Гендиректор "Української бронетехніки" Владислав Бельбас: Надмірна бюрократизація процесу закупівель на ринку ОПК негативно впливає на забезпечення армії

Автор: Владислав Недашківський

Індустрія дронів

Оборонно-промисловий комплекс України сьогодні перебуває на піку, забезпечуючи третину зростання вітчизняного ВВП. Утім, галузь стикається з величезними викликами, насамперед пов’язаними із браком фінансування.

Цензор.НЕТ у межах проєкту "Індустрія дронів" поспілкувався з генеральним директором "Української бронетехніки" Владиславом Бельбасом про проблеми в ОПК, конкуренцію на ринку, перспективи експорту та чому недорогі рішення військової інженерії перевірені боєм виявилися ефективнішими за західні розробки, в які вкладали трильйони доларів.

– Нещодавно "Українська бронетехніка" провела успішні випробування наземного роботизованого комплексу Protector з інтегрованим бойовим дистанційно керованим модулем "Таврія-12,7". Розкажіть, будь ласка, про них детальніше.

– Protector з бойовим модулем – це одна з модифікацій цього НРК. Узагалі він розроблявся нами на запит СБС, як важкий безпілотний логістичний комплекс. Радіус його дії – понад 10 км, що дає можливість керувати ним із безпечної зони. Окрім того, наш комплекс – це тонна вантажопідʼємності, що робить його доволі унікальним, ледь не єдиним у своїй категорії.

Саме завдяки такій вантажопідʼємності однією із задач Protector може бути доставка інших, менших, НРК ближче до лінії бойового зіткнення для виконання спеціальних задач. Окрім того, на нього можна встановлювати контр-БпЛА системи лазерної дії, кулеметні дистанційно керовані бойові модулі, інші безпілотники, наприклад, інтерсептори. У нашого комплексу достатньо широкий спектр задач, в яких він може використовуватися.

Використання комплексу як бойової одиниці, завдяки інтеграції бойових модулів – одна з них. Тому ми й проводили ці випробування, адже для бойового модуля важлива стабільність платформи, щоби під час стрільби не було розльоту. Випробовується насправді кулемет, але він встановлений на машині, тож і важливо, як він працюватиме за таких умов, чи влучатиме в ціль. Ми опрацьовуємо й інші системи озброєння, кулемет – лише одна з них.

– Ви кажете, що ваш Protector їде на понад 10 км. Для НРК це доволі багато. Як у вас зі звʼязком?

– У ньому використовуються три дублюючі типи звʼязку. Це якраз і є його сильна сторона, яка робить його унікальним.

Узагалі звʼязок – одна з проблем наземних роботизованих комплексів. Насамперед, через кривизну землі. БпЛА вище, тому сигнал, умовно кажучи, йде по прямій. Кривизна землі ж починається приблизно через 7 км. Організувати прямий канал звʼязку вже набагато складніше.

Protector насправді передбачає опційність звʼязку. І з різними його типами дальність дії нашого НРК може досягати до 20 км. Але на це впливають і умови використання. Якщо ми виїдемо кудись у пустелю, де пряма лінія, то, можливо, комплекс дотягне й до 40 км.

Але ми оперуємо тим ринком, в якому перебуваємо. На жаль, експорт закритий, ми варимося всередині країни. І це не дуже добре. Я прихильник відкритого ринку, коли всі бʼються з усіма. Тоді вирівнюються технічна й економічна складові. В одному середовищі можна закапсулюватися, конкурувати самі з собою і вважати себе найкращими. Добре, коли свою першість ми підтверджуємо на зовнішніх ринках. Але я не підтримую, коли кажуть, що зараз знімуть обмеження на експорт, і ми світовий ринок увесь порвемо.

– Поговоримо ще трохи про безпілотники. У сегмент FPV ви пішли не так давно – кінець 2024 – початок 2025 року. Чому вирішили зайти в цю нішу та чи не думали про інші типи засобів – діпстрайки, мідлстрайки?

