Засновник GNT Group Володимир Науменко: "Ситуація з нашою компанією – дзеркало того, що відбувається в Україні"

Автор: Василь Мельник

Український підприємець Володимир Науменко вже три місяці перебуває у слідчому ізоляторі Києва. Про його затримання у травні цього року повідомив інвестфонд Argentem Creek Partners (ACP).

Війна між ACP та GNT Group Сергія Грози і Володимира Науменка, що контролювала термінали Olimpex і MetalsUkraine в Одеському порту, які щороку обробляли до 5 млн тонн вантажів, триває з кінця 2022 року. Кредитори (інвестфонди Argentem та Innovatus) звинувачують партнерів у нібито зникненні понад 100 тис. тонн зерна, що перебувало у заставі.

У свою чергу, в GNT запевняють, що кредит забезпечувався не лише зерном, яке зіпсувалося через тривале зберігання (порт на початку війни пів року не працював), але й самим стивідорним комплексом. Крім того, українські підприємці кажуть, що кредитори нібито ніколи не зверталися по повернення зерна, а все, що відбувається, – фактично спроба заволодіти всім бізнесом GNT, вартість якого у 3-4 рази перевищує загальну суму кредитів від Argentem та Innovatus ($95 млн).

Суд встановив для Науменка заставу на рівні 557 млн грн, яку його адвокати назвали абсолютно неприйнятною. Поки Науменко перебуває в СІЗО, в Argentem заявили про отримання контролю над терміналом Olimpex.

Кредитори передали його австрійській компанії Lavanda Spectrum, інтереси якої в Україні представляє Карл Стурен. За словами Стурена, йому вдалося фактично отримати контроль над 90% терміналу, але запустити його роботу поки що не вийшло.

Водночас у GNT називають те, що відбувається, рейдерством, стверджуючи, що активи Olimpex були перепродані за безцінь. 

Люди, які давно знають засновників терміналу припускають, що арешт Науменка міг бути спробою "вивести його з гри", щоб отримати контроль над терміналом, адже він був "двигуном" бізнес-групи.

Його партнер Сергій Гроза, який ще з 90-х років мешкає за кордоном, розповідав, що саме Науменко зібрав команду, яка забезпечувала роботу групи компаній. За словами Грози, зараз Науменко тяжко хворий, втім, його кинули "до загальної камери з бандитами, а на медичне обстеження привезли в наручниках".

Сам Володимир Науменко – людина непублічна, але через адвокатів вдалося домовитися про його перше інтерв’ю для українських ЗМІ.

– Володимире Сергійовичу, нещодавно кредитори заявили, що отримали контроль над активами GNT в Одеському порту та передали термінал "Олімпекс Купе Інтернейшнл" компанії Lavanda Spectrum, а очолив його Карл Стурен. Тобто у бізнесу змінився власник?

– Вони хотіли отримати контроль, але в результаті просто знищили стивідорний бізнес, який створювався GNT – особисто мною, Сергієм Грозою і нашою командою – майже три десятиліття. Я трохи розповім, як виник наш бізнес і що він собою являв.

У 1995 році керівництво Одеського морського порту усвідомило, що держава не може ефективно конкурувати з приватними терміналами, які на той момент почали з’являтися. Виникла ідея державно-приватного партнерства. Порт надавав свої активи в оренду (причали, підйомні механізми тощо), отримуючи орендну плату, а стивідорним бізнесом займалися приватні інвестори.

До орбіти GNT Group входило 4 компанії: "Інзерно", термінал "Омега", "Олімпекс Купе Інтернешнл", "МеталзЮкрейн". Усі ці компанії були універсальними – могли працювати з будь-якими видами вантажів. Ми сформували й навчили персонал. Це величезна кількість людей, які володіють специфічними знаннями та навичками. Організували горизонтально й вертикально інтегровану систему договорів з перевізниками, судновласниками, виробниками обладнання, постачальниками пального та запчастин тощо.

Іншими словами, ми створили бізнес-механізм, який успішно конкурував на ринку й забезпечував роботою тисячі людей.

– Які саме активи отримали кредитори?

– Один із видів вантажів, який обслуговував наш бізнес, – це зерно. Цей вантаж вимагав капітальних інвестицій і будівництва елеватора. Власне, це й було нами реалізовано в межах "Олімпекса". Але важливо враховувати, що наш стивідорний комплекс працював із багатьма вантажами. Перевалка залізорудної сировини, металу та інших вантажів сягала 1,5-2 млн тонн на рік. І це жодним чином не заважало роботі із зерном.

