Виконавчий директор СМПУ: Здається, що програма "Зроблено в Польщі" працює краще, ніж "Зроблено в Україні"
Нещодавно в польському Білостоці відбувся XXII Міжнародний молочний форум, який зібрав провідні молочні асоціації країн Європи. Участь у ньому взяла й українська делегація, яку представляла Спілка молочних підприємств України (СМПУ).
БізнесЦензор розпитав виконавчого директора спілки Арсена Дідура про подію, євроінтеграційні процеси у молочній галузі, проблеми, з якими доводиться стикатися вітчизняним молочникам, державну підтримку та конкурентну спроможність українського виробника.
– Розкажіть про форум у Польщі. Що це був за захід? І наскільки він важливий для галузі?
– Це був молочний форум, організований Польською молочною палатою. Ключовий аналітичний захід, присвячений експертизі в межах молочних асоціацій європейських країн. Під час форуму озвучувалась аналітика, відбувалося обговорення викликів, з якими стикаються європейські виробники.
Нам це цікаво, адже імпорт молочної продукції з Європи в Україну достатньо суттєвий і він впливає на діяльність наших підприємств. Тому, щоби будувати свою стратегію з конкуренції і розвитку галузі, дуже важливо розуміти позицію європейців, їхні виклики.
Наприклад, Європейський Союз підписав зону вільної торгівлі з Меркосуром – це економічний союз країн Латинської Америки. Аргентина й Уругвай виробляють багато молочних продуктів. Прогнозується, що продукція звідти потраплятиме на європейський ринок.
Тобто європейські фермери вже трохи занепокоєні, адже це впливатиме на цінову політику. Зрештою ринок може стати не таким преміальним, яким він є зараз. Адже, скажімо, якщо туди заходитиме вершкове масло на 2 тис. євро дешевше, то це тиснутиме на відпускні ціни європейських молочників. Ми вже бачимо, що зараз по тих же сирах ціна в Європі знизилась на 1 євро за кілограм. А це може вплинути на збільшення імпорту в Україну.
Розуміючи це, ми рекомендуємо нашим виробникам, щоб вони враховували у своїх договірних відносинах з виробниками молока цю ситуацію.
Також ми почули від поляків, що вони все ж таки розуміють, що їхня модель невеликого товарного виробництва стає неефективною в умовах не забезпечення державою тих об’ємів дотацій, які там були останнє десятиліття.
Зараз Європа повинна витрачати більше грошей на безпеку, тобто менше дотувати фермера. Тому вони стоять перед проблемою консолідації. У нас цієї проблеми немає. Ми одразу будували середніх і великих виробників, які постійно збільшують свою частку в загальному обсязі виробництва молока.
– Як узагалі рухаються євроінтеграційні процеси молочної галузі України? На якому ми зараз етапі та що ще треба зробити?
– Ми закінчємо роботу над дорожньою картою. Основні етапи та крайні терміни мають бути вже до кінця року. Далі буде обговорення з бізнесом. Адже потрібно розуміти, наскільки бізнес готовий впроваджувати вимоги, по суті, європейських норм в українському законодавстві, і яка потрібна фінансова підтримка для цього.
Відповідність європейським стандартам – це насамперед про гроші. Тому що потрібно проводити модернізацію переробних виробництв і приводити до відповідності й ферми. Хоча в цьому питанні ситуація у нас більш-менш непогана.
Понад 60 підприємств все ж акредитовані для роботи з Європейським Союзом і можуть експортувати туди продукцію. Те саме стосується і ферм. Адже доступ переробного підприємства на європейський ринок неможливий без розуміння простежуваності сировини – чи це молоко відповідає вимогам за основними показниками якості, що діють в ЄС.
Читайте також: Як Україні перевершити Європу у виробництві молока
Утім, є багато інших речей, пов’язаних з упаковкою, екологічними нормами, умовами утримання тварин тощо. Вони потребують додаткових інвестицій. І вже від того, якою буде вартість цих фінансових ресурсів, залежатиме в який термін ми зможемо прийти до відповідності нормам. Тому в законодавстві потрібно робити поправку на перехідні періоди, щоб відповідати вимогам.
– На чому в питанні євроінтеграції галузі мають зосередитися підприємства, а на чому – держава? Наскільки держава зараз допомагає молочникам?
– Завдання держави – це імплементація європейського законодавства. Бізнес же повинен розуміти, що після того воно матиме пряму дію. Для цього ми повинні бути технічно, ба навіть психологічно підготовленими.