– Історично ми є виробником мінометних боєприпасів, постачаємо їх з 2018 року – до того, як це стало мейнстрімом, якщо говорити молодіжним сленгом. Держава ще з 2015-го почала якісь закупівлі боєприпасів, але вони не йдуть у жодне порівняння з тими обсягами, які закуповуються зараз.

Раніше, наприклад, болгарські заводи вважали замовлення на 10-20 тис. артилерійського пострілу 122 чи 152 калібру величезним замовленням. Зараз ми такі кількості "за вихідні робимо".

Налагодивши серійне постачання і виробництво, ми почали розвивати лінійку боєприпасів. Ми не те, що пішли в безпілотники. Безпілотник – це засіб доставки. Міномет стріляє пороховим зарядом, а тут замість порохового заряду ми робимо FPV. Іншими словами, наша компанія виготовляє боєприпас із системою доставки типу FPV.

У нас є великі спроможності виробництва мінометного пострілу 60 мм. Це стандартизований за своїм ураженням постріл, натівський калібр. І от ми його інтегрували в FPV-дрон. Тобто це повноцінний військовий боєприпас, який має доволі хороші відгуки кінцевих експлуатантів.

Розробляли ми його спільно із Силами безпілотних систем. Вони надавали свої рекомендації, наприклад, щодо частот. І ми вийшли на те, що на випробуваннях для Нацгвардії підтвердили дальність дії в 20 км, а це доволі солідно для маленького 8-дюймового FPV-дрона.

Ось так і розвиваємо лінійку своїх боєприпасів. І забезпечуємо їхню відносно невелику вартість. Наш FPV з міною коштує як звичайний FPV (без боєприпасу) на ринку . У цьому наша перевага.

– Влітку в інтерв'ю The News York Times ви казали, що в Україні є промислові потужності для виготовлення військової техніки на $35 млрд на рік, але виробляється лише на близько $15 млрд. Чи є якісь зміни в цифрах? Від чого це залежить?

– Ні, змін немає. Але важливо розуміти, що я посилався на дані Мінстратегпрому, яке зводило всі ці дані. Ми як виробник постійно подавали в міністерство інформацію про стан контрактів, стан їх виконання, виробничі потужності тощо. І це робили всі. Міністерство вже після розрахунків отримувало фінальні цифри.

Розформування Мінстратегпрому, до речі, – дуже контроверсійне питання. Так хоч хтось турбувався підприємствами оборонного комплексу. Тому особисто я не можу сказати, що позитивно ставлюся до рішення його ліквідувати.

Загалом із замовленнями проблема. Наприклад, міномети ми всі виробили ще влітку, річну програму закрили в червні. Виготовлення бронеавтомобілів закінчили понад місяць тому, зараз уже контрактів немає. Єдині контракти, що ще йдуть – це по боєприпасах.

– І що такий стан означає для галузі?

– Що ми не допрацьовуємо – не забезпечуємо в достатній мірі фронт. Держава не допрацьовує, насамперед, в питанні залучення коштів зовнішнього фінансування, катастрофічно не допрацьовує. По-перше, в питаннях залучення західних коштів неприпустимим є замикання каналів комунікації на себе, тобто на повʼязані компанії. В нинішній ситуації над розвʼязанням фінансових проблем мають працювати всі – від урядовців, політиків, дипломатів до військових та виробників.

По-друге, розподіл фінансування має бути прозорим та зрозумілим як для учасників ринку, так і для представників західних інституцій. Це питання компетенції та довіри.

Читайте також: Експорт зброї "для своїх"? Що стоїть за заявами президента та чого насправді очікує галузь

На Заході багато коштів, а в Україні багато незавантажених підприємств. Але… Наведу простий приклад. Нам кажуть: "Ми вашу продукцію на експорт дати не можемо, бо є потреба в бронеавтомобілях. У всьому, що ви виробляєте, є потреба, але на це коштів немає". На що я у відповідь кажу: "А дайте тоді мені будь ласка перелік проєктів міжнародного фінансування, куди ви нас подали, щоби профінансувати". І тут починається мовчанка.

