Прем'єра фільму "Синдром війни. Я звик вбивати": пам'яті волонтерки Олександри Тарасової
Усі, хто хоч якось пов'язаний з передовою, знають її ім'я - з 2014 року вона очолила фонд "Крила Фенікса", щойно він був організований.
Саме вона почала завозити перші кевларові бронежилети, розмитнювати їх.
У 2016 році вона прийняла пропозицію працювати в Міністерстві соціальної політики.
Зробивши дуже багато для тих, хто вижив у найстрашніші роки російсько-української війни, сама вона померла в столичній лікарні. Як пишуть її друзі - через бездіяльність медиків.
Цензор.НЕТ представляє прем'єру фільму режисерки Олени Солодовникової "Синдром війни. Я звик вбивати", де волонтерка Тарасова разом зі своїм чоловіком-фронтовиком Олександром є одними з головних героїв.
Ще до початку епідемії Олександра Тарасова хворіла на астму, про що у фільмі є окремий епізод. "Під час зйомок у санаторії в Бердянську Саша знепритомніла після сварки із чоловіком. І інша героїня фільму Іра Базикіна "відкачувала" її, оскільки на лікувальному курорті не знайшлося не те що лікаря, а навіть медсестри. Ми зафіксували на відео цю сцену. Було жахливо страшно, дочка Саші бігла за ліками, плакала, - згадує режисерка Олена Солодовникова. - На щастя, Іра військовий медик, і тоді все минулося. Але через два роки астма Саші дала ускладнення під час коронавірусу. Я досі не можу повірити, що вона "згоріла" за два тижні".
І ще один момент, про який мало хто зараз говорить вголос ... Після зйомок фільму чоловік Олександри потрапив до в'язниці - він збив людину, перебуваючи за кермом автомобіля. До цього Олександра Тарасова і її чоловік багато разів зверталися до медичних установ, тому що обидва розуміли, що Олександр страждає від серйозного посттравматичного синдрому. Але ПТСР у нашій країні не розглядається як серйозна хвороба. Лікарі не допомогли. І в суді діагноз ПТСР ніяк не розгледіли як пом'якшувальну обставину - Олександр відправився до в'язниці.
Олександра Тарасова дивилася фільм "Синдром війни. Я звик вбивати" на одній із закритих презентацій. "Саші дуже складно було публічно розповісти, що її чоловік-доброволець страждає на психічні розлади, у їхніх відносинах присутнє сімейне насильство - після повернення з війни ми знімали його в один із чергових "заїздів" до психлікарні. Але Саша знайшла в собі сили розповісти непросту історію своєї родини - волонтера і добровольця. І таких сімей в Україні тисячі, як виявилося. Особливий відгук під час показів фільм отримав саме від дружин ветеранів, які не зверталися до психологів після повернення з війни.
Необхідно доносити до людей проблеми наших ветеранів і волонтерів, тому що ПТСР - це страшний діагноз. І у Саші Тарасової він теж був, вона дуже багато сил витратила за останні сім років, допомагаючи іншим", - говорить режисерка Олена Солодовникова.
Світлій пам'яті Олександри Тарасової ми присвячуємо цей фільм.
Фільм знято за підтримки Міністерства інформаційної політики України.
Нагадаємо, раніше повідомлялося, що волонтерка і патріотка України Олександра Тарасова померла від COVID-19. Пізніше Мінветеранів висловило співчуття з приводу смерті Тарасової.
