Віддавав 30% зарплати на ЗСУ, а після звільнення зажадав 6,2 млн грн: Верховний Суд не задовольнив позов працівника "Нафтогазу"
Працівник закордонної філії НАК "Нафтогаз України" у 2022 році письмово погодився безповоротно віддавати 30% своєї зарплати на підтримку ЗСУ або гуманітарну допомогу. Після звільнення він заявив, що зробив це під тиском керівництва, і через суд зажадав понад 6,2 млн грн. Однак довести примус не зміг.
Як повідомляє Цензор.НЕТ, про це пише "Судово-юридична газета" з посиланням на рішення Верховного Суду у справі №344/16999/24.
Працівник сам попросив відраховувати 30% зарплати
Позивач працював у філії НАК "Нафтогаз України" в Арабській Республіці Єгипет. У березні 2022 року, вже після початку повномасштабного вторгнення Росії, він подав заяву про безповоротне утримання 30% своєї заробітної плати.
У заяві було зазначено, що ці гроші мають перераховувати на спеціальні рахунки для підтримки Збройних Сил України або спрямовувати на гуманітарну допомогу.
Відрахування тривали кілька місяців. Увесь цей час працівник не оскаржував наказ, на підставі якого з його зарплати утримували кошти. Згодом він сам подав заяву про припинення таких відрахувань.
Пізніше строк його контракту закінчився, і чоловіка звільнили.
Після цього колишній працівник звернувся до суду та заявив, що 30% зарплати насправді віддавав не добровільно.
Після звільнення вимагав понад 6,2 млн грн
Загальна сума позовних вимог перевищила 6,2 млн грн.
Чоловік вимагав повернути йому кошти, які раніше утримували із зарплати. Крім того, він хотів отримати майже 6 млн грн середнього заробітку за затримку остаточного розрахунку та ще 200 тис. грн як компенсацію моральної шкоди.
Свою позицію колишній працівник пояснював тим, що заяву про передачу частини зарплати на підтримку ЗСУ написав під психологічним та економічним тиском.
За його словами, керівництво філії нібито погрожувало не продовжити з ним контракт, якщо він не погодиться на відрахування.
Однак підтвердити ці твердження доказами у суді чоловік не зміг.
Чому суди не повірили у версію про примус
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Такого самого висновку дійшла апеляція. Зрештою справа потрапила до Верховного Суду, який погодився з рішеннями попередніх інстанцій.
Одним із ключових питань було те, чи мав роботодавець право забирати частину зарплати працівника.
Верховний Суд звернув увагу, що українське трудове законодавство справді суттєво обмежує можливості роботодавця самостійно здійснювати відрахування із зарплати.
Такі обмеження, зокрема, передбачені статтею 127 Кодексу законів про працю та статтею 26 Закону "Про оплату праці".
Проте у цій справі ситуація була іншою. Роботодавець не вирішував самостійно забрати 30% зарплати та не застосовував таке утримання як покарання чи санкцію.
Підставою стала особиста письмова заява самого працівника.
Суди також не знайшли доказів того, що директор філії змусив чоловіка написати цю заяву психологічним або економічним тиском.
На користь добровільності, серед іншого, свідчила й поведінка самого працівника. Протягом кількох місяців він не оскаржував наказ про відрахування коштів. Коли ж захотів припинити їх, сам подав відповідну заяву.
Куди пішли гроші
Окремо суди з'ясовували, що сталося з відрахованими коштами.
Гроші працівників філії акумулювали, а потім за рішенням колективу спрямовували на допомогу фонду "Повернись Живим".
Тобто, як встановили суди, роботодавець використав відраховану частину зарплати відповідно до волі працівника – на допомогу, пов'язану з підтримкою України.
Саме тому підстав вважати ці гроші невиплаченою заробітною платою та стягувати їх із роботодавця суди не побачили.
Не було, відповідно, й підстав задовольняти похідні вимоги чоловіка про майже 6 млн грн середнього заробітку за затримку розрахунку та 200 тис. грн моральної шкоди.
Що фактично вирішив Верховний Суд
Рішення Верховного Суду не означає, що роботодавець може на власний розсуд утримувати частину зарплати працівника для благодійності чи допомоги армії.
Ключовою обставиною у цій справі стало саме добровільне та чітко зафіксоване волевиявлення працівника.
Якщо людина письмово погоджується спрямовувати частину своєї зарплати на благодійність, зокрема на підтримку ЗСУ, а доказів примусу немає, такі відрахування не можна автоматично вважати незаконним невиплачуванням зарплати.
У цій справі працівник власноруч подав відповідну заяву, протягом кількох місяців не оскаржував відрахування, а пізніше сам попросив їх припинити. Тому Верховний Суд не знайшов підстав для стягнення з роботодавця понад 6,2 млн грн, яких вимагав колишній працівник.
Ну а працівника варто нагородити. Герой України - не так вже і багато за 6 мільонів гр. на оборону.