Європейські розвідки не вірять у мирну угоду з РФ у 2026 році, - Reuters
Керівники п’яти європейських розвідувальних служб песимістично оцінюють перспективи досягнення мирної угоди між Україною та Росією у 2026 році, попри заяви президента США Дональда Трампа про наближення домовленостей.
Про це інформує Цензор.НЕТ із посиланням на Reuters.
Як повідомляє Reuters, топпосадовці розвідок на умовах анонімності заявили, що Москва не зацікавлена у швидкому завершенні війни.
Четверо співрозмовників вважають, що Росія використовує переговори зі США, щоб домогтися послаблення санкцій і укладення вигідних бізнес-угод. Один із керівників назвав останній раунд перемовин у Женеві "театром".
"Росія не прагне укласти мирну угоду. Вона прагне досягти своїх стратегічних цілей, і вони не змінилися", - наголосив один із представників розвідки.
Серед таких цілей називають усунення президента України Володимира Зеленського та перетворення України на "нейтральну" буферну зону між Росією і Заходом.
Розбіжності з позицією Білого дому
Заяви європейських розвідників свідчать про суттєву різницю в оцінках між європейськими столицями та Білим домом. За даними України, адміністрація Трампа прагне досягти угоди до червня - перед проміжними виборами до Конгресу США в листопаді.
Водночас, за словами одного з керівників спецслужб, економіка Росії "не перебуває на межі краху", а отже Москва не відчуває потреби у швидкому мирі.
Інший співрозмовник припустив, що навіть повний контроль над Донецькою областю не забезпечить Кремлю головної мети - зміни прозахідного уряду в Києві.
Третій представник розвідки назвав помилковою думку про те, що поступка України щодо Донеччини автоматично призведе до швидкої мирної угоди.
Також висловлюється занепокоєння "обмеженим" рівнем переговорних навичок із Росією в Західній Європі, попри позицію Києва про необхідність активної ролі європейської сторони у перемовинах.
Серед таких цілей називають усунення президента України Володимира Зеленського
На банковой сидят эти анонимные разведки ?
Колишній прем'єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон донедавна мовчки спостерігав за дискусіями на полях ключових світових форумів - у Давосі та Мюнхені. До сьогоднішнього дня.
У https://www.wsj.com/opinion/put-up-or-put-a-sock-in-it-europe-7b52468a?mod=itp_wsj,djemITP_h The Wall Street Journal вийшла його колонка, в якій він жорстко проходиться по останніх заявах європейських лідерів. Так, він ставиться до них як до друзів. Але саме як друг дозволяє собі сказати те, що вони, можливо, й самі думають, але не наважуються вимовити вголос.
Ліберальна Європа, пише він, «демонстративно морщиться від «хамства» адміністрації Трампа, притуляючи до носа свої напарфумовані хустки».
Так, американці можуть бути непередбачуваними. Так, Білий дім помиляється, якщо вважає, що росія прагне миру. Так, адміністрація Трампа могла б зробити значно більше, щоб завершити цю війну. І ми можемо лише сподіватися, що це станеться. Але яка, друзі мої, європейська альтернатива?
Головний меседж Джонсона - розрив між словами і діями. Між гучними деклараціями та конкретними кроками. Наприкінці колонки він фактично ставить ультиматум: або Європа починає діяти, або замовкає.
І «діяти» означає насамперед розморозити російські активи та спрямувати ці кошти Україні - як частину репарацій, які росія має заплатити. Теза проста, але водночас смілива. Навіть в Україні тема репарацій поки що не звучить так прямо.
Чи справді Європа хоче, щоб ця війна закінчилася? Якщо так - що вона для цього робить? Якщо нам небайдужі страждання українців, то чому б не надати їм засоби для знищення заводів, що виробляють російські безпілотники? Чому Німеччина досі утримує свій арсенал крилатих ракет Taurus? Через страх «ескалації»?
Історія цієї війни показує: єдиний, хто по-справжньому боїться ескалації, - це сам путін.
Якщо Європа хоче довести свою стратегічну автономію, вона могла б розпочати узгоджену операцію з арешту тіньового флоту - нафтових танкерів, які порушують санкції та фінансують російську військову машину. Чи вистачить у європейських лідерів на це політичної волі?
Європейці могли б продемонструвати свою відданість вільній та суверенній Україні, відправивши обмежений контингент військ до однієї або кількох повністю безпечних частин України. Йшлося б не про участь у бойових діях і не про наражання європейських солдатів на небезпеку, а про чіткий політичний сигнал: рішення запрошувати іноземні війська на свою територію - це суверенне право України. І не справа путіна. Ось що означає вільна Україна.
Питання лише в одному: чи вистачить у Європи сміливості довести, що вона справді вірить у цю ідею?