УКР
9703 відвідувача онлайн
Росіяни окупували Лобкове та Піддубне, - DeepState. КАРТИ
Російські війська захопили Лобкове в Запорізькій області та Піддубне в Донецькій області.
Про це пишуть DeepState, передає Цензор.НЕТ.
"Ворог окупував Лобкове та Піддубне, а також просунувся біля Степового та Рівнополя", - йдеться в повідомленні.
Топ коментарі
В першу чергу дронів і піхотинців.
IDF оголошує, що цього тижня розпочне видачу 54 000 повісток членам ультраортодоксальної спільноти, чий звільнення від військової служби як студентів єшиви більше не є дійсним, після закінчення попереднього юридичного договору.
Виклики будуть розподілені кількома етапами протягом липня, з призначеннями на укладення контрактів, запланованими протягом 2025 року призову, повідомляє армія.
В рамках ширшого процесу набору IDF заявляє, що зосередиться на виявленні кандидатів з високим потенціалом для бойових і передових ролей підтримки, посилаючись на зростаючі оперативні потреби.
Піхотний батальйон "Нецах Iєгуда"( "Judea Forever"), створений 25 років тому, діє здебільшого на Західному березі річки Йордан.
Його командири - спеціальні рабини, бійці з ортодоксальної єврейської громади.
А рузьгих окупували лобкові воші!
Це остаточно, після здачі Криму - здача Донецьку!
https://t.me/marybezuhla/4091 Безугла - Сергій Шевченко - Тарас. https://t.me/marybezuhla/4091
Ця подія призвела до остаточної втрати українського Донецька - міста-мільйонника, політичного, економічного, культурного і стратегічного центру Донбасу - та зміни всього ходу війни в Україні e 2014 році.
Розповідає мій добрий товариш, назову його умовно, Тарас:
«Я добре пам'ятаю той день. Наша українська підпільна група спротиву планувала анти-сепаратистське повстання в Донецьку, яке мало бути приурочене до розгрому угруповання проксі-ополчення Гіркіна, оточеного українською армією у Слов'янську (на півночі Донецької області), і очікуваного нами наступу українських Збройних сил на Донецьк.
Керівництво нашої підпільної групи, до якого входив і я, зібралося для обговорення цього плану в одному з напівпідвальних приміщень невеликого спортивного клубу в центрі міста - під виглядом святкування мого дня народження.
У Донецьку на той момент діяли слабоорганізовані та слабкоозброєні загони цивільних проросійських сепаратистів і групи зрадників із колишніх українських силовиків (як група «колишнього» співробітника СБУ «Альфа» Ходорковського) за прямої, хоч і неафішованої, але фактичної підтримки частини «української» міліції. Вони зосереджувалися на нечисленних блокпостах на автошляхах при в'їзді до міста та всередині нього, а також біля захопленої сепаратистами будівлі обласної державної адміністрації й будівлі обласного управління СБУ (також захопленого), що розташовані в центрі міста. План нашої групи полягав у тому, щоби завдати удару по скупченнях сепаратистів одночасно із зовнішнім штурмом міста українською армією.
Для цього ми напередодні провели розвідку в місті й склали карту розташування ключових центрів проросійських бойовиків, їхнього складу, чисельності й озброєння. Наші невеликі сили ми розділили на малі мобільні групи, за якими закріпили об'єкти нападу, й на цій нараді обговорювали остаточний план.
І ось іронія: вийшовши на перекур із підвального приміщення на вулицю, я і мій товариш із подивом побачили, що опинилися в епіцентрі розташування озброєних бойовиків Гіркіна, які вже увійшли в місто. Я був просто шокований, бо був упевнений, що колону «слов'янського» ополчення сепарів знищать ще в степах Донбасу - десь під Краматорськом або Горлівкою. А тут усі наші плани повністю руйнуються, і нам треба думати вже не про стратегію повстання, а про термінову евакуацію з фактично зданого тодішньою центральною українською владою міста Донецька.
Я дивився на озброєних людей у брудному, запиленому камуфляжі, з засмаглими обличчями, дивився, як вони розсілися відпочивати на газонах навколо будівлі СБУ та біофаку Донецького університету, і машинально рахував у голові кількість бійців і запам'ятовував, яка в них військова техніка. Але все було однозначно втрачено. До мене підійшов один із бойовиків і попросив телефон, щоби подзвонити рідним. Я дав йому один зі своїх телефонів і розпитав, як вони їхали.
- Без перешкод, - відповів він. Я переглянувся зі своїм товаришем, і він тихо сказав мені:
- Це кінець…
Ближче до вечора, вже розпустивши нашу підпільну групу і збираючись залишати місто, я подзвонив одному своєму київському другу, який був зв'язковим та інформатором нашого спротиву від «центру».
Розуміючи, про що я хочу з ним говорити, «київський друг» одразу перебив мене:
- Не питай ні про що. Я сам в ****…
Тоді й тепер я впевнений у тому, що цe була зрада «нашого» політичного й військового керівництва - те, що називається «договорняк»
Логічно ж було або іх задвухсотити, або випустити в расєю. А так.. він і замутив кашу яку вже 11й рік розхльобуємо
А наша "еліта" - прогнулися!