Для Трампа чи для самих себе? Про що має подбати Україна, готуючи перші повоєнні вибори

Автор: Євген Кузьменко

Привид блукає Україною — привид виборів президента (і Верховної Ради). Про можливість проведення вже у наступному, 2026 році, таких виборів говорять і сам президент, і керівництво Верховної Ради, народні депутати і фінансисти, теле- і радіоведучі, різноманітні експерти.

Говорять, звичайно, зі стурбованим виразом обличчя: усі розуміють, наскільки важко буде провести вибори у країні, знекровленій та вимотаній чотирма роками повномасштабної війни.

Активізувались з опитуваннями соціологи; готуватись до можливих виборів закликає, під час селекторної наради, голова Національної поліції. Ба навіть автору цього матеріалу телефонували, користуючись знайомством, рекламні діячі з двох областей України, щоб спитати: ну, що, коли там вже?!

"Цензор.НЕТ" спробував розібратися, чи можливо провести вибори за умов а) бойових дій; б) миру (середньотривалого перемир’я). І що треба зробити, щоб результати виборів сприйняли у світі? Ба більше: чи реально для держави забезпечити умови для прозорої та якісної передвиборчої кампанії+безпечного голосування?

Спойлер: ті, хто буде планувати та проводити ці вибори, заслуговує на державні нагороди різного рівня —  залежно від свого вкладу у загальний результат. Звісно, якщо цей результат буде успішним.

1. ВИБОРИ В УКРАЇНІ: ТРАМП ТИСНЕ, ПУТІН ЮРОДСТВУЄ

Суто хронологічно нову хвилю виборчого ажіотажу у нашому напрямку ініціював Президент США Дональд Трамп. 9 грудня він, звично помінявши місцями коня і воза, наїхав на Зеленського у фірмовому стилі:

"Я вважаю, що Україна має провести вибори. Знаєте, вони використовують війну як привід, щоб не проводити вибори, але, як на мене, український народ повинен мати цей вибір".

Чергову заяву американського президента щоразу коментують всі, але не варто забувати: по-справжньому тему нелегітимного Зеленського і як з ним не можна мати справу, вже близько двух років нагнітає Володимир Путін. Послухати його, він так хоче виборів в Україні — їсти не може. У березні цього року Путін навіть вийшов з екзотичною ідеєю - ввести в Україні тимчасове управління під егідою ООН для проведення виборів.

Коли у ООН ЄС спокійно заявили, що Україна сама буде вирішувати, коли їй проводити вибори — і кремлівський диктатор-експериментатор гнути свою лінію не став. Але про те, що влада в Україні нелегітимна, ще й вибори не хоче проводити, говорить часто і зі смаком.

Так вони з Трампом і буцають цю конячку: Дональд — за принципом "у мистецтві уламування усі засоби підійдуть". Путін — тому що...справді, а чому вибори в Україні так цікавлять Путіна?

"Путін уже років 3 качає цю тему — каже народний депутат від "Голосу" Андрій Осадчук. - Для чого? Він що, переживає за українську демократію? Ні, він розуміє одне: що у демократичній країні (а Україна такою залишається) вибори — це не просто політичне змагання, а, як правило, дуже відверта і жорстка розмова. Бо на таких виборах завжди обговорюється те, що відбулося за останні роки. І ті, хто перед цим мали мандат довіри, як правило, хочуть продовжити свою роботу. А їхні конкуренти з опозиції не просто критикують, а й аргументовано кажуть: ви наробили стільки жахливих речей, не маєте ані політичного, ані морального права претендувати на право бути переобраними.

 Андрій Осадчук

І от Володимир Путін це "качає" з однією метою — спровокувати в Україні відверту жорстку дискусію. Він знає, що такі дискусії у нас були постійно, і наші вибори насправді були дуже демократичні. Діалог був на дуже підвищених тонах. Але в умовах війни це буде сприяти тільки одному: подальшому розколу України і зниженню мотивації людей, які і на фронті, і в тилу працюють на те, щоб зберегти цю державу.

Тобто вся провокація Путіна — це не про вибори, а про те, щоб невійськовим шляхом добиватися цілей своєї військової авантюри" - резюмує Осадчук.