А так, то найкраща допомога – не заважати. Хоча сектор потребує державної підтримки насамперед у питанні розвитку молочного тваринництва та збільшення поголів’я, реконструкції ферм тощо. Держава має бажання, проте не має можливості. Війна дається взнаки.
Хоча державі зрештою не уникнути питання фінансування трансформації. Якщо ми хочемо довести сектор до відповідності вимогам ЄС, гроші потрібно шукати.
Ще держава має забезпечити рівний доступ. І тут вже питання до нашого торгового представника Тараса Качки та уряду загалом. Річ у тім, що ми поставляємо свою продукцію в Європу за квотами, які ми вже повністю вичерпали на основні групи товарів – масло, сухе молоко. Європейці ж до нас везуть усе без обмежень. Тобто це не зовсім рівні умови.
– Яку роль у цьому відіграє оголошена прем'єр-міністеркою Юлією Свириденко дерегуляція? Такий курс – це благо чи навпаки перепона для молочної галузі?
– Тут потрібно розуміти дві речі. Перша, звісно, щоб ніхто не заважав бізнесу працювати. А друга – відповідальність самого бізнесу. Ідея ж у тому, що в умовах відсутності перевірок, бізнес поводитиметься відповідально.
Поки держава робить свій крок, зменшуючи тиск на бізнес, ми фіксуємо порушення умов виробництва, тіньовий обіг сировини, виробництво фальсифікатів. Тому ми в асоціації вважаємо, що в межах контролю за якістю і безпечністю виробництва харчових продуктів держава повинна зберегти свої функції. Або ж піти на децентралізацію і делегувати ці повноваження репрезентативним асоціаціям, які брали б цей контроль за порядністю роботи в галузі. Тобто має збільшуватися саморегуляція.
Читайте також: 40% молочної продукції в Україні може не відповідати вимогам до якості
Саморегуляції ж не додалося, немає навіть відповідної законодавчої бази, але держава рухається до дерегуляції. І тут ми можемо зіткнутися зі збільшенням тіньового ринку та фальсифікату, який ми в принципі вже бачимо.
Бізнес повинен розуміти, що відповідність вимогам ЄС та імплементація європейського законодавства – це не тільки про збільшення експорту у Європу. Це відповідність тим вимогам, які відкривають для нас ринки інших країн. Маючи євроакредитацію, ми спокійно можемо торгувати зі Сполученими Штатами, Канадою, Великою Британією і багатьма іншими країнами. Це дуже важливо для розвитку молочного сектору.
– Які складнощі зараз спостерігаються на ринку? Як ви можете охарактеризувати тренд – ситуація покращується чи погіршується?
– З точки зору виробництва молока ситуація останні три-чотири роки покращується – збільшуються обсяги виробництва у промисловому секторі. Водночас падає частка виробництва від населення. Хоча сучасна промислова переробка й не розраховує на молоко від населення. Адже ми не можемо там досягти тих показників по якості сировини та показати простежуваність для наших контрагентів, для яких ми експортуємо свою продукцію.
Виробництво молока населенням – це річ, яку потрібно або реформувати, або заборонити промислову переробку такої сировини. Це вже питання до держави, вона має ухвалити політичне рішення.
Промисловий сектор додає. Цьогоріч очікуємо збільшення поголів’я до 400 тис. особин, до 3,5 млн тонн виробництво молока.
Щодо викликів, то насамперед це геополітична турбулентність, пов’язана з воєнними ризиками, проблеми з логістикою, які через неї виникають. Останні півтора місяця спостерігається тренд на зниження світових цін на основні види молочної продукції як у категорії commodities (біржові товари, – ред.), тобто масло, сухе молоко, суха сироватка, так і в категорії B2C – кінцевого споживача. На це потрібно буде якось реагувати.
У нас зростання виробництва молока пов’язане не з державною підтримкою, а з тією ціною, яку дають переробники. Якщо вона не влаштовуватиме виробників молока, то у нас впадуть темпи зростання поголів’я і будівництва нових ферм. Це проблема.
Потрібно, щоб держава звернула на це увагу. І все ж таки суб’єктом уваги з точки зору державної підтримки повинна бути не корова, а сучасна ферма.
– Наразі спостерігається дисбаланс – заводи закриваються, але торговельні мережі навпаки розширюються. Чому так відбувається?
– Заводи закриваються, бо вони працюють у збиток або ж у "нуль", власники не бачать перспективи. Магазини ж відкриваються, адже маржинальність цього бізнесу є достатньо високою. До того ж не варто забувати про монопольне становище – всі залежать від ритейлу.
