Як політична напруга між Україною і Польщею вплинула на бізнес
Президенти України та Польщі вже понад місяць демонструють один одному принциповість – через ордени, історичну пам’ять і назви військових підрозділів.
Загострення почалося наприкінці травня, коли президент Кароль Навроцький забрав у Зеленського орден Білого Орла – найвищу польську нагороду – через рішення назвати підрозділ ЗСУ іменем Героїв УПА. Орден повернув не тільки Зеленський, а й попередні президенти України – Леонід Кучма, Віктор Ющенко та Петро Порошенко.
Водночас 25-26 червня в Гданську на Ukraine Recovery Conference підписали угод майже на 10 мільярдів євро. А 8 липня на полях саміту НАТО в Анкарі Зеленський і Навроцький навіть зустрічались особисто.
Тим часом антиукраїнські настрої в Польщі наростають. Поляки нападають на українців (переважно жінок і дітей) за етнічною ознакою – лише за пів року цей показник збільшився більш ніж на 30%.
Бізнес Цензор розбирався, як усе це відбивається на реальній економіці.
"Політика не впливає на бізнес"
У Польсько-Українській господарській палаті, куди ми звернулися із запитом, з тезою що "конфлікт шкодить бізнесу" не згодні.
"На сьогодні політика не впливає на бізнес", – зазначив Даріуш Шимчиха, перший віцепрезидент палати, у письмовому коментарі для Бізнес Цензор.
Шимчиха наводить цифри: Польща – другий після Китаю торговельний партнер України, Україна – сьомий напрямок польського експорту. 2021 року на Україну припадало 1,5% польського експорту, зараз – 3,5%.
Польські компанії не згорнули роботу в Україні після повномасштабного вторгнення – платять податки, інвестують, потрапляють під російські удари, водночас і українські підприємці в Польщі продовжують працювати – це, за його даними, понад 90 тисяч ФОП і кілька десятків тисяч нових товариств.
Застраховані Корпорацією експортних кредитів (KUKE) угоди з українськими партнерами, каже Шимчиха, мають нижчу збитковість, ніж угоди з Німеччиною чи Британією.
Він наводить цифри: серед підписаного на червневому саміті в Гданську – гарантії ЄБРР на 100 мільйонів євро для "КредоБанку" (у межах цього портфеля українські компанії вже отримали 249 мільйонів), меморандум оборонного концерну PGZ з приватною українською компанією про нарощування виробництва дронів на потужностях PGZ, інвестиційна угода на 30 мільйонів євро логістичного оператора Rohlig SUUS. Тоді як розірваних контрактів Шимчиха не називає жодного.
Але через зростання невизначеності сміливі ідеї нових інвестицій, які обговорювали в травні на Baltic Business Forum у Свіноуйсьце, поки залишаються "в морозильній камері".
"Найбільшою ціною напруження сьогодні є не розірвані контракти, а зростання невизначеності. Тому просимо політиків з України та Польщі: нехай передвиборчі ігри не заважають економічній співпраці", – наголосив він.
Директор Центру стратегічних досліджень Warsaw Enterprise Institute Лукаш Войдига в коментарі Бізнес Цензору звертає увагу на тісні економічні зв’язки між двома країнами, зокрема:
- В Україні працює понад 600 польских компаній, польський експорт до України зріс з 6,3 млрд євро у 2021 році до 15 млрд у 2025-му, а за перші чотири місяці 2026-го – ще на 11,8% рік до року.
- У Польщі станом на початок 2026 року працює близько 758 тисяч українців – це майже 5% усіх зайнятих і дві третини всіх іноземних працівників країни. За оцінкою Нацбанку Польщі, їхня праця додавала економіці близько 0,8 відсоткового пункту зростання ВВП щороку в 2021-2023-му; Deloitte оцінює внесок у 2024 році в 2,7% ВВП.
"Серед польських підприємців загалом переважає думка, що нинішня політична напруга не призведе до серйозного обмеження економічних відносин між Польщею та Україною. Компанії з обох сторін повʼязані торгівлею, логістикою, ланцюгами постачання та прямими діловими контактами, які зазвичай тривкіші за поточні політичні суперечки", – пояснює він.
Металургія та агропромисловість: конфлікт в площині економіки
Україна за останні місяці отримала два реальні торговельні удари від Євросоюзу: обмеження безмитного імпорту української сталі приблизно на 60% рік до року, і збережену Польщею, Угорщиною та Словаччиною заборону на ввезення частини української агропродукції.