1. ВИБОРИ В УКРАЇНІ: ПІД ТИСКОМ ЗЕЛЕНСЬКИЙ МАНЕВРУЄ, БЛЕФУЄ ТА ІНКОЛИ ГОВОРИТЬ НІСЕНІТНИЦІ

На цей психологічно-інформаційний тиск з боку агресора і (начебто) союзника Володимир Зеленський та його команда вимушені відповідати, з огляду на три фундаментальні міркування.

По-перше, ми як воююча країна не маємо права погодитись на проведення виборів під тиском, ще й за нав’язаних несприятливих умов — це призведе до трагічних наслідків.

По-друге, Дональду Трампу, за узгодженою з європейськими союзниками тактикою, в жодному разі не слід "дєрзіть". Натомість, можна кивати, демонструвати конструктивну згоду, не забуваючи про зустрічні умови, які американського президента, можливо, внутрішньо і бісять, але для стороннього спостерігача (яким є весь світ) видаються  максимально логічними. Як-от  гарантії безпеки на час передвиборчої кампанії та голосування, фінансова та організаційна допомога для проведення виборів.

По-третє, навіть за описаної тактики маневрування і затягування часу президенту та його команді не слід забувати, що на посаді він, нехай вимушено, пересидів вже півтора року; що запит на вибори у суспільстві та у закордонних партнерів — величезний, і спокуса відтягнути вибори суто задля своїх внутрішньополітичних цілей (за решти сприятливих факторів) буде величезною помилкою і злочином перед власним народом.

Як результат, Зеленський маневрує. Він заявляє, що не тримається за крісло і вже доручив народним депутатам напрацювати варіанти проведення виборів. Акцентує увагу на тому, що вибори мають бути 100% легітимними, а отже потребують всесторонньої підготовки, яка вимагає часу. Офіційно звернувся до іноземних партнерів з проханням надати допомогу для здійснення такої підготовки. Струсив пил з робочої групи  з напрацювання законопроєктів про вибори під керівництвом першого віцеспікера Олександра Корнієнка.

 Олександр Корнієнко

(До речі. За даними  "Цензора", після спілкування у змішаній групі (спікер Стефанчук, перший віцеспікер Корнієнко, представник ЦВК, etc.) Президент принаймні зрозумів, що проведення виборів, навіть за умов миру, — серйозна не лише політична, а й технічна проблема, і під час перемовин з США він, навіть за усього тиску, має враховувати, що про 60 діб підготовки до можливих виборів не може бути і мови. Розмова має йти про 6-8 місяців після скасування воєнного стану).

Президент зрозумів, але контроверсійні, - якщо не сказати дивні - заяви робити не припинив. Замість того, щоб залишити коментування по тонкощах виборчої теми обізнаному у ній Корнієнко, він то каже, що звернувся до нардепів з проханням підготувати законодавчі зміни щодо можливості проведення виборів під час воєнного стану (виділено мною. — Є.К), то повідомляє журналістам, що вже давно підтримує ідею, щоб українці могли проголосувати через "Дію" або іншими електронними способами. Особливо це стосується українців за кордоном…

Якщо ці заяви та окремі формулювання робляться Зеленським для того, щоб імітувати перед Трампом шалену діяльність — це ще можна зрозуміти.

Якщо ж президент щиро так думає, бо просто не в темі, або навіть чув застереження, але вони вилетіли в нього через інше вухо — це сумно і небезпечно. Пояснімо, чому.

1. "АБО ВИБОРИ, АБО ВОЄННИЙ СТАН. ТРЕТЬОГО БУТИ НЕ МОЖЕ".

Спочатку анонс: готуючи цей матеріал,  "Цензор.НЕТ" спілкувався з кількома професіоналами по темі. Два з них погодилися дати свої оцінки, але попросили про анонімність (назвемо їх Дмитро та Василь). Третій — багаторічний заступник голови ЦВК України, визнаний авторитет по темі виборів Андрій Магера.

Всі троє перспективу проведення виборів президента/парламента за умов воєнного стану зустріли категорічним "ні". Ось як вони аргументували свою позицію.

Дмитро: Чому не можна проводити вибори під час нинішнього воєнного стану? Найбільше тут грає роль безпековий фактор. Але є і купа інших "але". Про який демократичний процес в умовах режиму воєнного стану може йтися, якщо кандидати не можуть нормально проводити масові заходи, здійснювати агітацію? Як в умовах комендантської години доставляти бюлетені?

Взяти, умовно кажучи, Запорізьку область, ту частину, яка є під нашим контролем. Які кандидати подаватимуть членів комісії, якщо там, перепрошую, людей нема?

