Більшість польських заяв про ексгумацію в Україні - не фахові. Ну це просто смішно, - Дробович
Частина заяв щодо необхідності провести ексгумацію похованих в Україні поляків звучать від людей, які не розуміються на цьому питанні.
Про це заявив керівник Українського інституту національної пам'яті (УІНП) Антон Дробович, передає Цензор.НЕТ з посиланням на Гордон.
"Більшість тих заяв, про які ми говоримо, вони ж не фахові. Оці заяви, що "давайте ексгумувати" – ну це просто смішно. Тому що перш ніж щось ексгумувати, треба спочатку провести дослідницькі роботи, пошукові земляні роботи, зрозуміти, яке місце, в якому стані останки, чи є потреба в ексгумаціях і так далі. А тут ми чуємо від [польських] міністрів, від прем'єра, від президентів заяви про ексгумації", – сказав він.
Керівник УІНП зазначив, що політики говорять не про попередні етапи цієї роботи.
"Може, там і не треба ексгумації, може, там можна меморіалізацію на місці зробити. Це виглядає як чиста політизація, а не предметна розмова. Це фахова тема. Оці комісії, які роками не створюють [у Польщі], вони якраз мають у всьому розібратися: яка там ситуація на цих місцях, які результати пошукових робіт, може, там судмедексперт потрібен? Десь потрібна ця ексгумація, десь потрібен меморіал", – підкреслив Дробович.
За його словами, ідеться про складну комплексну тему, якою "мають займатися фахівці, а не політики кидатися заявами, десятками на тиждень".
"Ми отримали цей польський запит від конкретної громадянки, яка вже, я так розумію, не змогла знайти якихось дієвих інструментів у Польщі і звернулася до нас напряму. Попри цю ситуацію, у план роботи на 2025 рік, ми дамо це. План роботи – це конкретний юридичний документ. І плюс, я попросив уряд, щоб уряд створив окрему бюджетну програму на наступний рік. Щоб хоча б 1 млн грн був", – зазначив Дробович.
Він пояснив, що кошти необхідні, "щоб можна було проводити в таких екстрених випадках пошукові роботи".
"У нас є свої потреби, які пов'язані з Другою світовою війною, пошуковими роботами визвольного руху, але якщо будуть такі випадки як оцей, то будемо так допомагати громадянам Польщі", – підкреслив керівник УІНП.
«У МЕНЕ ДУША КРИЧАЛА ВІД НЕПРАВДИ»
Ярослав Царук змінив кілька велосипедів, коли об'їжджав усі села Володимир-Волинського і сусідніх із ним районів, щоб зібрати свідчення тисяч очевидців про трагічні сторінки історії свого краю...
Двадцять років Ярослав Царук прослужив в совєцькій армії. Хоч не мав вищої військової освіти, але перебував на офіцерських посадах, зокрема, був начальником хлібозаводу дивізії. Потрапив у немилість до органів КДБ (забагато говорив правди), а тому після служби знайшов робоче місце лише в котельні. Та незабаром відкрився його талант як дослідника історії рідного краю. Ярослав Царук - автор книг «Трагедія волинських сіл 1943-1944 р. р.», «Володимир-Волинський у боротьбі за незалежність», «Відбудова собору Різдва Христового» (у співавторстві). І ось як підсумок багаторічної сумлінної пошукової роботи - книга «Володимирщина у боротьбі за незалежність» (а це 1000 сторінок). Як же зумів краєзнавець, займаючись самоосвітою, піднятися у своїх працях на науковий історичний рівень?"
Книгу «Трагедія волинських сіл 1943-1944 р. р.» я читав. Не заважало б і польським шовіністам прочитати.
То хто заважає це робити разом з поляками, а не ******* замість цього один на одного?
Нам шашечки чи їхати у ЄС?
Якщо ні, то он братушки ломляться з обіймами.
От візьмуть журналісти і надрукують слова Дробовича- " вимоги ексгумації- це смішно", і пошла по новому писать губєрнія неприйняття один одного..
Одним словом, одного осла- чиновника..
