйця, курей і кролів. А особливо багаті- свинячу тушонку.

Але треба було на вихідних їхати на село, щоб допомагати. Інакше ніяк.

В село везли цигарки Пріма і пиво в пляшках.

Із села картоплю, моркву, капусту , і, як поталанить, то курку.

Курку «розтягували» на тиждень для всієї родини.

Класичне примітивне одноосібне кріпацьке господарство.

Робота після роботи.

Тобто ти працював кріпаком на совєцьку державу, а потім ішов працювати на свій город, щоб прогодувати родину.

Совок тільки гнобив і грабував.

Тим людям, у яких не було «села» і городів, можна було тільки поспівчувати.

Макарони з хлібом і кілька в томаті.

Моя кохана дружина в молодості зробила на балконі загородку і вони тримали там курей і півня. Щоб були яйця для малої племіннички. На 12 поверсі.

Мене до глибини душі вразив колись совєцькій фільм-комедія( забув назву) із артистом Куравльовим.

Згадав. «Опасно для жизні».)))

Він зранку готував сніданок для родини із трьох людей - кидав в каструлю купу сосисок, смажив десяток яєць, ще там щось.

А я жахався від думки, що він за один раз використав місячну норму харчів совєцького чєловека. Що ж вони завтра будуть їсти?

У 80х я працював докером в порту Миколаєва. Ми розвантажували рефрижератори(судна) типу «Чапаєв». Вони возили м'ясо з Аргентини. Яловичина, язики, печінка.

Все було заморожене на кістку в коробках по 30 кг.

Все м'ясо йшло на Москву. Охорона стояла на палубі, на причалі і у ешелонах вагонах- морозилках.

Жоден кілограм не мав потрапити кудись інакше.

Стратегічна сировина.

Банани теж ішли на Москву. Тільки які згнивали, то ті «викидали» для продажу в Миколаєві.

Окремий трюм з сухою ковбасою охороняли автоматники.

Вагони вантажили на причалі, перераховуючи кожен ящик по кілька разів. Двері пломбували і ешелон ішов вночі під охороною.

До речі, все це розвантажували чомусь по ночах.

Банани і вдень. А м'ясо вночі.

Можна детективи знімати і екшини про доставк

петушара маринована-вот він хто

В тому то і справа, що втоми від війни там і близько намає. Американці та їх діти не гинуть на війні, а допомога - це такі копійки, що вони навіть не замічають їх по власному ганамнцю. І за всіма опитмуваннями американський народ більшістю підтримує допомогою України. Те, що він іде навіть на передвиборчих перегонах всупереч волі народу говорить лише про одне, що він зрадник, яких продався ху#лу