Отже, що ж зробив кредитор. Наприкінці 2022 року вони ухвалили рішення про enforcement (примусове виконання зобов’язань за кредитом або договором – ред.) і призначили директорами компаній своїх "особливо тямущих" адвокатів, а потім такого ж арбітражного керуючого. Завдання підтримувати стивідорний бізнес не стояло. Вони припинили виплачувати заробітну плату співробітникам, перестали перераховувати порту оренду. Звісно ж, у межах чинного законодавства Фонд держмайна розпочав процедуру розірвання цих орендних договорів, і це розірвання відбулося.

Стивідорний бізнес у вигляді компаній "Олімпекс", "Інзерно" та "МеталзЮкрейн" перестав існувати. Те, що створювала GNT Group протягом 30 років, було повністю зруйновано. Через тотальну невиплату заробітних плат співробітники GNT розбіглися по інших компаніях, що цілком природно, адже людям потрібно якось жити й годувати сім’ї.

– Ваш партнер Сергій Гроза припускав, що кредитори не зможуть відновити повноцінну роботу терміналу. Якщо це справді так, то у чому ж бізнес-логіка американського фонду ACP?

Почнемо з того, що ACP не була нашим кредитором. Нашим кредитором був її агент на Кайманових островах – Madison Pacific Trust. Питання до американських фіскальних органів – який дохід вони показують у США. Цілком можливо, що наш кредит у США списаний як безнадійний.

Тепер до вашого питання. Кредиторів цікавив виключно елеватор. Вони вважали, що цей об’єкт здатен існувати сам по собі. І саме з цієї причини вони повністю зруйнували бізнес GNT, а найцінніші об’єкти вивели на підконтрольні юрособи. Термінал "Омега" був проданий за 1 франк, а "Олімпекс" – за $5 млн. Це навіть не насмішка. Це у 30-50 разів менше від адекватної оцінки. Продали актив вартістю понад $100 млн якомусь ТОВ зі статутним капіталом 5 тис. грн, яке було зареєстроване за кілька днів до цього в Кіровоградській області.

А тепер ACP руками Карла Стурена збираються перепродати об’єкт. Вони цього абсолютно не приховують і навіть анонсують у ЗМІ. Так поводяться рейдери, намагаючись "спихнути" майно, яким вони заволоділи, аби законні власники вже не могли на нього претендувати.

Маємо достовірну інформацію, що вони обійшли "усю Україну", всі великі компанії з пропозицією купівлі. Але безрезультатно. Я впевнений: жодна велика компанія, що поважає себе, на угоду з ACP не піде.

– Як складалося партнерство з Argentem? Чи не вважаєте Ви його помилкою?

Не вважаю це помилкою, це збіг обставин. Ми ніколи не розглядали ACP як фінансового партнера. І як партнера взагалі. Це було bridge finance (короткострокове фінансування, яке надається компанії для покриття поточних потреб до отримання довгострокового фінансування або надходження основних коштів – ред.). Ми перебували в ситуації цейтноту: "розставалися" з CHS (американська агропромислова компанія, яка до 2019 року інвестувала в Україну, але потім змінила стратегію та пішла зі Східної Європи – ред.) і завершували будівництво четвертої черги термінала. Це дуже дороговартісний об’єкт – мільйони і мільйони доларів. Потягнути і те, і інше одночасно ми не могли.

CHS – це єдина компанія за всю історію, яка була партнером у GNT Group. Їй належало 26%. Досі відчуваю величезну повагу до цієї компанії і справді шкодую, що ми розійшлися. Ми розраховували на партнерство з Європейським банком реконструкції та розвитку (ЄБРР), але відбулася зміна керівництва агродепартаменту банку. Дізнавшись про наші переговори з Argentem, ЄБРР відмовився від подальшого кредитування і зажадав повернення кредиту.

Тому всі кошти від Argentem пішли на викуп частки CHS та погашення кредиту перед ЄБРР. Ми чудово розуміли й були попереджені, що Argentem – це дуже агресивні кредитори, але вважали, що виграли час, аби знайти нового повноцінного партнера.

– Кредитори заявили, що взяли під контроль зернові активи GNT Group, але продовжують звинувачувати Вас у злочинах. Чому?

– Вони вважають, що я модератор процесів, пов’язаних із захистом GNT Group. Фактично це спроба усунути операційного управлінця. Для цього мене й кинули до в’язниці. У цей процес фондом ACP був залучений і другий фонд – Innovatus. Єдина мета – сфабрикувати кримінальну справу й продемонструвати її у США. Показати, що ми шахраї.

Але GNT Group існує понад 30 років і працювала з усіма європейськими банками – швейцарськими, французькими, англійськими. ЄБРР, Barclays, BNP тощо. І з усіма банками ми завжди розраховувалися. На момент, коли ми розпочали співпрацю з ACP, у нас існували кредитні лінії на загальну суму 120 млн євро у чотирьох європейських банках. Буквально впродовж двох місяців після початку співпраці з Argentem усі ці банки звернулися до нас із проханням погасити кредити, що ми й зробили.

