100 днів уряду Корецького: виклики і ризики для подальших дій

Перші сто днів уряду Сергія Корецького дають підстави для стриманої оцінки.

Кабінет Міністрів ухвалює необхідні оборонні рішення, продовжує залучати зовнішнє фінансування, готує бюджет, водночас його головний економічний іспит попереду: забезпечити роботу підприємств і критичної інфраструктури за одночасного посилення воєнних загроз, цінового тиску, бюджетних обмежень, а також можливих зовнішніх фінансових сюрпризів, бо без цього навіть успішні переговори про допомогу лише відтерміновуватимуть наступну фінансову кризу.

Верховна Рада призначила Корецького прем’єр-міністром 16 липня і якщо враховувати день призначення – 23 жовтня був сотим календарним днем роботи нового уряду. Цього часу замало для зміни структури економіки, але достатньо, щоб визначити пріоритети, встановити відповідальність і показати, як рішення доходять до виконання, а саме за цими критеріями й варто оцінювати Кабмін.

Приписувати новій команді всі накопичені проблеми було б несправедливо. Російські удари, дефіцит працівників, руйнування капіталу та залежність від партнерського фінансування виникли до її призначення, проте успадкована складність не звільняє від відповідальності за швидкість реакції. Для підприємства, яке зупинилося через пошкодження мережі або затримку платежу, походження проблеми не змінює вартості простою.

Деякі результати перших місяців є: 2 жовтня Європейська комісія перерахувала Україні 2,9 млрд євро через механізм Ukraine Facility, включно з частиною ресурсів Ukraine Support Loan – результат – нам дали гроші. У середині жовтня повідомлялось про надання ще 2,86 млрд євро за оборонним компонентом останнього інструменту – знову дали гроші. Це вагомий внесок у фінансову стійкість – але чий? Водночас такі надходження є наслідком тривалих міжнародних домовленостей і виконання зобов’язань кількома складами влади; їх не слід повністю персоніфікувати як здобуток нового прем’єра – скоріше це здобуток президента і Єврокомісії.

Заслуговують підтримки й рішення від 22 жовтня щодо залучення приватного бізнесу (на 5 році війни) до будівництва підземних виробничих приміщень для оборонних підприємств та механізму звільнення від ввізного мита і ПДВ комплектування для озброєння, оплаченого міжнародними партнерами. Маю погодитись, що вони відповідають реальним потребам виробників, однак оцінювати їх економічний ефект належить за введеними площами, скороченим часом митного оформлення та виконаними замовленнями, так як на сотий день уряду ці рішення ще не могли дати повного виробничого результату.

Теперішнє економічне середовище не дає часу на затяжне налаштування управління. За оперативною оцінкою Мінекономіки, реальний ВВП у вересні скоротився на 2,2% до вересня 2025 року після зниження на 1,8% у серпні, за січень-вересень зміна ВВП була близькою до нуля. Оцінку зростання у II кварталі уточнено з 0,6% до 0,4% у річному вимірі.

Основні причини погіршення – руйнування енергетичної та транспортної інфраструктури, простої підприємств, ускладнення морського експорту й затримки збирання пізніх культур.

За січень-серпень переробна промисловість зросла лише на 0,9%, хоча харчова промисловість додала 2,9%, а машинобудування – 2,7%. Будівництво у серпні ще скорочувалося на 3,7% у річному вимірі, проте значно повільніше, ніж у липні, коли падіння становило 25,9%.

Водночас річна споживча інфляція у вересні досягла 10%. Поєднання слабкої виробничої динаміки й прискорення цін свідчить про стагфляційний ризик, а воно не доводить, що причиною погіршення стали рішення нового уряду, але визначає умови, в яких він має діяти. У такій ситуації центральне завдання економічної політики – відновлювати спроможність виробляти. Уряду потрібна окрема програма швидкого повернення пошкоджених підприємств до роботи з визначеними строками та джерелами фінансування.