Ми напряму запитали Шимчиху, чи бачить він звʼязок між цими обмеженнями і політичним протистоянням на найвищому рівні. Відповідь – ні.
Різниця в умовах виробництва, каже він, існувала і до загострення: за даними ОЕСР, глобальні потужності світової металургії зростали пʼять років поспіль і 2025-го досягли рекордних 2445 мільйонів тонн – попри те, що попит на сталь падав четвертий рік поспіль.
У сталевому секторі Польщі зайнято 24 тисячі осіб – менше, ніж у Німеччині (45 тисяч), Франції (30,8 тисячі) чи Італії (30 тисяч). Українські комбінати, каже Шимчиха, не несуть кліматичних витрат за нормами ЄС і тому виграють у собівартості.
"Компроміси бувають важкими", – підсумовує Шимчиха: доступ до ринку сталі Україна зберегла, хоч і не в бажаному обсязі.
Коментуючи тему обмежень на імпорт частини української агропродукції Лукаш Войдига звертає увагу на загальну політику Євросоюзу, який через вимоги до сільського господарства "обмежує конкурентоспроможність власних виробників, а потім намагається компенсувати наслідки власного регулювання за допомогою мит, квот та інших захисних механізмів".
Відповідно Україна, вступаючи до Євросоюзу й отримуючи повний доступ до єдиного ринку, "муситиме прийняти ті самі базові норми, що діють для виробників з Польщі, Франції, Німеччини чи Іспанії".
"Перехідні періоди можна обґрунтувати, адже Україна веде війну, а масштаб потреб у приведенні до стандартів величезний. Але це не може означати постійної пільгової ставки. Якщо фермер з Євросоюзу несе певні регуляторні витрати, його конкурент, що продає на тому самому ринку, повинен відповідати порівнянним вимогам", – каже він.
Враховуючи, що Україна має величезні площі сільгоспземель, низьку собівартість виробництва та сильні позиції у виробництві зернових й олійних культур, її вихід на єдиний ринок викликатиме опір і в державах Західної Європи, прогнозує Войдига
"Особливо сильні побоювання помітні у Франції та Іспанії, де аграрні організації вимагають взаємності норм і захисту від дешевшого імпорту. Такого ж тиску можна очікувати і в країнах, що межують з Україною", – прогнозує він.
Утім, на питання металургії Войдига закликає дивитись інакше. Його коріння – глобальний надлишок виробничих потужностей і воно не спрямоване виключно проти України.
"У цьому випадку джерелом проблеми частково є падіння конкурентоспроможності європейської промисловості. Металургійні комбінати в ЄС несуть високі витрати на енергію, кліматичну політику й екологічні вимоги. Важко водночас очікувати від них відкритої конкуренції з виробниками, які не несуть порівнянного навантаження", – пояснює він.
Обережність з обох боків: бізнеси переймаються не через президентів
Лукаш Войдига в коментарі Бізнес Цензору наголошує, що наразі ознак масового згортання співпраці саме через політичну складову немає, як і не існує публічних баз, які фіксували політичні причини у відмовіх від інвестицій або виході на ринок.
Наявні показники свідчать, що більшість компаній усе ще відрізняють політичну риторику від економічної реальності, наголошує він. Утім військові чинники спонукають інвесторів відкладати частину інвестицій або ділити їх на етапи.
"Обережність з боку підприємств пояснюється передусім війною, що триває, а не самим станом відносин між Варшавою і Києвом. Компанії побоюються загроз для працівників і майна, відсутності страхування воєнних ризиків, проблем із платежами, мінливості української нормативної бази та захисту власності", – каже він.
Другою важливою перешкодою для бізнес-діяльності він називає корупційні ризики та труднощі з виконанням угод у судовому порядку.
Зокрема він наводить приклад, коли польська компанія Control Process судиться з Львівською міською радою через завод з переробки відходів: місто розірвало угоду на просунутому етапі будівництва, спір триває навколо невиплачених коштів, арешту гарантій і доступу до майданчика. За словами Войдиги, арбітраж уже визнавав порушення умов угоди з боку міста – але виконання рішення досі проблема.
"Компанія, яка вкладає десятки мільйонів євро, повинна бути впевнена, що угоду поважатимуть незалежно від місцевих політичних розкладів", – зазначає Войдига.
Він наголошує, що окремий випадок не ілюструє загальної ситуації. Утім, саме такі кейси, застерігає він, перетворюють обережність інвесторів на стійку недовіру, а не риторика президентів.
У Торгово-промисловій палаті України офіційних звернень саме щодо політичної напруги також не зафіксували.