Виникатиме неймовірна кількість питань — організаційних, безпекових. Як і з кого формувати комісії? Багато людей, які регулярно працювали у виборчих комісіях, з тих чи інших причин не зможуть це робити на виборах. Хтось воює, хтось помер, багато хто виїхав. Життя триває, та й виборів в Україні давно вже не було... А партії цих людей десь повинні брати, бо вони у нас є первинними суб’єктами виборчого процесу. І якщо не подають партії, тоді це повинні робити ЦВК та окружні виборчі комісії. До кого вони будуть звертатись, звідки докооптовувати людей?"

Василь: Проведення виборів не в умовах миру, а під час діючого режиму воєнного стану — буде на межі дурості та злочину. Перш за все — тому, що ніхто не гарантує безпеки кандидатів, їхніх команд, представників ЗМІ та членів виборчих комісій, а головне — виборців. Я кожного дня читаю стрічки новин з прикордонних, і не тільки регіонів. Там постійно оце: ворог атакував об’єкт інфраструктури; ворожий дрон вдарив по рейсовому бусу; російська КАБ зруйнувала сільську школу.

А тепер уявіть: куди будуть везти бюлетені з дільниць у ніч після голосування? На об’єкти інфрастрктури. Що робитимуть ворожі дрони? Атакуватимуть автівки, пов’язані з виборчим процесом. Де працюватимуть багато з виборчих дільниць? У тих самих щколах, по яким влучають російські КАБи.

Обговорювати інші нюанси не бачу жодного сенси. Вибори мають бути виборами, а не сафарі на виборців.

Андрій Магера: - Під час дії воєнного стану вибори неможливо проводити через те, що воєнний стан вводиться за наявності певних загроз для держави. Зокрема тоді, коли неможливо гарантувати дотримання певних принципів виборчого права, наприклад, принципу вільних виборів… Через повномасштабне вторгнення Російської Федерації і бойові дії держава не може гарантувати дотримання принципу виборчого права, зокрема принципу вільних виборів.

Принцип вільних виборів передбачає два елементи. Перший елемент – можливість вільно сформувати свою волю, незалежно від погроз, обману, підкупу, протиправних дій. Друга річ – неможливість реалізувати свою політичну волю, висловлену раніше - на виборчій дільниці, заповнюючи виборчий бюлетень. І невипадково у Конституції України, в статті 64, виписуючи окремі статті Основного Закону України, які торкаються конституційних прав і свобод, надаючи перелік цих конституційних прав і свобод – ми їх нерідко називаємо так звані захищені статті. Серед цих захищених статей немає статті 38, яка стосується права обирати і права балотуватися на виборах. Але там є інші. Наприклад, право на життя, право на свободу і особисту недоторканість, право на звернення і так далі. Тому сама логіка Конституції зрозуміла: або воєнний стан, або вибори. Або вибори, або воєнний стан. Чогось третього бути не може".

1. ЕЛЕКТРОННЕ ГОЛОСУВАННЯ: А МОЖНА УВІМКНУТИ МІЗКИ, А НЕ КОМП’ЮТЕР?

Аргументів проти того, щоб зробити перші повоєнні вибори в Україні — е-виборами, теж вистачає. І головний з них: ми справді збираємося пушити електронне голосування, маючи поруч країну-головного спеціаліста по електронній фальсифікації виборів у США та європейських країнах? Чи ми не уявляємо того ресурсу, що його Кремль кине на те, щоб хакнути наші вибори і спотворити результати голосування?

Деякі із застережень — і не застереження навіть, а жирний хрест на ідеї. Послухаємо нашого експерта Дмитра:

"Електронне голосування найближчим часом — це нереально. Всі, хто про це говорять — хайпожери. Хоча б тому, що ми маємо одну історію, яка робить нереальним складання списків для електронного голосування. От як це діє, наприклад, у Молдові: ти приходиш на виборчу дільницю зі своєю карткою ID, йдеш не до роздрукованих паперових простирадл, а до спеціального пристрою, який зчитує твої дані, знаходить тебе у списку виборців і дає можливість проголосувати.

У нас, щоб зробити такі умови, треба позбутися паперових паспортів. Тому поки ми всі не перейдемо на ID, поки на електронному обліку не буде всіх громадян, провести електронне голосування буде нереально. У нас же демографічний реєстр заповнюється природнім шляхом: хтось робить закордонний паспорт; комусь виповнюється 14 років, і йому дають ID; хтось загубив паперовий паспорт, і йому вже виготовляють ID".