Найвиразніше суперечність між фінансовими можливостями й зобов’язаннями видно у бюджеті. У вересневому проєкті на 2027 рік Мінфін передбачив доходи 5,648 трлн грн, видатки 7,272 трлн грн і потребу в міжнародній підтримці 52,6 млрд доларів, водночас доходи мають зрости на 8,7%, а видатки – на 13,5% порівняно з планом 2026 року зі змінами. Це параметри проєкту, які ще можуть коригуватися: 28 жовтня його ухвалили в першому читанні.

Проста різниця між зазначеними видатками й доходами становить 1,624 трлн грн. Це авторський арифметичний розрахунок, який не слід ототожнювати ні з офіційним дефіцитом з урахуванням кредитування, ні з валовою потребою у запозиченнях, що охоплює також погашення боргу а для оцінки стійкості важливо бачити всі ці величини окремо. Так само не можна механічно додавати оголошені пакети міжнародної підтримки: частина ресурсів уже врахована в бюджетних розрахунках або надходить через кілька взаємопов’язаних інструментів.

Найближчий ризик полягає в розриві між домовленістю про гроші та їх надходженням у потрібний момент. Спільна заява Єврокомісії та України від 1 жовтня повідомила про визначені джерела покриття бюджетних й оборонних потреб 2026 року, вона також передбачає просування до виділення 45 млрд євро на 2027 рік за встановлених умов. Єврокомісія прямо пов’язує подальші виплати з виконанням погоджених реформ, тому уряд має керувати календарем законодавчих рішень і платежів так само уважно, як загальними сумами допомоги. Саме тому потрібен оприлюднений у допустимому обсязі план фінансування принаймні на шість місяців: підтверджені надходження, невиконані умови, критичні платежі та резервні дії на випадок затримок.

Особливо обережного підходу потребують податкові пропозиції. У матеріалах Мінфіну до проєкту бюджету зазначено ресурс 58,7 млрд грн для страхування бізнесу від воєнних ризиків та іншої фінансової підтримки. Серед можливих джерел названо підвищення стандартної ставки ПДВ з 20% до 21%, яке потребує окремого законодавчого рішення.

Саму потребу страхового захисту заперечувати важко, проте запропонований спосіб фінансування переносить частину його вартості на кінцевих споживачів і масштаб такого перенесення слід пояснювати точно, так як за незмінної ціни без податку й повного перекладання ПДВ на покупця товар вартістю 120 грн подорожчає до 121 грн, тобто приблизно на 0,83% і це розрахунок для товару зі стандартною ставкою, а не прогноз приросту всього індексу споживчих цін. Фактичний ефект залежатиме від структури споживання, пільгових ставок, конкуренції та поведінки продавців, а для родин із невеликими доходами навіть помірне додаткове подорожчання є відчутним.

Додаткові бюджетні ресурси слід шукати й у скороченні тіньового обігу. 21 жовтня уряд оголосив першочергові заходи проти нелегального ринку тютюну, контрабанди, податкових схем і зловживань у гральному бізнесі, пообіцявши щомісячно звітувати про прогрес. Це правильний напрям, однак майбутні надходження від детінізації не можна вважати гарантованими до появи результатів, а результатом мають бути стале розширення податкової бази та рівні умови конкуренції, а не кількість перевірок легальних підприємств.

Найближчим практичним випробуванням залишається зима. Наприкінці вересня прем’єр повідомляв про кращу готовність, водночас визнаючи неповне виконання планів стійкості, а 20 жовтня урядовий портал повідомив про розблокування частини видатків, передусім на стійкість громад, і подальше здійснення відкладених платежів. Це не є доказом загальної неготовності країни, проте така послідовність показує, наскільки небезпечно наближати фінансування захисту до початку опалювального сезону.

Читайте також: Як і навіщо уряд Корецького залишив громади без грошей

Збереження пільгових тарифів на електроенергію для населення на сезон 2026/27, про яке уряд повідомив 8 жовтня, зменшує безпосередній тиск на сімейні бюджети, водночас компенсаційні механізми мають забезпечувати платоспроможність постачальників і ремонтні роботи, а якщо соціальне рішення створює непокриті фінансові зобов’язання в енергетичному ланцюгу, проблема повертається до споживача через погіршення надійності послуг. Підготовку більш адресної підтримки потрібно поєднувати з прозорим обліком цих зобов’язань.