Така ситуація не призводить до розширення ринку, до збільшення обсягів виробництва всіма виробниками.

– Розблокування експорту виправило б цю ситуацію?

– На ринку немає вакууму. Якщо ми знімемо барʼєри в експорті, чогось драматичного в Україні з точки зору забезпечення армії не станеться.

От є у нас, наприклад, виробництво бронеавтомобілів, де працюють люди. У певний момент усі машини виготовили. Тож ми маємо або звільняти, або скорочувати фахівців, яких одразу мобілізують.

З іншого боку є генсек НАТО Марк Рютте, який каже, що Росія виробляє озброєнь втричі більше та в чотири рази дешевше, ніж увесь Альянс. Тобто того, що ми виробляємо, все одно недостатньо навіть щоб зрівнятися з обсягами росіян.

Отже ми маємо навпаки нарощувати потужності. А нам кажуть, що грошей немає. Тому потрібна взаємодія із західними партнерами.

Гарний приклад – це фонд "Повернись живим", для якого ми постачали багато продукції. У них тендерна процедура закупівлі, прозора для звітування. Вона якраз і спонукає іноземних партнерів давати їм кошти. Якби так працювала вся держава, ми б легко та більше отримували міжнародного фінансування.

– Наскільки взагалі впевнено оборонні підприємства сьогодні відчувають себе на ринку? Які стосунки в державних і приватних компаній – чи сильна конкуренція?

– Конкуренція всіх з усіма, а не між державними та приватними компаніями.

– Уточню запитання. Державні оборонні компанії, наскільки мені відомо, отримали 90 млрд грн на розвиток галузі, а по суті нічого не було зроблено. Приватні не отримали ні копійки. Хіба це не впливає на конкуренцію?

– Це і є одним із дефектів держави, коли ми будуємо капіталізм соціалістичними методами. Оце от ручне управління. На хід війни здебільшого впливають приватні підприємства.

От почали на початку повномасштабної війни масово робити FPV. Переважно це були приватники та ще й власним коштом. Зокрема через постанову, яку розробляв Михайло Федоров (перший віцепремєʼєр – міністр цифрової трансформації, – ред.) щодо отримання прибутку 25% при постачанні дронів. Ця постанова дала поштовх узагалі для всієї оборонної індустрії, адже після неї була вже постанова 1275, яка стосується зброї, боєприпасів і всього іншого, що в Україні виготовляється. Це ж дало змогу виробникам отримувати прибуток. Бо до цього було 1% на покупні, 30% на роботи. У середньому, залежно від продукту, виходило 3-5%.

Коли підприємства мають змогу отримувати прибуток, звісно, що вони вкладають усю душу. У державних підприємствах люди нічим не володіють. Вони розуміють, що це не їхнє, що вони – тимчасові менеджери, тому мають якісь спокуси щодо того, як заробити тут і зараз. Я нікого не звинувачую, це цілком очевидні речі, бо так побудований світ. На відміну від приватного бізнесу, який є власником, який сам собі на глотку не наступатиме, сам у себе не крастиме.

Тому будь-які інвестиційні програми в приватний бізнес значно ефективніші. На жаль, державні менеджери родом із Совка вважають, що держава багатіє, якщо платити державному підприємству. Але ж держава багатіє від податків, від ефективності та прозорості ведення бізнесу, тоді, коли немає оптимізації оподаткування, роздуття витрат. Держава не багатіє від наявності багатьох державних підприємств. Вона багатіє, коли ці підприємства генерують дохід, прибуток, ВВП.

– Вітчизняний ОПК значно зріс насамперед через сотні компаній, які почали виготовляти дрони. А що по виробниках традиційної, так би мовити, зброї? Наскільки збільшилася кількість гравців? Та й чи збільшилася взагалі?