 Андрій Магера

Свій погляд на проблему і у Андрія Магери:

"Повірте, для Росії не існує великих проблем втрутитись в інформаційні системи чи не кожної країни світу. Небагато країн світу мають подібний хакерський потенціал. Не знаю, чи вони втрутяться, але ризики — надзвичайно великі. І якщо Україна систему електронного голосування поперед батька в пекло почне застосовувати, а Росія втрутиться, ми можемо побачити на табло, що у нас перемагають прокремлівські кандидати і партії. І неможливо буде довести, що результати фальсифіковані. Бо якщо на звичайних виборах є паперові бюлетені, протоколи, приписи — у нас тут нічого не буде. І це — проблема".

Ще й яка проблема. Від себе додамо, що технічне оснащення виборчої інфраструктури під електронне голосування потребуватиме і чималих додаткових фінансів, і перевірених спецслужбами кадрових ресурсів. І все це треба буде інсталювати, опрацювати і захистити за досить короткий термін. Чи ми до цього готові?

1. ПЕРШІ ПОВОЄННІ ВИБОРИ: СКІЛЬКИ ЧАСУ БУДЕ НА ПІДГОТОВКУ?

За даними "Цензора", впродовж цього року Україна вже контактувала з представниками євроструктур, що формують і координують моніторинг виборчих кампаній на континенті, і отримала запевнення, що ті підтримають (у розумних межах) той термін підготовки до повоєнних виборів, який задовольнить українську сторону. Скоріше за все, йтиметься про 6-8 місяців.

Тобто божевільних вимог про 2-4 місяці боятися нам не треба. І нехай Трамп з командою час від часу накручують нас вимогами провести все якомога швидше — нам своє робить.

Василь: "Всі розуміють, що ці вибори стануть визначальними для майбутнього України як держави. Як там росіяни кажуть: "Быстрота хороша при ловле блох"? Ну, так ми нє блох ловім, а проводимо вибори за всіма демократичними стандартами. Усі об’єкти виборчої інфраструктури мають бути ретельно захищеними, те саме стосується і керівників виборчих комісій. Так, зрозуміло, що на той час вже буде мир — але ж ніхто не виключає провокацій, правда? Ну, і важлива прозорість — тобто присутність преси, моніторингових місій зі всього світу. Ми маємо довести, що у змозі провести якісні вибори після війни — і будемо робити це знову і знову.

1. РЕЄСТРИ ВИБОРЦІВ, ВНУТРІШНІЙ ТА ЗОВНІШНІЙ: РОБОТА ЩЕ НАВІТЬ НЕ ПОЧИНАЛАСЬ

Надважлива тема - державний реєстр виборців. Державі вже зараз треба запускати якийсь інструмент, щоби люди могли повідомляти, де вони зараз живуть. Адже станом на зараз реєстри так, оновлюються — але вся прив’язка досі йде до міста реєстрації.

Окрема болюча тема — реєстр виборців, які виїхали за кордон. Їх держава має бачити за рахунок консульського обліку. Має бачити — але не бачить.

Розповідає народний депутат Микита Потураєв: "З купи різних причин люди не хочуть ставати на консульський облік. Комусь "влом"; у когось діти досягли мобілізаційного віку, а чоловік переплив Тису...Але головна причина — відсутність мотивації. І наче легко зробити, електронкою, - але ж ні! Не доходять руки. І стають люди на облік лише за якихось особливих, меркантильних, причин; скажімо, треба оформити спадщину. Або документально вирішити на Батьківщині інше питання".

 Микита Потураєв

"Консульський облік не працює, - вторить нардепу Дмитро, - бо у людини немає жодної мотивації на нього вставати. Колись він використовувався суто з меркантильних питань реєстрації автомобілів. Зараз він не є актуальний і у виборчому контексті не працює. Нам треба запроваджувати активну реєстрацію за кордоном — щоб люди могли повідомить, де вони орієнтовно проживають. Щоб ми могли формувати цю мережу виборчих дільниць. Усе це — величезний шмат роботи, і незалежно від того, коли буде мир, цю роботу треба виконувати вже зараз.