"Такої інформації немає. Офіційно ніхто не звертався", – каже перший віцепрезидент ТПП Михайло Непран.
Проблеми, які він описує, дрібніші за зірвані угоди – йдеться про окремих митників. Він наводить приклад, коли підприємства, що возили карнети АТА (міжнародний документ для безмитного тимчасового ввезення виставкових зразків та обладнання) на виставки в Польщу, останнім часом частіше стикаються з прискіпливішою перевіркою документів.
Водночас наказу "згори" Непран тут не бачить – радше загальний фон впливає на поведінку конкретних людей на кордоні. Наслідок: частина бізнесу вже тихо перекладає логістику в обхід Польщі – через Словаччину, Чехію чи Угорщину.
Про можливе повторення фермерських блокад 2023-2024 років Непран каже прямо: чим ближче вибори в Польщі (наступні – 2027 року), тим вища ймовірність.
Водночас апеляцію до емоцій він урівноважує цифрами: вісім найбільших польських бізнес-обʼєднань публічно закликали не політизувати економіку, а найбільше польське обʼєднання роботодавців за останній рік тричі провело конференції з відбудови саме в Києві – "на відміну від багатьох делегацій, які просто бояться їхати в Україну, або приїжджають, скажем, на один день у Львів або в Одесу і швиденько повертаються чи в Ужгород, чи за кордон".
"Молодший брат" подорослішав
Олег Дубіш, голова ради Українсько-Польської палати, дивиться на ситуацію під іншим кутом – як на зміну статусу.
Поляки звикли бачити в українцях дешеву робочу силу і "молодшого брата", каже Дубіш. Тепер Україна, коли вистоїть у війні, обʼєктивно стане новим реципієнтом європейських коштів – тоді як Польща поступово перетворюється на донора. Частину польського суспільства, каже він, це не тішить: попереду перерозподіл уваги й фінансування, до якого звикла Варшава.
На звикання до нової ролі Дубіш дає 10-15 років – стільки, на його оцінку, знадобиться поколінню, яке памʼятає Україну "молодшим братом", щоб фізично відійти від економічних і суспільних процесів.
Тим часом тертя трапляються швидше побутові, ніж системні: українці все частіше купують польські фірми й наймають на роботу поляків – і саме зміна цієї ієрархії, каже Дубіш, дратує більше, ніж будь-яка політична заява.
Водночас, каже Дубіш, є напрямок, який поки не використовують: перенесення частини українського оборонного виробництва до Польщі. Там уже активно працює Lockheed Martin, а західний бізнес, що "окопався у Варшаві", придивляється до українських майданчиків і випробувань. Головна перешкода, каже Дубіш, – не в політиці. Польський капітал поки просто не бачить в Україні пріоритетного напрямку інвестицій.
Про ризики загострення Дубіш говорить обережно, в умовному способі: якщо політичні фактори домінуватимуть і сторони почнуть "мірятися" на найвищому рівні, невдоволення може вихлюпнутися за межі бізнесу – у суспільство, де, каже він, в кожному, і в нашому, і в польському, "є певна кількість ідіотів". Якщо ж до цього не дійде, продовжує Дубіш, зацікавлена частина польського бізнесу просто працюватиме далі.
Шимчиха, своєю чергою, дивиться на перспективу ширше: спільну, важку історію двох країн не змінити, каже він, але можна разом будувати майбутнє. Україна і Польща завжди будуть сусідами – а чи стануть вони добрими партнерами, залежить від обох сторін.
"В інтересах Польщі, України і всієї Європи – продовжувати економічну співпрацю, яка зміцнює безпеку, конкурентоспроможність і процес відбудови та модернізації України, а тим самим зміцнює силу всієї Європи", – наголошує він.
Войдига додає ще одне попередження: найбільша загроза – це втрата майбутніх можливостей. Якщо відносини погіршуватимуться, місце Польщі як логістичного хабу й виробничої бази для України можуть зайняти німецькі, французькі, американські чи турецькі компанії – з більшим капіталом і сильнішою підтримкою своїх держав. Кінцевим рішенням, каже він, має бути створення умов чесної конкуренції: поступове наближення України до стандартів ЄС разом із рішучою дерегуляцією європейського сільського господарства та промисловості.
Непран зводить рецепт до практичної фрази: більше спільних контрактів і проєктів – менше підстав для політичних розхитувань.
"Давайте торгувати разом", – закликає він та пропонує заголовок для тексту: "Бабло переможе зло".
