Лаборанта Львовского университета нашли с проломленным черепом на трассе под Житомиром: перед этим его забрал ТЦК за "необновление данных"
На обочине трассы в Житомирской области с переломом черепа нашли лаборанта кафедры ядерной физики Львовского университета Ивана Франко Степана Бильченко, которого после прохождения ВВК доставили в воинскую часть А2900 для прохождения базовой общевойсковой подготовки. В ТЦК отрицают избиение.
Как передает Цензор.НЕТ, о мобилизации рассказал друг Бильченко Владислав Кононов.
Версия ситуации от друга
По его словам, Бильченко остановили работники ТЦК во Львове, в районе Стрыйского рынка, когда тот шел на работу в вуз, где работает старшим лаборантом кафедры ядерной физики, преподавая студентам практические и лабораторные занятия.
Впоследствии его доставили в Лычаковско-Железнодорожный ОРТЦК и СП якобы для обновления учетных данных. Также Бильченко прошел военно-врачебную комиссию "без надлежащего медицинского осмотра", поскольку "большинство врачей он даже не посетил", утверждает Кононов.
Он рассказал, что Бильченко страдает синдромом обструктивного апноэ сна (ОАС).
"Его незаконно удерживали целый день, морально давили, запугивали, выписали повестку и заставили подписать документ, что он якобы прибыл по собственному вызову", - заявил друг мобилизованного.
В то же время Бильченко якобы имел два законных основания для отсрочки. Его товарищ аргументировал это тем, что, во-первых, педагог является работником университета, а во-вторых, проходил альтернативную службу по религиозным убеждениям и имел соответствующие документы.
"Степан, оказался очень быстро под Киевом, как сложилась ситуация до конца неизвестно, но после экспресс-мобилизации и быстрой отправки под Киев его нашел на обочине трассы человек и вызвал скорую", - рассказал Кононов.
Товарищ добавил, что в больнице Бильченко диагностировали отек мозга, перелом черепа и гематому. И тот якобы находится в критически тяжелом состоянии.
Что говорят в ТЦК?
Во Львовском областном ТЦК и СП сообщают, что Бильченко, который не обновлял военно-учетные данные, был доставлен в Лычаковско-Железнодорожный РТЦК и СП, где прошел военно-врачебную комиссию, согласно заключению которой был признан годным к военной службе в ВСУ.
Как говорят в военкомате, Бильченко не показал никаких медицинских или любых других документов, которые бы давали ему право на отсрочку.
Там добавили, что на Бильченко не распространяется право на отсрочку, поскольку он работал лаборантом без ученого звания или ученой степени. Кроме того, в период военного положения не применяется закон об альтернативной военной службе.
В ТЦК отметили, что 5 февраля Бильченко призвали на военную службу, а уже 6 февраля его доставили в воинскую часть для прохождения базовой общевойсковой подготовки.
Там также заверили, что "никаких противоправных действий" в отношении Бильченко не совершали.
В ВСУ заявили, что Бильченко ушел в СЗЧ
Как сообщили "Украинской правде" в 199-м учебном центре ДШВ, Бильченко был доставлен для прохождения подготовки в их центр, но 7 февраля во время транспортировки в другой пункт назначения, тот выпрыгнул из автомобиля, то есть ушел в СЗЧ.
Позже Военная служба правопорядка получила сообщение, что мужчина находится в больнице.
Пресс-секретарь 199-го центра Анна Гаврилюк подтвердила, что Бильченко указывал, что не может воевать в связи с религиозными убеждениями.
Она добавила, что с мужчиной велся диалог и ему искали альтернативу прохождения военной службы, в частности - работать с компьютерной техникой, поскольку сам Бильченко заявил, что является IT-специалистом.
по друге їх вороги не настільки сил ні пропорційно як кацап проти нас , дуже різні війни, там дійсно майже практика у нас виживання проти орд зомбі
Зараз активно порушується тема БЗВП на предмет того, що типу "у нас досвід війни, у нас й сама війна із перманентним ворогом, який нікуди не зникне від наших кордонів." Або щось таке: "ми маємо бути як в Ізраїлі - мілітаризованим суспільством."
А ось і HER! Не потрібно себе обдурювати. Закінчиться війна - зникне досвід. Адже неможливо в тиші кабінетів і гуркоті полігонів навчитись бойовому досвіду.