Що ж, уперше за історію незалежної України нам доведеться проводити за кордоном вибори настільки нейомвірного масштабу. Саме тому, за інформацією "Цензор.НЕТ", представники ЦВК досить активно їздять по країнах Європи, зустрічаються і консультуються з колегами з місцевих органів адміністрування виборів та дипломатичних представництв тих країн, які проводять найбільші за масштабом вибори у Європі за межами своїх посольств (Туреччина, Польща, Румунія, Молдова).

Але повернімося до голосування за кордоном і тамтешніх проблем з реєстрацією виборців. У Андрія Магери — свій погляд на проблему:

"Щодо закордону — у нас же немає єдиної сталої цифри щодо біженців. Навіть ООН називає різні цифри. Навесні Управління у справах біженців називало цифру у 6 мільйонів 800 тисяч, а восени інша структура ООН — вже цифру у 5 мільйонів 900 тисяч. А повнолітніх громадян на консульському обліку у нас — менше 600 тисяч людей. Тобто абсолютна більшість людей не встає на консульський облік — і не хоче вставати. Виникає питання: як вони будуть голосувати? За ними ж теж ніхто бігати не буде...

Має бути якась взаємна відповідальність. З одного боку, держава має спростити життя виборцям — щоб вони по кілька разів не бігали до виборчої дільниці. Бо в Україні прибігти за 1-2 кілометри - це одна річ. А в Канаді чи Німеччині? Сотні тисяч кілометрів тільки для того, щоб покататись в один бік і написати заяву про зміну виборчої адреси? Трохи ненормально, тому я повністю схвалюю ініціативу ЦВК, якою вона запроваджує можливість електронної зміни виборчої адреси (реєстрації на консульському обліку). Я взагалі вважаю, що максимально треба залучати електронні ресурси — тільки не для голосування".

1. ЗАКОРДОННІ ВИБОРЦІ: ЯК НЕ ВТРАТИТИ ЗВ’ЯЗОК З НАШИМИ БІЖЕНЦЯМИ ВЖЕ НА ЦИХ ВИБОРАХ?

Про складнощі формування зовнішнього реєстру виборців ви вже прочитали. А зараз час торкнутися важких соціально-психологічних ран цієї війни. Тут автор просто надасть слово експертам, а погоджуватися з ними чи ні — вирішувати читачеві.

Василь: "Наскільки я розумію, з найбільших наших політичних сил у цих закордонних виборцях ніхто особливо не зацікавлений. Чому? А тому, що, оскільки їх неможливо поміряти, то простіше їх списати з рахунків, ніж опікуватись їхніми проблемами. Тобто — не дати їм можливість голосувати. На консульський облік не став? Не голосуєш. Ідеальне законне обґрунтування!

Тим більше, ставлення до них всередині країни дедалі гіршає. Мовляв, ми тут сидимо без світла по 17 годин на добу, як минулого тижня, а вони там...

З іншого боку, ці люди за кордоном — переважно жіночки з дітьми. І багато у кого з них чоловіки зі зброєю в руках тут, часто на "нулі" або поруч, захищають Україну. І з одного боку, він радий, що його дружина з дитиною — в умовній Польщі, Німеччині чи Ірландії. Але якщо ми скажемо: "Та нам на неї насрать, нехай не голосує", то він скаже: "А чому це ви позбавили її права голосувати? Ви що, о***ли?!".

І я вважаю, що це погана історія. Тому що вона відіб’ється на внутрішньополітичній ситуації. Але не всі це розуміють".

Дмитро: "Стосовно президентських виборів питання менш актуальне; не думаю, що хтось з біженців з-за кордону подасть свою кандидатуру. Якщо ж ми говоримо про парламентські вибори, то це більш імовірно. Але маємо враховувати одне делікатне питання: наприкінці четвертого року війни багато хто з людей всередині України негативно ставиться до тих, хто виїхав. Ще перший-другий місяць більш-менш нейтральне ставлення трималося, але зараз, коли дивишся закордонні футбольні матчі, де на трибунах — багато здорових мужиків, які уболівають за збірну України, це викликає гнів та обурення.

І я вам гарантую, що ніхто з політиків не буде це питання (залучення українців за кордоном до виборів. — Є.К.) порушувати та пушити. Бо це гратиме їм у мінус. Так, за кордоном є і патріотично налаштовані люди, переважно українки, які виїхали з дитьми. Вони і волонтерять, і ведуть велику роботу в українських громадах. Деякі з них якимось чином хотіли б бути залученими до політичного процесу — але сумнівно, що для них хтось робитиме якісь винятки".

