"Вигукували в обличчя "слава рассії!". На нашу мовчанку відповідали тортурами": звільнені з полону українські військовослужбовиці розповіли про знущання росіян над ними
Українські військові зв’язківці Анастасія Матрущенко та Олександра Цепук, яких нещодавно звільнили з російського полону, розповіли про те, що їм довелося пережити.
Розташування військової частини, де несла службу старший солдат Анастасія Матрущенко, окупанти розстріляли артилерією і танками, повідомляє Мінреінтеграції, передає Цензор.НЕТ.
"В бункер, де перебувала чергова зміна, кілька разів влучив танк, – пригадує вона. – Коли курява розвіялась, в приміщення полетіли гранати. У нас вилучили зброю, амуніцію, бронежилети і мобільні телефони. Зв’язали руки, на очі надягли пов’язку".
Спочатку дівчина потрапила до білорусі. Пригадує, як до них підходив військовик неслов’янської зовнішності й погрожував розправою: до ранку не доживете!
"Тим часом із сусідніх приміщень доносилися звуки допитів наших військовослужбовців-чоловіків", – тихо говорить вона.
Згодом її та інших полонених переправили у СІЗО № 3 десь під Брянськом.
"Тюремні наглядачі вишикували нас і намагалися зламати морально, – продовжує Анастасія. – Якийсь начальник кілька разів вигукував мені в обличчя "слава рассії!", чекаючи, напевне, якоїсь відповіді на таке "вітання". На мовчанку з нашого боку тюремники відповідали тортурами".
Дівчатам довелося пережити багато страшного. У присутності чоловіків примушували повністю роздягатися, присідати. Постригли наголо. В камері знову і знову допитували, розповідає Анастасія.
Дівчина все ще не може усвідомити, що вона вільна й вдома.
Вузол зв’язку, де проходить службу Олександра Цепук, оборонявся від натиску ворога всіма можливими засобами. Але окупанти активно застосовували важке озброєння, закидали бункер гранатами. Жінки дивом залишилися живі.
"На всьому шляху слідування до Білорусі й далі в Росію нас постійно обшукували", – пригадує дівчина.
В Білорусі почалося з провокацій: до них підійшли репортери російського телебачення в супроводі військовослужбовця неслов’янської зовнішності.
"Їм дуже не сподобалося те, що ми говоримо українською мовою, вимагали перейти на російську, – продовжує Олександра. – Але я, наприклад, російською майже не володію – як і решта моїх колег. Це дуже розлютило репортерів"…
В камері, де перебували жінки, було два ліжка і один матрац на сімох.
"За такі "зручності" нас просили розповісти на камеру про хороше ставлення з боку окупантів. Ми відмовилися", – говорить Олександра.