– Нині будь-який сегмент уже має по декілька конкурентів. Наприклад, у тому ж виробництві мінометних пострілів раніше були тільки ми, а зараз є ще пʼять чи шість заводів. По мінометах теж зʼявилися конкуренти, по артилерійських боєприпасах зʼявилися компанії, по бронеавомобілях уже багато конкурентів. І для держави це добре. Можливо, трохи важче буде нам, але для держави глобально – це позитивно. Конкуренція зменшує ціну та покращує якість. Це аксіома. Тому чим більшою буде конкуренція, тим кращою буде якість.

– Що зараз узагалі відбувається із закупівлею української зброї? Як змінилася процедура з 2022 року? Це були позитивні зміни?

– Процедура стабілізувалася, стала прозорішою. Але ж і часи змінилися, чи не так? Уже четвертий рік повномасштабної війни добігає кінця. Якщо на початку це були якісь гарячкові закупівлі, термінові – везіть. Усі почали обіцяти, імпортувати, зокрема й ми, то зараз ситуація стабілізувалася.

Вона ще в 2024 році стабілізувалася, але Агенція оборонних закупівель тоді діяла якось нелогічно, неефективно та непрозоро. Зараз це все змінилося, проте є один великий мінус, який може переважити всі плюси – процес дуже забюрократизований. І це проблема.

Якби якийсь ворожий агент хотів зірвати наші закупівлі, то йому не треба було б впливати на один контракт, треба було б забюрократизувати систему, щоб система сама себе зламала.

Так, є тендери, ось це все. Але коли той тендер триває пів року, девʼять місяців, а потім наприкінці року кажуть: треба поставити продукцію за місяць, то таке замовлення ніхто не виконає. Цей процес не має тривати якісь безмежні терміни.

Тому в процедурі закупівель зараз є один грандіозний мінус – занадто складний забюрократизований процес, який, чесно кажучи, не сильно впливає на кінцеву вартість і терміни поставки, але сильно впливає на забезпечення Збройних сил України.

– Як можна вирішити це питання?

– Спрощувати. Я всіх відправляю в "Повернись живим", бо вважаю, що вони як інституція роблять усе правильно. Потрібно лише бажання.

– Чи можна вважати той же DOT-Chain прикладом позитивних змін?

– Ця система для боєприпасів не дуже підходить, але це гарний приклад децентралізації, антибюрократичної практики.

Читайте також: Як DOT-Chain Defence змінює правила гри для індустрії дронів в Україні

Проте в мене немає однозначної думки щодо цього. Адже поки що ми ще перебуваємо в такій парадигмі, де в кожної частини є свій виробник. І неважливо чи він буде через DOT-Chain, чи напряму будуть забирати. Тобто я ще не розумію, наскільки це буде ефективно.

Мені здається, експертно про це будуть говорити керівники структурних підрозділів Збройних сил, як "Ахіллес", "К-2", 3 ОШБр. Вони сформували у себе дуже ефективні підрозділи, тому мають право та можуть казати про ефективність або неефективність механізму: як на їхню думку постачається зброя, чи вона якісна, чи все швидко або ж навпаки, чи дешево тощо.

Знову в приклад наведу "Повернись живим". У них видатки, надходження – усе прозоро. Ми під час війни такого зробити не можемо, але коли військові розповідають, як вони ведуть свою роботу, то ми бачимо, що в одній і тій самій законодавчій парадигмі одні можуть розвиватися, а інші ні. Позитивні приклади треба брати й масштабувати.

– Яка оборонна продукція зараз користується найбільшим попитом? Очевидно, дрони й снаряди. Що ще?

