Розвідник із 58-ї бригади з позивним Вадос зумів утекти з полону, повернутися до своїх і продовжити бій з окупантами. ФОТО

Фаховість і досвід, помножені на силу духу та сміливість, допомогли Вадосу вийти живим і навіть неушкодженим з майже безнадійної ситуації.

Як інформує Цензор.НЕТ, історію військового розповіли на Facebook-сторінці бригади у фейсбуці.

Вадим родом з Кіровоградщини. До війни чоловік працював на тютюновій фабриці. Та в лютому 2022 року став на захист держави. Спочатку воював у складі 57-ї бригади, згодом перейшов до 58-ї мотопіхотної. Весь його бойовий шлях пов'язаний з розвідкою.

Він зазначає, що наразі функції розвідки дуже сильно змінилися. Все через появу великої кількості дронів. Це раніше розвідгрупа могла непомітно пройти в тил до ворога, аби отримати потрібні дані, тепер розвідники таким майже не займаються. Вони виконують функції піхоти, іноді працюють як штурмовики. Однак, саме їм командування довіряє найскладніші завдання. У розвідників для цього є і підготовка, і потрібний досвід. Саме фаховість і досвід, помножені на силу духа та сміливість, допомогли  Вадосу  вийти живим і навіть неушкодженим з майже безнадійної ситуації.

"Це сталося в серпні цього року. Ми прикривали трасу поблизу міста на Донеччині. Противник почав штурм о половині п'ятої ранку. Техніка пішла на нас нахабно, по прямій, через поле. На швидкості прорвались впритул до наших позицій.

Зав'язався бій, в якому ворог чисельно переважав. Я бачив, як мої побратими помирали, але не здавалися і не тікали. Мене контузило, потім щось вдарило в спину, в броню. Я втратив свідомість.

Приходжу до тями, - наді мною стоять росіяни. Як потім з'ясувалося, саме росіян там було лише четверо, всі решта - буряти. Росіяни наголошували, що мене потрібно розстріляти. У них, ніби то, наказ – страчувати на Донбасі всіх полонених, - це, мовляв, "помста за Курськ". Мене врятував один бурят, який не дозволив цього зробити. Згодом я зрозумів, що це був зовсім не акт гуманізму, просто вони хотіли скористатися мною як живим щитом, щоб підійти до наших позицій", - розповідає розвідник.

За словами Вадима, його почали допитувати за стандартною схемою: звання, підрозділ, чисельність, розташування позицій. Він збрехав, що мобілізований, на позиції лише два дні, нічого не знає, - привезли, викинули. Якби окупанти дізналися, що перед ними розвідник, - вбили б негайно.

Читайте також на "Цензор.НЕТ": РФ утримує ще тисячі українців, розраховуємо на допомогу Ватикану в їхньому визволенні, - Зеленський

"З мене зняли бронік, каску, зв'язали спереду руки і наказали йти у напрямку наших позицій, а самі йшли слідом, метрів за три. Я йду і думаю: може, накинутися на того, хто ближче, схопити за горло, і нехай доля вирішує. Але тут починається обстріл, причому, криє їхній же міномет. Вони намагаються зв'язатися по рації, аби припинили вогонь. Щось у них там не виходить, і ми продовжуємо рухатися, періодично залягаючи. Росіяни кажуть: "Тобі лягати не потрібно, просто присідай". При цьому самі після кожного вибуху падають обличчям в землю і не бачать, що діється навкруги", – згадує Вадим.

У цей момент розвідник вирішив спробувати втекти.

"Я розумів, що шансів дуже мало, адже якщо дійдемо до наших окопів, то все одно вб’ють у перестрілці. Тут думка почала працювати продуктивно: тікати потрібно, коли будемо близько до дерев. І от під час чергового вибуху міни, коли всі впали й позакривали голови руками, я підскочив і побіг в напрямку посадки. Через кілька секунд почув над головою свист куль. Перечепився через якусь гілку, впав, зверху пройшла черга. Підхопився, знову побіг, знову впав, і це знову мене врятувало. Поки біг, розгриз скоч, яким було зв'язано руки. Врешті-решт добрався до наших. Кричу: дайте мені кулемет! Хлопці не можуть зрозуміти, хто я взагалі такий - без броні, без зброї. Почався бій. Я роздобув собі автомат і почав відстрілюватися від тих, хто ще недавно брав мене в полон",  - розповідає військовий.

Дивіться також на "Цензор.НЕТ": Український екіпаж німецького танка Leopard 2A4 розстрілює російську колону бронетехніки на Курахівському напрямку. ВIДЕО

Вибратися з позицій до свого підрозділу йому вдалося лише вночі. Як з'ясувалося, Вадима вже ніхто і не чекав, - думали, що загинув.

"Але я вижив і повернувся. Один із п'яти. А мій близький друг, з яким ми починали воювати, назавжди залишився в тому окопі", - розповідає військовий.

Та додає, що йому часто сняться полеглі побратими, сняться обличчя росіян та бурятів.

" А що робити? Війна триває, і у нас немає іншого варіанту, окрім продовжувати битися. Шанс вижити у нас є лише тільки в бою. Я добре знаю, що ворог робить з полоненими. Те саме буде і з усією країною, якщо ми припинимо супротив", - наголосив розвідник.

Автор: Марина Макєєва