Прощання з патріархом Філаретом триватиме до 22 березня: відспівування завершать у Володимирському соборі
Ввечері 20 березня у Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі розпочалася церемонія прощання з патріархом Філаретом.
Про це повідомили у пресслужбі ПЦУ, інформує Цензор.НЕТ.
Розклад поховання патріарха Філарета
З 20:00 – прощання з патріархом, тіло якого буде перебувати у Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі Києва.
Від цього часу і до ранку неділі, 22 березня відповідно до традиції над гробом буде читатися Євангеліє та завершуватимуться заупокійні молитви.
21 березня – вранці заупокійна Божественна літургія і Панахида.
"Протягом дня буде продовжуватися прощання. Доступ до прощання може на деякий час обмежуватися з поважних причин, але загалом буде вільним", - сказано в повідомленні.
Неділя, 22 березня – о 8:30 ранку у Михайлівському соборі розпочнеться заупокійна Божественна літургія, яку у співслужінні єпископату і духовенства очолить Блаженнійший Митрополит Епіфаній. Після цього там же розпочнеться чин відспівування.
Приблизно об 11 годині від Михайлівського монастиря через Софіївську площу до Володимирського кафедрального собору вирушить жалобна процесія з тілом Патріарха. Після прибуття процесії у Володимирському соборі буде довершене відспівування та відбудеться поховання спочилого.
У ПЦУ додали, що у розпорядку можливі зміни та уточнення.
Що передувало
Нагадаємо, що 20 березня на 98-му році життя помер Почесний патріарх Філарет.
Багаторічний керівник УПЦ КП Філарет у часи СРСР займав найвищі посади у російській ієрархії, а в роки незалежності став символом боротьби українського православ'я за самостійність від Москви.
За це на нього в 1997 році наклали анафему.
Десятиліттями Філарет працював над визнанням української церкви й досягнув мети в 2019 році - Константинополь дарував автокефалію.
Проте внаслідок різних обставин і на прохання Вселенського патріархату він відмовився очолювати автокефальну Православну церкву України.
Цей крок заклав підґрунтя під майбутній конфлікт між Філаретом та автокефальною Православною церквою України, який тривав останні роки життя владики.
Хоча перед смертю Філарет переглянув своє ставлення до ПЦУ та митрополита Епіфанія і здійснив візит примирення.
На момент смерті для ПЦУ Філарет був почесним патріархом і ієрархом на спокої.
Після її закінчення вступив до Московської духовної академії, де в 1950 році прийняв чернечий постриг з ім'ям Філарет.
Невдовзі Патріарх Московський Алексій І висвятив Філарета у сан ієродиякона та ієромонаха.
У 1952 році Філарет завершив навчання у Московській духовній семінарії з науковим ступенем кандидата богослов'я й залишився у ній викладати.
Наступні п'ять років він прожив у Росії, а після отримання сану ігумена у 1957 році Філарет повернувся до України, де невдовзі став ректором Київської духовної семінарії.
Згодом він став керуючим справами української церкви та настоятелем Володимирського кафедрального собору Києва.
В 1961 році його призначили настоятелем подвір'я РПЦ при Олександрійському патріархаті (Єгипет), згодом його перевели до Ленінградської єпархії, де в 1962 році він став єпископом.
Після цього Філарет два роки був єпископом Віденським і Австрійським.
В 1964 році він став ректором Московської духовної семінарії, через два роки його возвели у сан архієпископа й призначили керівником української церкви та членом Священного синоду РПЦ.
В 1968 році Філарет подолав чергову кар'єрну сходинку - патріарх Алексій І возвів його у сан митрополита - найвище звання ієрархії, окрім патріарха.
Філарет розглядався як головний претендент на найвищий церковний пост, проте ієрархи РПЦ обрали патріархом Алексія II. Як казали потім історики, вибір предстоятеля не міг відбутись без впливу КДБ.
Сам Філарет у майбутньому твердив, що головні церковні рішення в РПЦ були на контролі КДБ, а зі спецслужбами працювали всі єпископи.
"Всі єпископи російської церкви в радянські часи мали контакти в КДБ, не було інших єпископів і не могло бути", - розповідав потім патріарх.
Натомість сам Філарет після поразки на соборі став предстоятелем Української православної церкви з титулом Митрополит Київський і усієї України. Перед цим РПЦ надала часткову автономію українській церкві.
З проголошенням незалежності України Філарет зажадав більшої самостійності від РПЦ.
У листопаді 1991 року відбувся помісний Собор УПЦ, який ухвалив рішення про канонічну незалежність. Ієрархи звернулися до Алексія II з проханням затвердити це рішення і надати автокефалію, проте у квітні 1992 року отримали відмову. Показово, що під зверненням про автокефалію стояв підпис і нинішнього предстоятеля УПЦ МП митрополита Онуфрія.
Такі кроки Філарета розгнівали керівництво РПЦ, а тому вони ініціювали новий Собор задля усунення митрополита з престолу.
Проводити його у Києві відмовились. Позиції Філарета в Києві були міцні - його підтримували і тодішній президент Леонід Кравчук, і парламент.
На цьому зібранні Філарета змістили з престолу через звинувачення у розкольництві, а замість нього обрали більш лояльного до Москви Володимира (Сабодана), який упродовж наступних 22 років і керував УПЦ МП.
Рішення того Собору так і не визнав офіційний Київ, ухваливши спеціальну заяву президії Верховної Ради від 15 червня 1992 року.
Москва тоді виграла першу велику битву за українське православ'я й загальмувала питання автокефалії на багато років, а сама церква стала одним із важелів політичного впливу Росії на Україну часів незалежності.
Філарет тоді не зміг зберегти контроль над Києво-Печерською лаврою, першим настоятелем якої був після відновлення, проте зберіг собі головний тоді храм УПЦ МП - Володимирський собор, а також резиденцію на вулиці Пушкінській (нині - Євгена Чикаленка).
Цей Собор назвав незаконним рішення РПЦ щодо Філарета і обрав Патріархом Київським і всієї Руси-України митрополита Мстислава (Скрипника), який повернувся з діаспори. Філарета тоді обрали його заступником.
Після смерті Мстислава у 1993 році керівником церкви обрали Володимира (Романюка), який також повернувся до України з діаспори. А вже після смерті Володимира і його поховання біля входу до Софії Київської у 1995 році Собор УПЦ КП обрав Філарета предстоятелем церкви.
Наступні два десятки років йшла непримиренна боротьба між УПЦ МП і УПЦ КП за паству, храми та прихильність влади у Києві.
1997 року Собор РПЦ навіть видав спеціальний "Акт про відлучення від церкви монаха Філарета", наклавши на нього анафему. Її скасував Вселенський патріарх у 2018 році.
До 2019 року УПЦ КП Філарета була ніким невизнаною церквою.
От тільки варто уточнити, що цим "символом", він став після того, як його не вибрали на посаду "московського патріарха"... До цього моменту, його цілком влаштовувало, що "український офіс" цієї секти, був підконтрольний москві.
от з того часу й почалися проблеми Філарета з москвою. московські спецслужби організували розкольницький собор у Харкові, де "обрали" предстоятелем всупереч статуту УПЦ не українського архиєрея, митрополита Ростовського і Новочеркаського Володимира Сабодана.
Таким чином москва розколола українське православ'я, плоди якого ми пожинаємо досьогодні.