Наші опоненти у пресі активно розповідають про те, що ми з партнером десь сховали мільйони чи мільярди. Але якщо вдуматися, то такі дороговартісні об’єкти можуть створюватися лише шляхом реінвестування прибутку. Нескладно порахувати вартість усього майна GNT Group, співставивши її з тим, скільки грошей потрібно було туди вкласти.

– Сергій Гроза стверджує, що Ви не відмовлялися від виплат заборгованості перед Argentem? Чому тоді кредитори вирішили стягнути активи в рахунок погашення боргу?

– Ситуація була такою. З початком війни Одеський порт повністю заблокували. GNT Group не мала абсолютно жодного джерела доходу. Попри це ми виплачували людям зарплату та здійснювали всі необхідні платежі державі. Так тривало до серпня, поки не відкрився "зерновий коридор". Під час війни знайти якусь фінансову установу, яка б рефінансувала кредит, просто неможливо.

Я зателефонував пану Джону (Джон Паттон – регіональний менеджер ACP – ред.), який, до речі, записав цю розмову і надав цей запис у Лондонський арбітраж. У цій розмові я запропонував йому виплату 2 млн доларів щомісяця, оскільки "зерновий коридор" почав працювати. Звісно, це далеко не той обсяг роботи, який міг би бути. Немає роботи з іншими вантажами, але це вже можливість виплачувати свої зобов’язання.

Я також заявив Джону, що ми не проти пошуку покупця для компанії на ту частку наших акцій, яка погасила б кредит ACP. Паттон пообіцяв порадитися зі своїми "подільниками", бо інакше їх назвати не можу. І більше зі мною не спілкувався. А вже за кілька днів сталося те, що сталося.

Юридичну особу було перереєстровано в юрисдикцію "морської столиці України" – Львова. Чому саме там? Є підозра, що вони мали особливий вплив на судову й правоохоронну системи саме у Львові. Загалом метання кредиторів між географічними юрисдикціями в межах України (перереєстрація компаній GNT у Львові, продаж майна ТОВ, зареєстрованому в Кіровоградській області) дуже нагадують прийоми, які використовуються під час рейдерських захоплень, коли реєстрацію юросіб підганяють під "потрібні" суди, нотаріусів чи державних реєстраторів, які закривають очі на порушення закону.

Далі, як я вже згадував, директорами були призначені адвокати, які фактично знищили бізнес. І зараз ситуацію заведено у глухий кут. І зроблено це руками пана Джона Паттона особисто.

– Ваші кредитори публічно дякували за підтримку українській владі. Як Ви вважаєте, чому?

Ми намагалися донести нашу позицію через ЗМІ, через особисті звернення, але нас не почули. Джон Паттон розповідає, що у нього "американський прапор за спиною", хоча насправді це неправда: наш кредитор має реєстрацію на Кайманових островах. Це все можна перевірити у відкритих джерелах. Через це пан Джон почав ходити по різних круглих столах і розповідати, що "американців ображають". Українська влада не стала розбиратися в цій ситуації, а зайняла позицію захисту цього незрозумілого "інвестора" за рахунок "радіокерованих" судів і "радіокерованих" правоохоронців.

– Очевидно, що відновити роботу бізнесу під час війни складно, які і продати його за вигідною ціною. Чи пропонували Ваші кредитори реструктуризацію заборгованості, як це зробили багато інших компаній на початку війни?

– Вони ніколи й не виходили з подібними пропозиціями. Була пропозиція від нас у моїй особистій розмові з Джоном. Я сподівався, що моя пропозиція вплине на кредиторів. Вона логічна, вона зрозуміла: вони отримають свої гроші. Я до останнього вважав, що вони відмовляться від агресивного сценарію. Але після початку процедури enforcement зворотного шляху вже не було. Вони надіслали нам офіційного листа з вимогою погасити протягом 24 годин увесь кредит.

– Кримінальна справа проти вас пов’язана з другим кредитором – фондом Innovatus, якого залучив Argentem. Згідно із публічною інформацією, в Innovatus у заставі було зерно, яке нібито зникло. Яка Ваша позиція у цій справі?

– Innovatus опинився заручником ситуації. У них було дві застави – одна це зерно, а друга – нерухомість. Ми вели переговори з Innovatus, ми збиралися погасити їм кредит за певною формулою, яка якраз обговорювалася. Але у нас була умова – вони виходять із pari passu (усі кредитори або власники цінних паперів мають однакові права на отримання виплат і не мають пріоритету один перед одним – ред.). У цій ситуації, ймовірно, на них вплинув Argentem, тому що вони були їм потрібні в pari passu, адже це єдина можливість "притягнути" кримінальну справу.