Ключова проблема економіки і ризик для уряду – низький рівень інвестицій. Капітальні інвестиції (без інвестицій в озброєння) складають близько 10% ВВП, а це в рази менше за світові показники (26% ВВП в середньому у світі).

На кінець 2025 року потреби у відновленні складають $588 млрд (RDNA 5), тоді як річний обсяг інвестицій (без оборонних закупівель) складає лише $22 млрд.

Вагомим гальмом інвестиційних процесів є дефіцит коштів для їх реалізації. Власні кошти підприємств формують понад 70% вартості реалізованих інвестицій. Мізерним залишається залучення коштів від кредитів, іноземних інвесторів, інвестиційних фондів, фондового ринку (загалом – лише 7%).

Незважаючи на зростання депозитної бази банків, рівень кредитування економіки залишається вкрай низьким (15% ВВП) – лише 4% інвестицій реалізовано за рахунок кредитів українських банків. Жорстка монетарна політика НБУ та воєнні ризики перешкоджають залученню кредитних коштів у інвестиції. Крім того, залучення коштів іноземних інвесторів та міжнародних організацій для фінансування інвестицій також залишається невисоким – лише 1% загального обсягу. Частка коштів державного та місцевих бюджетів у фінансуванні цивільних інвестицій за час війни зросла до 14%, основна частина державних інвестицій спрямовується у закупки озброєнь (54% державних інвестицій або 8,5% ВВП).

Динаміка показників прямих іноземних інвестицій демонструє системне відставання України від сусідніх країн – серед країн, що є кандидатами до ЄС Україна має найнижчі показники залучення інвестицій. Накопичений обсяг ПІІ в Україні складає лише $62 млрд (включаючи реінвестовані доходи) або 28% ВВП (для порівняння Чорногорія має рівень ПІІ 93% ВВП, Сербія – 84%).

Щорічний приріст ПІІ в Україну складає лише 1-2% ВВП на рік проти 5% ВВП в середньому по групі країн-кандидатів. Галузевий розподіл іноземного капіталу в Україні також демонструє структурну проблему, капітал іде переважно у сфери з коротким циклом обороту. Головні причини слабких показників ПІІ в Україні – інституційна слабкість, воєнні ризики, інституційні перешкоди: страхування військових ризиків, посилення захисту прав власності, експортно-кредитна підтримка, розвиток внутрішнього боргового ринку.

Ще одна умова відновлення – доступ до інвестиційного кредиту. Зараз облікова ставка НБУ становить 16% і Кабмін не встановлює цю ставку, а захист гривневих заощаджень і валютного ринку має власне значення для стабільності, проте уряд відповідає за те, чи можуть життєздатні підприємства профінансувати відновлення за чинних монетарних умов.

Потрібні гарантії з обмеженим бюджетним ризиком, страхування та компенсація частини процентних витрат для проєктів із перевіреним економічним результатом, а таку підтримку слід оцінювати за додатковими інвестиціями, відновленим виробництвом і робочими місцями, які зберігаються після завершення пільги.

Не менш важливі відкриті критерії доступу та контроль пов’язаних осіб, а координація з НБУ має ґрунтуватися на спільній оцінці інфляційних, валютних і кредитних ризиків зі збереженням самостійності рішень кожної установи. Адміністративна вимога зробити гроші дешевими не замінить усунення причин, через які банки вважають інвестицію надто ризикованою.

В даний час рівень технологічної складності економіки знижується. Аналіз динаміки ECI (Economic Complexity Index) за 2012-2024 роки демонструє стійку тенденцію до технологічного спрощення українського виробництва. Якщо у 2012 році Україна мала показник ECI 0,79, то до 2024 року він скоротився майже вдвічі – до 0,40 і хоча цей показник формально залишається у позитивній зоні, він відображає стрімку втрату технологічного потенціалу. Важко сказати чим зараз в роки війни займаються наукові інституції – зокрема НАН України, тому уряду потрібно й тут зайняти тверду позицію.

