Новий устрій безпеки: Буданов пояснив, чому старі альянси більше не здатні захистити світ
Чинна система міжнародної безпеки більше не відповідає сучасним викликам, а існуючі безпекові альянси потребують кардинального переосмислення.
Як інформує Цензор.НЕТ, про це заявив керівник Офісу Президента Кирило Буданов під час дискусії на Міжнародному форумі "Архітектура безпеки".
За словами Буданова, світ вступив у нову безпекову реальність, у якій механізми, створені після завершення Другої світової війни та Холодної війни, дедалі частіше демонструють свою неефективність.
Він наголосив, що старої архітектури світової безпеки фактично більше не існує, а спроби ігнорувати цей факт лише створюють додаткові ризики для демократичних держав.
"Головне питання сьогодні – чи готові західні держави та їхні суспільства тверезо поглянути на світ і вийти із зони власного комфорту", – зазначив Буданов.
Окремо він звернув увагу на недоліки нинішніх міжнародних безпекових механізмів. На думку керівника ОП, жоден серйозний безпековий союз не може ефективно функціонувати на принципі одноголосного ухвалення рішень, адже в критичний момент така система здатна паралізувати роботу всього альянсу.
Буданов наголосив, що небажання частини західних країн адекватно оцінити масштаби російської загрози може спонукати Кремль до подальших спроб перевірити на міцність європейські держави.
За його словами, формування нового світового порядку та нової архітектури безпеки за участі України потребує ретельного врахування всіх ризиків і помилок минулого, щоб майбутня система безпеки не виявилася неспроможною під час першої ж серйозної кризи.
"Подальший світовий порядок потребує кардинально нових підходів", – підкреслив Кирило Буданов.
Дискусія відбулася в межах Міжнародного форуму "Архітектура безпеки", присвяченого майбутньому глобальної системи безпеки та ролі України у її формуванні.
Немає чим заняться більше ?
Процес визнання відбувався кількома хвилями, залежно від військово-політичних союзів.
Четверний союз (Брест-Литовський мир)
Першими офіційно (де-юре) визнали незалежність УНР держави Центральних держав після підписання Берестейського миру 9 лютого 1918 року. Вони відкрили свої посольства в Києві:
Німецька імперія
Австро-Угорська імперія
Османська імперія (Туреччина)
Третє Болгарське царство
Нові держави (що постали на руїнах імперій)
Ці країни активно співпрацювали з УНР, обмінювалися посольствами або підписували спільні конвенції:
Польща (офіційно визнала УНР за Варшавським договором 1920 року в обмін на територіальні поступки в Галичині та Волині).
Фінляндія (визнала УНР у 1918 році).
Грузинська Демократична Республіка та Азербайджанська Демократична Республіка (обмінялися повноважними представництвами).
Естонія, Латвія, Литва (фактично визнали УНР через підписання Політичної конвенції на Ризькій конференції у серпні 1920 року).
Інші держави (консульське або де-факто визнання)
Низка країн не заявила про повне дипломатичне визнання де-юре, але відкрила свої консульства у Києві, Одесі чи Харкові, або приймала дипломатичні місії УНР:
Королівство Румунія (мала активні дипломатичні контакти, хоча відносини були напруженими через Бессарабію).
Святий Престол (Ватикан) (прийняв офіційну місію УНР, Папа Бенедикт XV підтримував зв'язок з українським урядом).
Швейцарія, Швеція, Данія, Норвегія, Іспанія, Італія, Персія (Іран) - обмінювалися дипломатичними представниками чи засновували консульські установи у 1918-1920 роках.
2. Країни, що НЕ визнали УНР
Головною дипломатичною трагедією УНР стало те, що її відмовилися офіційно визнати країни-переможці у Першій світовій війні.
Країни Антанти (Велика Британія, Франція, США)
На Паризькій мирній конференції (1919-1920) лідери Антанти зайняли непохитну позицію:
Причина відмови: Вони робили ставку на «єдину та неподільну Росію» (підтримували Білий рух генералів Денікіна та Колчака), сподіваючись, що ті здолають більшовиків. Поява незалежної України руйнувала цей план.
США (президент Вудро Вільсон, попри свою декларацію про «право націй на самовизначення», не бачив України як окремої держави, вважаючи її частиною Росії).
Франція та Велика Британія наприкінці 1917 - на початку 1918 років надсилали до Києва своїх військових комісарів (Жоржа Табуї та Джона Бягге), що вважалося французьким та британським визнанням де-факто. Однак після того, як УНР підписала сепаратний мир із Німеччиною (ворогом Антанти) у Бресті, Антанта згорнула ці контакти й надалі відмовлялася визнавати УНР де-юре.
Російська імперія / Білий рух
Жоден із лідерів російського Білого руху (Денікін, Колчак, Врангель) категорично не визнавав права українців на власну державу, бачачи в УНР лише «сепаратистів» та «німецьких ставлеників».
Особливий випадок: Радянська Росія (РСФРР)
Тут мала місце цинічна подвійна гра:
Грудень 1917 року: Раднарком Леніна у «Маніфесті до українського народу» формально заявив, що визнає право України на відокремлення. Проте одночасно висунув ультиматум, який став початком Першої радянсько-української війни.
Березень 1918 року: Під тиском Німеччини Радянська Росія підписала свій Брест-Литовський мир, де зобов'язалася «негайно підписати мир з УНР» та визнати її. Влітку 1918 року в Києві навіть тривали мирні переговори.
Кінець 1918 року: Як тільки в Німеччині спалахнула революція, більшовики анулювали договір і знову пішли війною на УНР, створивши маріонеткову УСРР.
Головний підсумок: УНР мала широку мережу дипломатичних представництв (понад 20 країн), проте брак офіційного визнання з боку лідерів світової політики - Великої Британії, Франції та США - позбавив молоду республіку масштабної військової та фінансової підтримки, що стало однією з причин поразки в тогочасній Війні за незалежність.
Гадалка з нього - так собі, як вже підказує нам досвід
д'Єрмака молодь швидко вивела на чисту воду, виявивши його примітивність та нікчемність.
Це виходить мені також треба погони сержанта до майки пришити бо я зі строкової служби сержантом звільнився?