Культура країни-агресора є інструментом пропаганди, її треба заборонити, - Ткаченко

Не кричи на весь мир о своей тупости. Если тебе достаточно Децла, Монатика, Моргенштерна или "Сватов" в телевизоре - это твои личные проблемы недоношенности.

Я писал про западный шоу-бизнес,а твой список характерезует только твой ограниченный ватный кругозор

і ще одне: якщо ви уподібнюєтеся оркам, якщо ви надаєте їм привід кричати "ага!!! вот! они отрицают всю историю русской культуры", то ви їх провокуєте, ви працюєте на них, підживлюєте їх пропаганду - невжеж це не зрозуміло? Спробуйте довести їм, що Толстой (до речі, визнаний у РФ екстремістом) або Чайковський - це не їх культура, вони від неї відмовилися, вони своїми діями, пропагандою фашизма, злочинами проти людяності в Україні (і не тільки, до речі) відріклися від свого минулого, від російської культури і протиставили їй путінізм, що російська культура - це вже не їх спадок, а спадок світу і НАШ, а їх - це Волочкова, Басков і Соловйов - і побачите, як вони завиють у сказі.

твой Булгаков - ещё тот ватник!

Он не тупой ватник. Хуже. Он имперец-украинофоб. Именно он начал традицию негативных персонажей называть украинскими фамилиями. Вот с тех пор во многих совковых и рос. фильмах эта традиция до сих пор продолжается. Помните Шпака в "Иван Васильевич меняет профессию"? В "Мастере и Маргарите" - неприятный персонаж, конечно, это дядя Поплавский из Киева.

Ви в курсі, що так званий будинок Булгакова, зовсім не належав сім'ї Булгакова. Булгакови винаймали помешкання на 2 поверсі. Ніхто не збирається палити тільки тому, що там на другому поверсі жив видатний (так видатний, але не геніальний письменник) Булгаков, який любив Київ, але той, який йому подобався - русифіковане місто з російською інтелігенцією. Що таке українська мова і чого прагне український рух і українська інтелігенція на початку 20 століття його дуже напружувало і було абсолютно не зрозумілим і неприпустимим у його "русскомирному" світогляді. Як імперець, він був звичайнісіньким українофобомм. І це правда. Щодо будинку. Там жили також інші видатні особистості. На початку 20 століття маєток належав купцю Захару Мировичу - представнику давнього українського козацького роду, почесному громадянину Києва, котрий крім цього будинку володів ще трьома сусідніми будівлями, які в комплексі утворювали садибу, але домовласник там не жив. З початку ХХ століття до 1906 року у фасадному будинку проживав відомий український хоровий диригент, на той час - викладач церковного співу Київської духовної семінарії, композитор, етнограф, та письменник-мемуарист Олександр Кошиць. Той самий Кошиць, під керуванням якого Національний хор виконав "Щедрик", що став знаменитим на увесь світ після виконання у Карнегі холі у 1922 році. 1909 року садиба перейшла у власність цивільного інженера Василя Листовничого, який був головним архітектором Київського військового округу. «Ми купували будинок разом з мешканцями» - згадувала дочка Листовничого. Родина нового господаря оселилася на першому поверсі, а частину кімнат, як і попередній власник, здавала в оренду родині Булгакових. Василя Листовничого 7 червня 1919 року було заарештовано чекістами і відведено до Лук'янівської в'язниці головного архітектора Київського навчального округу Василя Павловича Листовничого - за помилковим звинуваченням «про створення друкарні для друкування контрреволюційних листівок». Пізніше був застрелений чекістами. М.О.Булгаков використав юнацькі спогади про Листовничого у своїй творчості, створив негативний літературний образ Василиси Лисовича в романі «Біла гвардія». Таким чином, як кажуть внуки В.П.Листовничого, архітектор постраждав двічі. Докладніше про Листовничого як непересічну людину можна знайти в багатьох джерелах.