"Король діагнозів" ПТСР буде далеко не у всіх, а міф про агресивних ветеранів – це російський наратив, - психологиня Возніцина
Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) в Україні перетворився на "короля діагнозів", навколо якого виросла купа небезпечних міфів. Суспільство кидається у крайнощі: від демонізації ветеранів до віри в "чудодійні крапельниці", які нібито лікують контузію. Насправді ПТСР загрожує далеко не кожному, а будь-який психічний розлад робить людину не агресивною, а беззахисною перед навколишнім світом.
Про це директорка Центру психічного здоров'я та реабілітації ветеранів "Лісова Поляна" МОЗ України Ксенія Возніцина розповіла в інтерв'ю журналістці Катерині Трушик, передає Цензор.НЕТ.
Про міф щодо "80% українців із ПТСР" та "короля діагнозів"
Возніцина наголошує, що у суспільстві поширюється хибна статистика, буцімто після війни більшість населення матиме ПТСР. Насправді це чіткий медичний діагноз, який формується виключно на тлі гіпертравматичних подій, що безпосередньо загрожували життю людини чи її близьких.
"Є дуже багато різних діагностичних кластерів: депресивні стани, тривожні розлади, розлади адаптації, той же комплексний ПТСР. Ну, якось вони всі розплавляються на фоні "короля" — його величності ПТСР. Насправді зараз існують дві крайнощі. Одна — що ПТСР це щось дуже страшне і невиліковне, а інша — що це так, нічого страшного, пройде саме, та всі ми там будемо. І те, і те небезпечно, бо це просто ознака неінформованості та відсутності знань".
"Прокапатись від ПТСР" — радянський рудимент, який спалює судини
Возніцина розкритикувала українські медзаклади, які досі пропонують лікувати контузії, психотравми та стрес за допомогою крапельниць. За її словами, це пасивний метод, який у реальності лише шкодить організму.
"Внутрішньосудинні вливання придумані медичною спільнотою для використання, коли це край необхідно: коли людина без свідомості, в термінальному стані, в онкології чи при тяжкій інфекції з температурою 41. Все решта лікується таблетками. Але люди вірять у магію: медсестра, установка, щось капає півтори години — це цілий психотерапевтичний ефект. З іншого боку, оці профілактичні капання шкідливі. Не існує жодної крапельниці у світі, яка б працювала з нашою патологією чи допомагала відновити нейронні зв'язки, які рвуться при вибуховій хвилі (контузії). Боже, якби вкапали — і нейронні зв'язки з'єднались, людство б стало непереможним і жило до 150 років без деменції! Такого не буває. Натомість ці розчини часто спалюють судинну стінку та є токсичними для нирок і печінки".
- Вона підкреслила: першою лінією допомоги при психотравмі є виключно психотерапія. Препарати (антидепресанти) — це лише друга або третя лінія підтримки, а крапельницям у цьому протоколі взагалі немає місця.
Про інтимні проблеми та досвід Ізраїлю
Через хронічну втому та невидимі поранення психіки у ветеранів часто страждає сексуальна функція, про що в Україні тривалий час соромилися говорити. Возніцина зазначає, що в "Лісовій Поляні" намагаються впроваджувати ізраїльську модель реабілітації, де з військовим та його родиною працює мультидисциплінарна команда: лікар, психолог, фізіотерапевт та уролог або сексолог. Вона закликає родини не тиснути на бійців у цьому питанні.
"Якщо людина відмовляється від сексу, дружина не має ображатися, вона має співставити стан людини і її бажання. Психічні розлади супроводжуються порушеннями сну. Відповідно, людина втомлена, невиспана, вона просто не володіє тією сексуальною енергією. Іноді людям варто підбирати інший час — наприклад, займатися цим вранці, коли військовий трохи виспався, бо ввечері він фізично нездатний. Тут родина є величезним підтримуючим фактором".
Що врятує суспільство після війни?
На переконання Возніциної, рецепт успішного повернення військових до цивільного життя є максимально простим, якщо суспільство виявиться здатним його виконати.
"Це просто повага і вдячність. Мені здається, взагалі більше нічого не треба. Якби це було глибоким, тотальним, пронизливим для всього суспільства, ми б позбулися дуже багатьох проблем. Повага, глибока вдячність, намагання бути поруч, коли це потрібно, і не заважати там, де людина може впоратися сама. Якби ми це зробили, ми б були найщасливішою країною в світі після закінчення війни".
