Польща готує план евакуації творів мистецтва на випадок вторгнення Росії, - FT
Уряд Польщі готує плани щодо вивезення найцінніших творів мистецтва країни за кордон на випадок вторгнення Росії.
Про це в інтерв'ю Financial Times розповіла міністерка культури Польщі Ханна Врублевська, повідомляє Цензор.НЕТ.
За словами польської посадовиці, уряд веде переговори з партнерами щодо розміщення за кордоном евакуйованих творів мистецтва з приблизно 160 установ, які знаходяться під управлінням Польщі. Крім картин і скульптур планують також евакуювати рідкісні книги та музичні інструменти.
План евакуації має бути завершено до кінця року. Він є частиною ширших заходів щодо безпеки уряду прем'єр-міністра Дональда Туска, які включають посилення охорони кордонів та подвоєння чисельності польських збройних сил до 500 тис. військовослужбовців.
Опікується складанням планів з евакуації колишній полковник армії Мачей Матисяк, який був заступником начальника військової контррозвідки Польщі.
За словами Врублевської, план частково базується на досвіді, отриманому під час допомоги Україні в переміщенні культурних артефактів до Польщі після повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році. Міністерка зазначила, що деякі з цих робіт досі зберігаються на території Польщі.
Врублевська також розповіла, що країни Балтії поділяють плани польського уряду щодо евакуації творів мистецтва.
"Вони трохи менші, тому для них все трохи простіше - їм не потрібно координувати так багато людей, так багато музеїв",- заявила вона.
Весною цього року прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск заявляв, що за даними розвідки союзників, через 3-4 роки Росія буде готова до набагато масштабнішої війни проти Європи, ніж та, яку вона сьогодні веде проти України.
22 червня, 2025, 03:13
- так треба відосики
- а ще сказати що будуть щащлики
- а ще що каву питимуть в Пскові через 2-3 тижні
Ото дурні люди в Европі - Естонія окопи риє, Польща думає про плани евакуації
в першу чергу треба на свої сили надіятись, а вже потім думати що договір захистить.
А тепер по суті. Так, на жаль, при будь-якій окупації є жертви, це факт. Але що гірше - повне знелюднення і руйнація через війну чи деяка кількість жертв через окупацію? Гадаю, що відповідь пересічної людини на це запитання доволі просто передбачити.
А щоб не було повного знелюднення і руйнування зермаки мали б не мародерити, не призначати на всі посади покидьків і українофобів, озброювати, а не знищувати оборонну промисловість, як вони це роблять зараз разом із пуйлом.
Ізраїль розміром з одну область України примудряються існувати і оборонятись в оточенні ворогів десятки років. А Україна, маючи досвід ракетобудування під керівництвом покидьків, не спромоглась створити свої КАБи і багато чого ще простішого за те, що виготовлялось колись на наших заводах космічної галузі.
Ти гарантуєш, що зможуть тут спокійно жити батьки, дружини, діти воїнів ЗСУ, яких на даний час більше мільйона. Чи вони всі будуть виселені з парою сумок свої пожитків кудись в рашистські мухосранські за Уралом?
Украина сталкивается с моментом острой национальной опасности. Пройдя войну за национальное выживание против соседа-империалиста, который предпочел завоевание в качестве средства колониальной экспансии, теперь он сталкивается с призывом некоторых из своих старых друзей в США сдавать территорию.
Некоторые западные политики считают, что когда в страну захватывают или оккупируют, флаг меняется, но жизнь продолжается. Они представляют, что люди адаптируются, будут платить налоги новому правительству и вернутся к какой-то версии нормальной жизни.
Это опасная иллюзия, особенно когда оккупационная держава имеет долгий опыт массовых репрессий, культурных стираний и геноцида.
На самом деле так называемый «мир» в условиях оккупации часто был хуже войны. Потому что это вовсе не мир - это доминирование. Оккупант не просто хочет земли, он хочет контроля над идентичностью, языком и памятью. Он хочет стереть само существование людей, которых он покоряет.
История полна примеров. Одной из самых ярких поделился со мной украинский друг Volodymyr Kukharenko - трагическая история о мориори из того, что сейчас называют островами Чатам в южной части Тихого океана.
