Лаборанта Львівського університету знайшли з проламаним черепом на трасі під Житомиром: перед цим його забрав ТЦК за "неоновлення даних"
На узбіччі траси у Житомирській області з переломом черепа знайшли лаборанта катедри ядерної фізики Львівського університету Івана Франка Степана Більченка, якого після проходження ВЛК доставили до військової частини А2900 для проходження базової загальновійськової підготовки. У ТЦК заперечують побиття.
Як передає Цензор.НЕТ, про мобілізацію розповів друг Більченка Владислав Кононов.
Версія ситуації від друга
За його словами, Більченка зупинили працівники ТЦК у Львові, в районі Стрийського ринку, коли той ішов на роботу до вишу, де працює старшим лаборантом катедри ядерної фізики, викладаючи студентам практичні та лабораторні заняття.
Згодом його доправили до Личаківсько-Залізничного ОРТЦК та СП нібито для оновлення облікових даних. Також Більченко пройшов військово-лікарську комісію "без належного медичного огляду", оскільки "більшість лікарів він навіть не відвідав", стверджує Кононов.
Він розповів, що Більченко страждає на синдром обструктивного апное сну (ОАС).
"Його незаконно утримували цілий день, морально тиснули, залякували, виписали повістку та змусили підписати документ, що він нібито прибув за власним викликом", - заявив друг мобілізованого.
Водночас Більченко нібито мав дві законні підстави для відстрочки. Його товариш аргументував це тим, що, по-перше, освітянин є працівником університету, а по-друге, проходив альтернативну службу через релігійні переконання та мав відповідні документи.
"Степан, опинився дуже швидко під Києвом, як склалась ситуація до кінця невідомо, але після експрес-мобілізації й швидкої відправки під Київ його знайшов на узбіччі траси чоловік і викликав швидку", - розповів Кононов.
Товариш додав, що у лікарні Більченку діагностували набряк мозку, перелом черепа та гематому. І той начебто перебуває у критично важкому стані.
Що кажуть у ТЦК?
У Львівському обласному ТЦК та СП повідомляють, що Більченко, який не оновлював військово-облікові дані, був доставлений до Личаківсько-Залізничного РТЦК та СП, де пройшов військово-лікарську комісію, згідно з висновком якої був визнаний придатним до військової служби в ЗСУ.
Як кажуть у військкоматі, Більченко не показав жодних медичних, чи будь-яких інших документів, які б надавали йому право на відстрочку.
Там додали, що на Більченка не розповсюджується право на відстрочку, оскільки він працював лаборантом без вченого звання чи наукового ступеня. Окрім того, у період воєнного стану не застосовується закон про альтернативну військову службу.
У ТЦК зазначили, що 5 лютого Більченка призвали на військову службу, а вже 6 лютого його доставили до військової частини для проходження базової загальновійськової підготовки.
Там також запевнили, що "жодних протиправних дій" щодо Більченка не здійснювали.
У ЗСУ заявили, що Більченко пішов у СЗЧ
Як повідомили "Українській правді" у 199-му навчальному центрі ДШВ, Більченко був доставлений для проходження підготовки до їхнього центру, але 7 лютого під час транспортування до іншого пункту призначення, той вистрибнув з автомобіля, тобто пішов у СЗЧ.
Пізніше Військова служба правопорядку отримала повідомлення, що чоловік перебуває в лікарні.
Речниця 199-го центру Анна Гаврилюк підтвердила, що Більченко вказував, що не може воювати у зв’язку з релігійними переконаннями.
Вона додала, що з чоловіком вівся діалог і йому шукали альтернативу проходження військової служби, зокрема – працювати з комп’ютерною технікою, оскільки сам Більченко заявив, що є IT-фахівцем.
по друге їх вороги не настільки сил ні пропорційно як кацап проти нас , дуже різні війни, там дійсно майже практика у нас виживання проти орд зомбі
Зараз активно порушується тема БЗВП на предмет того, що типу "у нас досвід війни, у нас й сама війна із перманентним ворогом, який нікуди не зникне від наших кордонів." Або щось таке: "ми маємо бути як в Ізраїлі - мілітаризованим суспільством."
А ось і HER! Не потрібно себе обдурювати. Закінчиться війна - зникне досвід. Адже неможливо в тиші кабінетів і гуркоті полігонів навчитись бойовому досвіду.