Поточний показник України суттєво поступається середньому рівню країн Emerging and Developing Europe (0,68) та є нижчим середнього рівня країн групи EU Candidates (0,46). Технологічне відставання країни посилилося внаслідок падіння інвестицій та інновацій.

Російсько-українська війна (яка триває вже 12 років), жорстка процентна політика НБУ (яка триває вже 9 років), а також відсутності системної промислової політики. Падіння попиту на інвестиції та інновації в країні призвели до того, що замість складних промислових виробництва в Україні стали активно розвиватися галузі, які не потребують тривалого технологічного циклу – сільське господарство, добування сировини, торгівля, послуги. Українська економіка потребує радикального нарощування інновацій, так як сировинний уклад економіки не має майбутнього. Зараз Україна вже не в змозі покрити дефіцит технологічного імпорту ціною експорту сировини. Для зростання добробуту та підвищення ECI Україні слід змінювати пріоритети державної політики – процентна політика, залучення іноземного капіталу, структурна політика – повинні орієнтуватися на єдину ціль – високотехнологічна індустріалізація економіки.

Підтримка виробництва потребує і передбачуваних правил роботи з людьми. Розрив між середньою та мінімальною зарплатою у 2026 році досяг трикратного рівня (30,5 тис. грн проти 8,6 тис. грн). Така ситуація знижує мотивацію низькооплачуваних зайнятих до праці та провокує тінізацію бізнесу. Дефіцит бюджетних коштів змушує Уряд утримуватися від адекватної корекції мінімальної зарплати. Для порівняння: в середньому по ЄС розрив між середньою та мінімальною зарплатою є двократним.

Розрив між середніми зарплатами України та ЄС. Середній рівень зарплат в Україні є в 6 разів нижчим рівня ЄС (в євровому еквіваленті). Така ситуація створює загрозу міграції трудових ресурсів під час євроінтеграційного процесу.

Воєнні обставини здійснюють суттєвий тиск на ринок праці, вилучаючи робочу силу на цілі оборони країни та виробництва зброї. Кількість зайнятих в обороні становить майже 1 млн осіб (11% від зайнятих в економіці), а у виробництві зброї із супутніми галузями – близько 300 тис. осіб (3%).

За І півріччя 2026 року проти 2025 року кількість зайнятих в обороні зросла на 47 тис. осіб, у виробництві зброї та супутніх галузях промисловості – на 37 тис. осіб, а частка витрат на винагороду військовим становить понад 30% загальної оплати праці в економіці. Число зайнятих в обороні зростає швидше, ніж число зайнятих в цивільних галузях (+47 тис. проти +30 тис. осіб, 2026 до 2025). Це створює базові перешкоди для розвитку економіки та зменшує потенційний фіскальний простір.

На наступні сто днів Кабміну варто визначити невеликий перелік результатів, які можна перевірити. До початку найскладнішої частини зими – завершення критичних робіт і здійснення відкладених платежів за ними. Для оборонної промисловості – передбачуваний графік контрактування та авансування з контролем виконання; для фінансової стійкості – своєчасне виконання умов зовнішньої підтримки та резервний план платежів, а для пошкодженого бізнесу – скорочення часу від підтвердження збитків до відновлення роботи.

Робити остаточний висновок про успіх чи провал уряду Корецького на сотий день передчасно, але уже можна стверджувати інше: ухвалення потрібних рішень і залучення допомоги ще не забезпечили доказів стійкого економічного перелому. Наступний етап вимагатиме значно вищої дисципліни виконання, тому прем’єр має показати, що бюджетні та міжнародні ресурси своєчасно перетворюються на працюючу енергетику, продукцію підприємств і доходи громадян, бо саме ці результати визначатимуть здатність держави фінансувати тривалу оборону.