Повертаючись до вашого питання – Innovatus жодного разу не звертався по повернення зерна. Ба більше, я просив мого друга, нині покійного Аднана Ківана (відомого девелопера, засновника KADORR Group – ред.), викупити цей борг, і він вийшов до них із пропозицією. Фонд навіть спочатку відгукнувся і попросив гарантії того, що у нього є необхідна сума грошей. Ківан без проблем надав довідки з банку про наявність коштів на рахунках. І після цього Innovatus зник. І більше ніколи не звертався ані по гроші, ані по зерно.

Точно така ж ситуація була й з ACP. До них справді зверталося багато людей із пропозицією викупити цей борг. Вони навіть не намагалися говорити з людьми, просто зникали. Їм не потрібні були гроші, вони не хотіли таким шляхом вирішувати питання. У них було завдання "забрати" актив, знецінити його й якимось чином продати.

– Ви залишилися в Україні навіть після відкриття кримінальної справи. Чому?

– Я все життя працював в Україні, залишався в країні від самого початку війни. Займався підтримкою сил оборони, які захищали Одесу. Не збирався нікуди виїжджати. Ми вели чесну й відкриту гру, і я не вважав за потрібне ховатися.

– Ваш партнер Сергій Гроза розповідав, що у Вас є проблеми зі здоров’ям. Наскільки вони серйозні і чи надається Вам відповідна допомога?

– Давайте коротко – я "сердечник". Пережив численні серйозні операції. Перебування у пенітенціарній установі, яка за будь-яких умов є задушливим, погано провітрюваним приміщенням, не сприяє доброму самопочуттю. Тим більше, необхідна медична допомога у повному обсязі мені не надається і не може надаватися. В умовах СІЗО це просто неможливо. На це, вочевидь, і був розрахунок опонентів. Але змусити мене відступити, здатися – не вдасться.

– Ваші адвокати стверджують, що обвинувачення є незаконним, адже йдеться про відносини іноземних компаній поза межами українського правового поля. Чому?

– Обвинувачення абсолютно абсурдне. Контракт, про який ми говоримо, – між двома нерезидентами. Один канадський, другий – дубайський. Для вирішення спорів контрактом передбачено застосування американського права, а в разі арбітражу він має відбуватися у США. Яким чином особисто я опинився в цій угоді – незрозуміло. Я не є посадовою особою, у мене немає повноважень підписувати контракт. Мене "притягнули" як бенефіціара.

Немає підстав для мого переслідування ні з формальної, ні з фактичної точки зору. Innovatus отримав заставу у вигляді нерухомості та корпоративних прав, яка у три рази перевищувала суму кредиту. Мало того, що забрали наші активи, вони ще й стали ініціаторами відкриття кримінальної справи.

Ми 30 років працювали й розраховувалися абсолютно з усіма кредиторами, і розрахувалися б з ACP та Innovatus. Але хтось побачив "вікно можливостей" для рейдерства – чим, власне, і зайнявся.

– Конфлікт між ACP і GNT активно обговорюється в бізнес-спільноті. Що кажуть Ваші колеги?

– Ситуація, що склалася з нашою компанією, – це дзеркало того, що відбувається в Україні. Українська влада показала, що навіть не збирається робити спроби розібратися в ситуації й захистити український бізнес. Через якісь інші інтереси вони готові дозволити тебе розтоптати. Для українського бізнесу в цьому немає нічого доброго.

Портова галузь як ніколи потребує підтримки. Удари ворога по інфраструктурі посилюються. Ми втратили порти в Маріуполі й Бердянську, фактично втратили порти Миколаєва й Херсона. І при цьому решта портів недозавантажені. Зерно – це лише один із вантажів, який ще залишився. Металу немає, залізорудної сировини немає. Замість підтримки тих, хто знає, як працювати, хто готовий навіть у таких умовах розвивати галузь, нас просто розтоптали.

– Відомо, що Ви звернулися до ЄСПЛ, коли очікуєте на відповідь?

– Так, усе вірно. Ми звернулися до Європейського суду з прав людини й очікуємо його рішення. Порушено справу під назвою "Науменко проти України". Звісно, я не "проти України", я – за Україну. Я проти тієї системи, яка сьогодні існує: судової, правоохоронної, системи захисту українського бізнесу.

– Чи триватиме конфлікт між ACP і GNT?

– Бізнес, який вони зруйнували, у кілька разів дорожчий за ті об’єкти нерухомості, що залишилися. Але й сама вартість нерухомості удвічі перевищує розмір кредиту. Навіть якщо брати до уваги рішення Лондонського арбітражу, з яким я не згоден, максимальний розмір боргу становить 150 млн доларів. У такому випадку після продажу активів кредитори вже мали б бути винні нам. Але вони продовжують вимагати ще й нараховують відсотки.

Тому наша мета, і про це говорив Сергій Гроза, – домогтися справедливості. І ми будемо продовжувати працювати в цьому напрямку.