Як передати учням страх при мінометному обстрілі? Як навчити вбивати живих людей? Поки «учень» не вб'є свого першого ворога і не проригається, допоки не згаснуть основні інстинкти - він не стане реальним бійцем. Для цього потрібна перманентна війна.
Ізраїлю «пощастило» зі спаринг-партнером. Це переважно дикі племена, з якими можна вести маневрену війну. Нема ризику - зайшли на танках. Є ризик - лише авіація. Таким чином, можуть «проганяти» через фронт все своє населення. Перевірити на адреналін, кортизол. Навчити вбивати та керувати базовими інстинктами. Також Ізраїль воєнізований не лише зброєю, а й образом конкретного ворога, що вбирається з молоком матері. Ідеологія «Убий такого».
Але щойно твій ворог має регулярну армію , то протистояння відразу перетворюється на позиційну війну. Підтягується арта. Літають ракети. 90% усіх втрат. Рідкісний солдат побачить живого супротивника. Сидіти під час навчання в окопі і чекати свого снаряда - сумнівне задоволення. Таку війну хочеться швидко закінчити та забути.
Солдати та офіцери підуть у запас і з собою заберуть бойовий досвід, і новим поколінням залишаться лише мемуари. У новій війні, новими солдатами реально буде застосовуватися тактика «ополченця, який уперше побачив автомат». Воювати будуть на власній інтуїції та якогось обмеженого особистого досвіду.
Нова війна, нові жертви, нові герої, навчання заново через кров, горе, перемоги.
Допоміг бойовий досвід, набутий у Чечні і Сирії рашистам? Може хтось щось і пригадав, але все одно скотилися до бойових дій у період 1-ї світової: "копАти", "арта", "м'ясо". .
Україні в цьому сенсі "пощастило". Країна у війні з 2014 року. На момент широкомасштабного вторгнення був резерв 1-ї черги, учасники АТО, які вчора ще сиділи в окопах: зламана психіка, вбивали, бачили кров побратимів. Їм би ще на той момент потрібного класичного «залізяччя»…
Але й цей досвід швидко «застарів» у зв'язку з масовим застосуванням дронів. Нова війна - нове навчання.
Он, безбашенні корейці, які на навчаннях застосовують бойові патрони та снаряди, і то були «неприємно здивовані» новими умовами. Навчаються, звичайно, але тільки на своїх трупах. На полігонах не створиш 100% реалії.
І от тепер уявімо, як такий собі «Воєнрук» із бійців із фронту приходить на «лекцію для ополченців». Так, він може розповісти, як було на війні. Але він не зможе передати всі ці відчуття. Базові навички можна потренувати. Але хто гарантує, що вони спрацюють у реальній бойовій обстановці? Гадаю, що у «Воєнрука» після кількох днів навчання з'явиться стійке бажання "пустити кулю в лоба" всім тим, хто навчається, оскільки вони не зможуть зрозуміти що таке страх і як він керує діями бійців в окопі.
Армія - це звиздець, що летить на крилах ночі. Армія воює «ополченцями» за документами, які вони ніколи не читали. Бойові статути: їх потрібно виконувати тими способами, які там записані, навіть якщо поточна ситуація цьому не відповідає. Чомусь бойові статути сприймаються як збірка правильних настанов, незалежно від зовнішніх чинників. І ніде, ні в кого в будь-якій країні світу не записана настанова про необхідність застосовувати статути відповідно до ситуації.
Втрата досвіду воєн зумовлена і тим, що навички та знання, набуті на війні, підвищують статус бійця у неформальній ієрархії. Ділитися досвідом - ділитися статусом. Бойовий досвід стає таємничим знанням, долучитися до якого може не кожен.
На відміну від армії іррегулярні військові формування за відсутності у них «військової бюрократії» швидко адаптуються до особливостей бойових дій, без проблем визнають реалії власної підготовленості, без проблем передають бойовий досвід. Як приклад альтернативи і того, що вона існує.
Як вбачається, основне - це підготовка командирів, здатних зробити з «ополченців» підрозділ. А також командувачів, які з підрозділів роблять з'єднання. А сама система підготовки військ має будуватися таким чином, щоб нівелювати негативні наслідки перегонів за статус командирів. Бо все це не має жодного відношення до БЗВП. Адже БЗВП зараз - це ідеологія, як жахати непідготовлену психіку мОлоді. Може це й потрібно, але тільки не в розрізі армійських справ, а у комплексі, наприклад, із патріотичним вихованням, українською мовою та історією України."