Андрій Магера: "Щодо біженців, які виїхали за кордон. Відразу скажу, що нікого не засуджую якщо хтось кудись виїхав; це доросла людина прийняла рішення — залишити територію Україну і поїхати в Польшу, Німеччину і т.ін. Це — право кожної людини. Але разом з тим ця людина мала розуміти, що в неї був вибір: залишитися в іншому місці вільної частини України або виїхати за кордон. Залишившись на іншій вільній частині України, ця людина не втратила б можливості участі у державних виборах як кандидат. Тому я проти того, щоб у нашій Конституції за рахунок винятків нівелювалося само правило. Усе ж це закладено: треба проживати на території України останні 5 років для участі у парламентських виборах і 10 — у президентських".

1. ВІЙСЬКОВІ, ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНІ, ЛЮДИ НА ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ. ЯК РОЗРІЗНИТИ ЗВИЧАЙНОГО УКРАЇНЦЯ ПІД ОКУПАЦІЄЮ ТА КОЛАБОРАНТА?

Виходячи з озвученого першим віцеспікером Олександром Корнієнком курсу на створення "окремого закону разової дії, який буде стосуватися особливостей проведення виборів повоєнного часу", є сенс подумати про те, як цей майбутній закон може прописувати виборчі права військових, військовополонених, а також українців, які зараз проживають на окупованих територіях.

Почнемо з військових. Отже, виходимо з того, що ми живемо в умовно (бо поруч — Росія) мирний час, відбувається демобілізація, але в рядах ЗСУ залишається немало українців та українок. Що далі?

"Голосування воєнних — дуже важлива тема — каже Дмитро. -. Якщо буде перемир’я, усіх не демобілізують. І можливість надати військовим право голосувати буде найскладнішою історією. По-перше, яким чином гарантувати їм безпеку? Бо ж навіть якщо не буде воєнного стану, зовсім не факт, що ніхто не буде бомбить. Як організовувати виборчі дільниці для військових, як формувати виборчі списки для військових? Там багато безпекових факторів, які ще навіть не пропрацьовані".

До цих слів додамо ось таке. Не виключено, що на тлі масової демобілізації мирного часу деяка кількість людей буде призвана — наприклад, українці молодшого віку. Адже коли повномасштабної війни вже не буде, то і такого спротиву не буде, якщо 21-22-річного призовуть на службу.

Це ми до того, що військових у ЗСУ і після війни вистачатиме. Далі — слово Андрію Магері:

"За таких умов ми, на жаль, не зможемо всіх військових включить до звичайних виборчих дільниць за найближчим місцем свого знаходження. Тому що деякі підрозділи можуть перебувати на замороженій умовній лінії зіткнення — і там поруч не буде жодного населеного пункту. Можуть бути інші обставини. І тоді доведеться створити спеціальні виборчі дільниці за поданням Міністерства оборони України. І ЦВК змушена буде це робити...Я не є прихильником розміщення спеціальних дільниць для військових де треба і де не треба. Чому? Бо на подібних спеціальних дільницях трошки ослаблюється оцей чинник публічності. Менше доступу у громадськості і купа різних нюансів".

- Маєте на увазі, - перепитав "Цензор" - що на таких дільницях є більше можливостей для застосування адмінресурсу?

- Да, такий фактор є... А ще треба вирішити таке питання: як ми кваліфікуємо тих військовослужбовців, які понад 6 місяців у складі Збройних сил були за межами України? Наприклад, в Курській області?

- А що, тут можуть бути певні колізії?

- Так. Бо з точки зору Виборчого кодексу вони прямо вважаються такими, що проживають за кордоном. Очевидно, у законодавстві треба буде уточнити, що вони не проживають за кордоном, а просто перебували там на виконання наказу військового командування.

Ще один делікатний момент стосується військовополонених — зокрема, колишніх військовополонених та цивільних полонених — колишніх в тому числі. Можна згадати приклад журналіста Дмитра Хилюка; людина 3 роки безпідставно перебувала у російському ув’язненні...Так от, треба прописати ці моменти — що ці люди вважаються такими, що проживають в Україні, але просто певний час перебували в іншому місці. Який тут критерій важливо виставити: чи була у людини змога з власної ініціативи вирішувати, де їй перебувати в конкретний момент? Наприклад у полоненого такої змоги не було; він не розпоряджався собою.