Як передати учням страх при мінометному обстрілі? Як навчити вбивати живих людей? Поки «учень» не вб'є свого першого ворога і не проригається, допоки не згаснуть основні інстинкти - він не стане реальним бійцем. Для цього потрібна перманентна війна.
Ізраїлю «пощастило» зі спаринг-партнером. Це переважно дикі племена, з якими можна вести маневрену війну. Нема ризику - зайшли на танках. Є ризик - лише авіація. Таким чином, можуть «проганяти» через фронт все своє населення. Перевірити на адреналін, кортизол. Навчити вбивати та керувати базовими інстинктами. Також Ізраїль воєнізований не лише зброєю, а й образом конкретного ворога, що вбирається з молоком матері. Ідеологія «Убий такого».
Але щойно твій ворог має регулярну армію , то протистояння відразу перетворюється на позиційну війну. Підтягується арта. Літають ракети. 90% усіх втрат. Рідкісний солдат побачить живого супротивника. Сидіти під час навчання в окопі і чекати свого снаряда - сумнівне задоволення. Таку війну хочеться швидко закінчити та забути.
Солдати та офіцери підуть у запас і з собою заберуть бойовий досвід, і новим поколінням залишаться лише мемуари. У новій війні, новими солдатами реально буде застосовуватися тактика «ополченця, який уперше побачив автомат». Воювати будуть на власній інтуїції та якогось обмеженого особистого досвіду.
Нова війна, нові жертви, нові герої, навчання заново через кров, горе, перемоги.
Допоміг бойовий досвід, набутий у Чечні і Сирії рашистам? Може хтось щось і пригадав, але все одно скотилися до бойових дій у період 1-ї світової: "копАти", "арта", "м'ясо". .
Україні в цьому сенсі "пощастило". Країна у війні з 2014 року. На момент широкомасштабного вторгнення був резерв 1-ї черги, учасники АТО, які вчора ще сиділи в окопах: зламана психіка, вбивали, бачили кров побратимів. Їм би ще на той момент потрібного класичного «залізяччя»…
Але й цей досвід швидко «застарів» у зв'язку з масовим застосуванням дронів. Нова війна - нове навчання.
Он, безбашенні корейці, які на навчаннях застосовують бойові патрони та снаряди, і то були «неприємно здивовані» новими умовами. Навчаються, звичайно, але тільки на своїх трупах. На полігонах не створиш 100% реалії.
І от тепер уявімо, як такий собі «Воєнрук» із бійців із фронту приходить на «лекцію для ополченців». Так, він може розповісти, як було на війні. Але він не зможе передати всі ці відчуття. Базові навички можна потренувати. Але хто гарантує, що вони спрацюють у реальній бойовій обстановці? Гадаю, що у «Воєнрука» після кількох днів навчання з'явиться стійке бажання "пустити кулю в лоба" всім тим, хто навчається, оскільки вони не зможуть зрозуміти що таке страх і як він керує діями бійців в окопі.
Армія - це звиздець, що летить на крилах ночі. Армія воює «ополченцями» за документами, які вони ніколи не читали. Бойові статути: їх потрібно виконувати тими способами, які там записані, навіть якщо поточна ситуація цьому не відповідає. Чомусь бойові статути сприймаються як збірка правильних настанов, незалежно від зовнішніх чинників. І ніде, ні в кого в будь-якій країні світу не записана настанова про необхідність застосовувати статути відповідно до ситуації.
Втрата досвіду воєн зумовлена і тим, що навички та знання, набуті на війні, підвищують статус бійця у неформальній ієрархії. Ділитися досвідом - ділитися статусом. Бойовий досвід стає таємничим знанням, долучитися до якого може не кожен.
На відміну від армії іррегулярні військові формування за відсутності у них «військової бюрократії» швидко адаптуються до особливостей бойових дій, без проблем визнають реалії власної підготовленості, без проблем передають бойовий досвід. Як приклад альтернативи і того, що вона існує.
Як вбачається, основне - це підготовка командирів, здатних зробити з «ополченців» підрозділ. А також командувачів, які з підрозділів роблять з'єднання. А сама система підготовки військ має будуватися таким чином, щоб нівелювати негативні наслідки перегонів за статус командирів. Бо все це не має жодного відношення до БЗВП. Адже БЗВП зараз - це ідеологія, як жахати непідготовлену психіку мОлоді. Може це й потрібно, але тільки не в розрізі армійських справ, а у комплексі, наприклад, із патріотичним вихованням, українською мовою та історією України."