В 1835 году на отдалённом острове Мориори высадилось судно с воинами-маори. Мориори были мирным, ненасильственным народом, который прожил без войны сотни лет. Вместо сопротивления они приветствовали новичков и предложили спокойно поделиться землей и ресурсами. Это было решение, которое корнилось в надежде и доброй воле.
В результате произошла катастрофа. Маори отвергли идею сосуществования. Они вырезали Мориори, охотились на них, как на животных, поработили выживших и осквернили их культурные памятники. Некоторые Мориори даже каннибалировали. Их язык запретили. Их священные места стали туалетами. В течение нескольких десятилетий их цивилизация была полностью стерта.
Если вы думаете, что в Европе сегодня такого не могло произойти, подумайте, что случилось с Украиной после того, как она проиграла войну за независимость в 1919 году и была насильно поглощена Советским Союзом.
Последовал не мир. Это были десятилетия террора. В 1932-1933 годах советский режим устроил голод - Голодомор - чтобы подавить украинское сопротивление коллективизации. Из украинских сел конфисковали продукты питания. Границы были закрыты. До семи миллионов человек умерли от голода. Это был умышленный геноцид, призванный сломить украинский дух и стереть национальную идентичность.
На этом террор не остановился. В 1937 году Сталин начал массовые чистки против украинской интеллигенции. Сотни поэтов, писателей, ученых и художников были казнены. Закрыли украиноязычные школы Книги сожгли. Сама идея отдельной украинской культуры была криминализирована.
Вот так выглядел российский «мир» тогда - и сегодня он не отличается.
В оккупированных Россией частях Украины, таких как Донецк, Луганск, Крым и южные регионы, захваченных с 2022 года, украинская идентичность находится под постоянной Если говорить по-украински, вас могут арестовать - или того хуже. Из библиотек достают и сжигают украинские книги. Казнены учителей истории или литературы на украинском языке.
В Буче после отступления российских сил обнаружены массовые захоронения - в некоторых из них тела педагогов, которые не совершали никакого преступления, кроме как делились украинской историей.
В условиях оккупации культурный геноцид начинается почти сразу. Детей индоктринируют российской пропагандой. Улицы переименованы. Церкви закрыты или захвачены. Любой след украинского наследия рассматривается как угроза.
В таких условиях война часто безопаснее фальшивого мира. Это мрачная реальность. Потому что на войне есть сопротивление. Еще есть шанс отстоять свое достоинство, свою семью, свою землю.
Но под оккупацией тебя часто оставляют тихо резать - в темноте, за закрытыми дверями, никто не смотрит и не остановит.
Вот почему Украина продолжает бороться.
Когда иностранные политики или комментаторы предлагают Украине вести переговоры с Россией или отдать землю в обмен на мир, они либо не понимают, что поставлено на карту, либо им все равно.
То, что они предлагают, не является мирным соглашением. Это смертный приговор для миллионов.
Нельзя остановить агрессию, потворствуя ей. Нельзя положить конец геноциду, обсуждая условия подчинения.
Россия не должна быть вознаграждена за свои преступления. Ее полномасштабное вторжение в Украину, ее военные преступления и продолжающиеся акты геноцида должны быть встречены справедливостью, а не умиротворением.
История показывает нам снова и снова: истинный мир не приходит от того, чтобы поддаваться злу. Это происходит от того, чтобы противостоять ему.
И вот чем занимается Украина. Не только для себя - но и для мира.
Якщо не помиляюсь у 22 році в нас був міністром культури бовдур Ткаченко, якого працівники просили надати транспорт, щоб вивезти цінності з музеїв, але це чмо відморозилось й у підсумку все залишили кацам.
Та вже багато , хто розуміє, що всі війни ретельно організовани і сплановани зазделегідь, розписани всі дії учасників -як в театрі.
Подивиться , як кілька десятків років роззброювали Україну , давли спокійно працювати російсой агентурі на вищих посадах, і таке інше, совпадєніє?
А зараз ті ж сами і їх шістки поодягались у вишиванки і військову форму і розповідають, як вони хочуть воювати, а своїх недороблених дітей сховали за кордоном.
Дякуйте міністерству культури і особисто верховному клоуну.