Дмитро Хилюк

Приблизно те саме ми можемо сказати про наших військових: вони не можуть не виконати наказ військового командування; отримали наказ — мають його виконувати. Тому у виборчому законі обов’язково мають бути прописані ці винятки.

- А ще ж маємо непросту ситуацію з виборцями на окупованих територіях....

- ...які нікуди звідти не виїхали і чисто формально юридично вважаються такими, що проживають на території України. Бо, умовно кажучи, були Каховка, Сватове, Василівка, Маріуполь — це все Україна. І з точки зору нашої Конституції вважається, що там проживали. Але одна річ, якщо йдеться про звичайних громадян, з яких хтось взяв російський паспорт в силу обставин (не збирався це робити, але був змушений) чи навіть і не брав (якщо вдалось таке зробити). І зовсім інша  — колаборанти, які з доброї волі приймали російське громадянство. І якщо не буде зрозуміло, як усе закінчиться в цій війні, хтозна, чи вони потім не прийдуть і скажуть: ми завжди були за Україну, і паспорт український нам серце зігрівав. Ще й цинічно підуть на українські вибори.

Тому стосовно колаборантів має бути окрема підготовка: українські військові, в тому числі спецслужби, повинні надавати чіткий перелік колаборантів, яких підозрюють у колабораційній діяльності. З чіткими доказами і фактами набуття російського громадянства. З тим, щоб Президент не чекав, не чухав ріпу, а видавав указ про втрату українського громадянства у зв’язку з набуттям російського. Тоді ця категорія громадян відсіється від участі в українських виборах — не тільки як кандидати, але і як виборці.

1. ЧИ МАЮТЬ БУТИ ВИБОРИ У РАДУ?

Президент Зеленський днями, відповідаючи на питання журналістів, зауважив , що "США робили запит на вибори і я сказав, що я буду готовий до таких виборів. Вибори в Раду і місцеві вибори ми не розглядали".

"Не розглядали" зовсім не означає, що у суспільстві нема гарячого запиту на оновлення парламенту. Для всіх є очевидним: ця Рада свій турборесурс давно витратила, і вже давно (і на наших очах) деградує. Контакту Президента з фракціями як не було, так і немає (і це під час війни! Дивно навіть думать про таке), величезна кількість нардепів у розшуку або під ковпаком у правоохоронних структур. Ба більше, вже голова президентської фракції Давид Арахамія прямо каже, що є дуже багато нардепів, які не можуть і не хочуть далі працювати в Раді.

Низький рівень компетенції, депресія у депутатських масах — все говорить про те, що вищий законодавчий орган України настільки ж потребує перезавантаження, скільки і посада Президента. Або, як говорять у народі, "кобила здохла — злазь з неї".

1. ТО ЩО ТРЕБА ЗРОБИТИ, ЩОБ НАШІ ПЕРШІ ПОВОЄННІ ВИБОРИ ВИЗНАЛИ У ВСЬОМУ СВІТІ (ОКРІМ РОСІЇ)?

Питання, яке ми поставили на початку цього матеріалу, дочекалося відповіді у фіналі. І сформулював цю відповідь Андрій Магера:

"Треба зробити дві речі. Перша залежить від влади: щоб у неї не було спокуси пограти м’язами і застосувати адміністративний ресурс — зокрема, під приводом боротьби проти російських та китайських брудних грошей, криптогаманців і так далі. Я не кажу, що цього не треба робити — однозначно треба боротися з будь-якими впливами Росії та Китаю. Але це не треба використовувати як привід для боротьби з опозицією, незалежними ЗМІ та громадськими активістами. Бо для світу це може бути лакмусовий папірець для визнання цих виборів.

А от друга умова стосується єдності громадянського суспільства. Щоби ми після повномасштабної війни не почали влаштовувати розборки між собою. Хто був в Україні, а хто не був. Хто в Україні був цивільний, а хто — військовий. Хто був військовий на передку, а хто — ближче до тилу.

Не треба цього, бо можемо занадто далеко в цьому зайти. І зробити те, чого війною не вдалося зробити Путіну".

До двох пунктів від пана Магери я б додав третій: за будь-яких обставин Україні треба триматися Європи.

Так, занадто прагматичної і несміливої Європи. Забюрократизованої Європи. Невпевненої у собі Європи. Але ж час показав: найбільше всього спільного у нас — саме з ними, неідеальними. І якщо "геть від Москви!" - то куди тоді?

Відповідь: до Європи.

 Євген Кузьменко, Цензор. НЕТ