Ми наголошували, наголошуємо та наголошуватимемо, що в умовах штучно створеної монополії торговельних мереж, треба все ж таки взаємовідносини прописати в законодавстві. І для цього потрібно взяти європейську практику, яку Європа вибудовувала на власному досвіді. У них ухвалені відповідні Директиви, в яких зазначені умови роботи, терміни розрахунків, умови щодо практик, які можна враховувати в контрактах, а які заборонені. Тобто там ситуація набагато стабільніша.
Читайте також: Розрахунки ритейлу з виробниками харчових продуктів хочуть урегулювати законом. Чи буде з цього толк?
Якщо ми не змінимо ситуацію, ритейл стане основним амбасадором імпорту, а не провідником українського виробника.
– То яку ж роль у цьому відіграє імпорт? Наприклад, Польща завозить в Україну сири без обмежень, а вітчизняні молочники обмежені квотами. Це результат державної політики чи бізнес-моделей торговельних мереж?
– У нас є програма "Зроблено в Україні". Проте аналогічні програми мають ледь не всі держави.
За вісім місяців цього року імпортних сирів в Україну зайшло на 200 млн євро. 70% від загальної маси йдуть із Польщі. Тобто їхня умовна програма "Зроблено в Польщі" працює цілком адекватно.
Що маємо ми? Насамперед – відсутність по вагових сирах національного кешбеку, чомусь його не прописали. Ми зараз працюємо з Мінекономіки, щоб добитися справедливості.
Читайте також: Чому українці втрачають кешбек за український сир і як це позначається на молочній галузі
Ми теж експортуємо сири. Проте наші сири в загальному експорті складають до 10%.
Тобто як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку наша програма "Зроблено в Україні" десь недопрацьовує. Держава повинна звернути на це увагу, можливо, вивчити досвід Польщі – як у них так виходить просувати свою продукцію і домінувати в сегменті сиру на українському ринку. Бо зараз здається, що програма "Зроблено в Польщі" працює краще, ніж "Зроблено в Україні".
– Аналітики стверджують, що імпорт сирів підскочив уже на 10% і зростатиме надалі. У Європі сир дешевшає, а у нас навпаки дорожчає. Поясніть, будь ласка, цей парадокс. Що планують у цій ситуації робити вітчизняні підприємства?
– Конкурентоспроможність виробників, які виробляють сир за кордоном і поставляють його в Україну, має кілька складників. Перше – ефективність самих виробників. Друге – маркетингова політика. Третє – підтримка держави.
Якщо взяти ефективність виробництва, то ми не набагато гірші, ніж поляки. Якщо взяти маркетингову політику, то в умовах війни у нас недостатньо грошей, щоб так активно просувати продукцію. Потрібна підтримка держави. Знову ж таки це про програму "Зроблено в Україні".
Якщо взяти державну підтримку, то вона практично відсутня. У нас як правило коштом іноземної допомоги підтримують невеликі виробництва, які безумовно мають право на життя, але вони не можуть сформувати та забезпечити продовольчу безпеку держави.
Тому в цьому розрізі ми програємо конкуренцію по імпорту.
Зараз також додається ситуація, що в умовах відсутності держпідтримки, ми повинні тримати високу ціну на сировину. У вересні ціна у нас вища, ніж у поляків. Ці фактори роблять нас менш конкурентоспроможними.
В умовах відсутності підтримки та грошей держава може хоча би прибрати недобросовісні торговельні практики та недобросовісну конкуренцію, які у нас є. Тобто потрібно навести лад у секторі, перевірити всі експлуатаційні дозволи, заборонити виробництво фальсифікатів, фейків, виробництво без сплати податків, тіньовий обіг сировини.
Друге – закрити всі дірки, пов’язані з контрабандою чи "сірим" імпортом. Українець не може в Польщу завезти ні яблука, ні ковбасу, ні шматок сиру. Поляки ж, або навіть наші громадяни везуть нібито для власних потреб продукти ледь не в промислових масштабах. Це все йде поза сплатою податків. У нас зараз 25% імпорту заходить по "сірих" схемах. Тобто тут уже перевага 20% ПДВ.
Той, хто збирає сировину в населення і виробляє з неї продукцію, теж не сплачує податки, бо там готівкові розрахунки як за молочну сировину, так і за сам товар. Той, хто робить фейки, під виглядом сиру продає сирний продукт теж має таку собі "податкову пільгу".
Державі насамперед потрібно навести лад і заборонити ці недобросовісні торговельні практики та схеми.
