Казахстан збільшив політичну залежність від Росії, - Financial Times
Колишній президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв намагався зробити свою країну частиною "постіндустріального" світу до 2050 року. Деякий час його бачення сильної економіки та соціального розвитку працювало. Економіка розширювалася.
Влада країни реформувала освітню, пенсійну та правоохоронну системи, успадковані з радянського минулого. Порівняно із деякими своїми сусідами Казахстан побудував сильніші державні інституції. Але загальнонаціональні протести у країні показали, що реформи останніх 30 років не змогли покращити життя людей. Про це пише Financial Times, інформує Цензор.НЕТ із посиланням на ZN.ua.
Протести спалахнули у багатій на нафту Мангистауській області через високі ціни на газ і швидко поширилися по всій країні. Інші громадські рухи та активісти почали вимагати політичних та економічних змін. Незабаром мирні демонстрації вийшли з-під контролю. Президент Касим-Жомарт Токаєв оголосив надзвичайний стан і віддав наказ стріляти у "терористів".
Насильницьке придушення протестів є ознакою боротьби за владу всередині режиму, яким донедавна керував Назарбаєв. Токаєв, який прийшов до влади в 2019 році, закликав очолювану Росією Організацію Договору про колективну безпеку направити сили до Казахстану для придушення заворушень. Його заклик підірвав зусилля країни підтримувати збалансовану зовнішню політику, розширивши політичну залежність від Росії.
Проблем із невдалими реформами у Казахстані багато. Назарбаєв залучав "технократів" до їх реалізації, але стратегія була розроблена в першу чергу відповідно до його особистого бачення. Казахстан черпав натхнення із західної практики та економічного успіху Сінгапуру. Адміністрація Назарбаєва найняла консультантів, зокрема колишнього прем’єр-міністра Великої Британії Тоні Блера, для порад щодо створення "позитивного іміджу країни" вдома та за кордоном. Ці методи були привабливими зовні, але принесли лише поверхневі рішення складних проблем.
Для оцінки пріоритетів політики режим також покладався на організації, які отримують державні гранти. Ці організації обговорювали різні компоненти стратегії "Казахстан 2050", але мали недостатньо знань за межами офіційного бачення. Тому уряд не зміг зрозуміти реальний вплив реформ. Зростало економічне та політичне невдоволення. Політичні рухи в містах вимагали більш відкритої системи влади.
Реформи поліції, запроваджені після розстрілу протестувальників у місті Жанаозен у грудні 2011 року, мали незначний ефект. Протягом десяти років уряд експериментував із моделями поліцейської діяльності, запозиченими із Заходу.
Але поліція, не маючи навичок та ресурсів для впровадження таких моделей, зосередилася на тому, щоб догодити владі, повідомляючи лише про позитивні результати. Коли минулого тижня в Казахстані спалахнули протести, силовики застосували сльозогінний газ, щоб придушити їх, але як наслідок, натовп протестувальників лише розширювався.
Ще одна проблема – масштабна корупція. Хоча економічне зростання Казахстану було "помітним" за стандартами Світового банку, політично лояльні еліти були головними бенефіціарами величезних енергетичних ресурсів країни. Олігархи направили свої статки на ринок нерухомості Великої Британії.
Постраждали сільські райони. Багаті нафтою західні регіони країни є насправді економічно бідними. Місцеві жителі виживають на невеликі зарплати та кредити в банках, підконтрольних людям із найближчого оточення влади.
Багатство нації не в руках її "найсвітліших розумів". З 1990-х років у Казахстані реалізована велика стипендіальна програма для підтримки навчання студентів у провідних університетах по всьому світу. Понад 13 тисяч випускників приєдналися до державного та приватного секторів країни. Але лише кілька людей "нового покоління", високоосвічених молодих спеціалістів Казахстану беруть участь у прийнятті рішень щодо майбутнього країни. Пострадянське покоління Токаєва та Назарбаєва продовжує тримати ключі від політичної влади.
Зусилля Казахстану щодо реформування були помітними, але ціна ігнорування невдоволення народу виявилася вищою. Приклад країни показує, що амбітні реформи важко здійснити без широкого суспільного консенсусу. Можливість Казахстану наздогнати передові країни не зникла. Але щоб цього досягти, влада повинна відповідати очікуванням свого народу, резюмує видання.
Казахстан от паРаши? скорее паРаша от Китая ))
место рашки теперя у паРаши, роль - убогое азиопское деградирующее чмо, сырьевая
колония Китая, чего изволите-с, великий желтый Господин.
Китай смотрит на пуйло, как на кусок говна))