Доцента отримав у Драгоманова. Добре, що не у цирку по сусідству.
Погляди гнучкі, як генеральна лінія ОП.
Такий же спец по говорильні, як і ЗЄ.
А ще є цікаві кейси.
У 2021 році він засудив марш на честь дивізії "Галичина" у Києві, зазначивши, що прославлення військ СС є неприпустимим для європейської країни.
А щодо "дивізії "Галичина" - то тут питання спірне. Якщо з УПА все ясно - вона воювала за вільну та незалежну Україну, то з дивізією не все так однозначно! Давай глянемо на її діяльність з точки зору цілей, щодо яких вона створювалася... Начебто теж - "захист свободи України" Але ж, воюючи з Червоною Армією, вона одночасно відстоювала продовження окупації України німцями!!! ТО чим тоді вона відрізняється від з"єднання Ковпака? Вони теж "боролися за Україну"! Але для того, щоб повернуть її під окупацію більшовиками! То в чому різниця? Давид Самойлов у своєму вірші "Бандитка" правильно написав: "Нам всё равно на Украине - НКВД или гестапо..."
Тепер питання: тоді чому ми відкидаємо сьогодні одного "посібника окупанта" (Ковпака) - і повинні "прославлять" іншого?
Так що Дробовича в цьому питанні можна зрозуміть - цілком виважена позиція...
У принципі, в 20-му столітті будь-яка сім'я на Євразійському материку, від Атлантичного до Тихого океану, може провести такий мартиролог, чиїми руками це прокляте століття вбило у них більше, комуністичними чи фашистськими.
А то виходить Як в тому одеському анекдоті:
-Вы слышали, все говорят, что у Рабиновича дочь проститутка?
- Позвольте, но у него ж два сына и нет дочери! -
- Ну и что?! Теперь пусть попробует отмыться перед всем Привозом.
Та, в нас на двотижневих курсах у Трускавці можна і на цю спеціальність вивчитися)))
Ідея проста як двері.
Як чому? Все дуже просто. "Хто дівчину вечеряє, той її і танцює"© Десь так)
а не мелять язиком.
Не розумію в чому проблема? Дайте їм те що хочуть, хай заткнуться. Хай проводять всі роботи і екзгумують. Нашо роздувати іх мухи слона?
Чи я неправильно розумію що саме вони хочуть?
«У МЕНЕ ДУША КРИЧАЛА ВІД НЕПРАВДИ»
Ярослав Царук змінив кілька велосипедів, коли об'їжджав усі села Володимир-Волинського і сусідніх із ним районів, щоб зібрати свідчення тисяч очевидців про трагічні сторінки історії свого краю...
Двадцять років Ярослав Царук прослужив в совєцькій армії. Хоч не мав вищої військової освіти, але перебував на офіцерських посадах, зокрема, був начальником хлібозаводу дивізії. Потрапив у немилість до органів КДБ (забагато говорив правди), а тому після служби знайшов робоче місце лише в котельні. Та незабаром відкрився його талант як дослідника історії рідного краю. Ярослав Царук - автор книг «Трагедія волинських сіл 1943-1944 р. р.», «Володимир-Волинський у боротьбі за незалежність», «Відбудова собору Різдва Христового» (у співавторстві). І ось як підсумок багаторічної сумлінної пошукової роботи - книга «Володимирщина у боротьбі за незалежність» (а це 1000 сторінок). Як же зумів краєзнавець, займаючись самоосвітою, піднятися у своїх працях на науковий історичний рівень?"
Книгу «Трагедія волинських сіл 1943-1944 р. р.» я читав. Не заважало б і польським шовіністам прочитати.
Краще віддати, нехай там у себе за ними плачуть, а не в Україні, кожен рік будуть нагадувати що ми винні. Навіщо це нам?! Навряд чи це сприятиме подальшим добрим стосункам.
Варто збагнути одне - хто правий, той не блокуватиме заходи, які допоможуть встановити істину. Блокування саме з боку України. Мені вже 20 років соромно за таку позицію моєї країни.