– Усе є в потребі. Наприклад, ті ж міномети – вони необхідні на фронті, але на них немає коштів, наприклад. Тому попит тут – це ж не роздрібна торгівля. Нашим Збройним силам потрібно зброї і боєприпасів на мільярди мільярдів гривень, а коштів є, скажімо, мільярд. Закупівельний бюджет АОЗ – 320 млрд грн, ще близько 300 млрд грн – бюджет Державного оператора тилу. Тобто загалом це близько 12,5 млрд євро. Це те, чим ми можемо розпоряджатися, а потрібно набагато більше – 60 млрд євро на рік.

Росіяни на війну спрямовують понад 150 млрд доларів. І як ми маємо зупинити ворога силою? Ми їх не зупинимо, витрачаючи в 10 разів менше та маючи вчетверо менше людського ресурсу.

Читайте також: Путін підписав бюджет-2026: Росія спрямує на війну рекордну з часів СРСР частку коштів

– Нещодавно було представлене дослідження, відповідно до якого, українські оборонні компанії реєструють патенти в США та ЄС, через неефективний захист прав інтелектуальної власності в секторі оборонних технологій. Можете прокоментувати?

– Не стикався з цим, не знаю. Я не бачу проблеми реєструвати патенти у нас. Можливо, хтось у такий спосіб вивозить технології, то до них ще й СБУ може завітати. Адже це схоже на 333 статтю Кримінального кодексу – "Порушення порядку здійснення міжнародних передач товарів, що підлягають державному експортному контролю".

Патентувати в Україні немає проблеми, адже наші патенти визнаються у світі. Тому це може бути приховане виведення коштів, коли реєструються патенти за кордоном і потім за кордон сплачуються роялті.

Загалом звучить як механізм.

Одна з найбільших проблем України в тому, що ми не дозволяємо експорт, але водночас виробники вже мають дублюючі виробництва за кордоном, давно туди передали документацію і розгортають своє виробництво.

– Це назвали красивим словом "релокація підприємств".

– Держава це забороняє, це незаконна передача технологій.

І якщо ми не будемо давати можливості цим підприємствам експортувати, вони всі виїдуть. А коли вони спробують, наскільки легше за кордоном працювати, ніж у нас, вони в житті не захочуть повернутися сюди. Бо за кордоном дійсно легше працювати, обʼєктивно легше.

– Що у нас зараз з інноваціями в оборонці? Одні кажуть, що європейці, американці ганяються за нашими технологіями, зокрема дроновими, інші кажуть, що Україна не виробляє нічого високотехнологічного, чого б не виробляли інші країни. Де істина?

– Істина посередині, як завжди. Але у нас є досвід ведення високоінтенсивної, високотехнологічної війни з найсучаснішим озброєнням. Тобто ми використовували і саму передову зброю, і найпростішу, і самі щось робимо.

Перші два роки повномасштабної війни найбільш ефективним засобом подавлення піхоти були міномети. Це найпростіше, що ще з Першої світової працює. А зараз уже розмилися відстані, контактна лінія, дрони. Але наші дрони, які ми використовуємо – це не дуже якісь високі технології, вони просто дешеві. Усе, що ми робимо базується на недорогих рішеннях військової інженерії. Це один бік медалі.

З іншого ж боку – передові західні рішення, які ми отримували від тих же Сполучених Штатів ще на початку повномасштабки. Зрештою вони не виправдали сподівань.

Чому? Бо США не вели останнім часом воєнних дій проти якихось армій. Дуже мало у світі відбувалося військових дій, де опонентом були б якісь серйозні армії, щоб з радіоелектронною боротьбою, бронеавтомобілями, винищувачами, радарами, ракетними системами, дронами тощо.

От Афганістан, де з озброєння були кулемети та й РПГ – це одні бойові дії. А якби там стали з радіоелектронними засобами, з крилатими ракетами чи балістикою, то картина ведення бойових дій була б геть іншою.

Тому так, у них багато розробок, у які вкладені трильйони доларів, але ця зброя і техніка ніколи не воювала в повноцінних військових конфліктах, де з іншого боку стояла б такого ж рівня розвитку армія.

Це те, де ми маємо шукати з ними синергії, ділитися досвідом.