171 день на позиції: як воїн 107 бригади ТРО Симовинюк відбивав російські штурми на Луганщині. ВIДЕО
30-річний житель Буковини, воїн 107 бригади ТРО Валентин Симовинюк 171 день перебував на позиції в Луганській області.
Про це йдеться в сюжеті Суспільного, передає Цензор.НЕТ.
Подробиці
Черговий бойовий вихід для Валентина мав бути на тиждень-два, за 800 метрів від лінії зіткнення він планував працювати з гранатомета.
Проте в перші дні окупанти пішли в наступ та почалися ближні бої.
За майже пів року Валентин не дістав жодного поранення. Проте під час евакуації він наступи на міну, діставши поранення ніг та руки.
У цивільному житті Валентин працював у сфері обслуговування в Буковелі. Мобілізуватися хотів ще на початку вторгнення, втім його відмовляли.
Боєць служить у 93-му батальйоні 107-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ.
171 доба на позиції
Поблизу позиції біля Макіївки Луганської області розташовувалися 4–5 укріплених українських позицій, на кожній - по кілька бійців. На одній з них мав перебувати Валентин.
Через поле стояв російський підрозділ. За пів року боїв лише позиції Валентина так і не змогли захопити. Ближні бої траплялися подекуди кілька разів на день. Найближчий - на відстані всього двох метрів.
На третьому місяці перебування на позиції росіяни зайшли в тил, тому відступати було нікуди.
"Через те, що було багато контактів (боїв з окупантами. - Ред.), я просив по рації: "Хлопці, виведіть мене вже. Все. Я вже морально не витримую. Виведіть мене". А потім, коли ми позиції поблизу втратили, то залишилися одні у посадці.
Майже всюди був ворог. Коли так сталося, то я розумів, що вже немає, як відступати – воюємо до перемоги, до останнього бійця", - каже Валентин.
Штурми
Росіяни, крім штурмів, також атакували позицію дронами, скидали газ та били артилерією.
Щоб вижити потрібно було копати. Валентин каже, що його "апартаменти" були глибиною 5 метрів. Відбувати штурми допомагало мінування території навколо.
Посилки від мами за допомогою дронів
За словами воїна, боєкомплект скидали регулярно з дронів, але потреби в цьому не було, бо вистачало трофейної зброї, які росіяни приносили із собою.
"У мене в окопі назбиралося понад 150 заряджених магазинів і майже сотня гранат", - каже Валентин.
Побратими на пункті постійної дислокації смажили та коптили мʼясо, вакуумували його й відправляли дроном. Валентину "вампіром" доставили також посилку від мами з Вижниці, яка відправила її на батальйон.
Проте бракувало води, доводилося економити.
Вихід з позиції
Для виходу потрібно було чекати гарної погоди. Гарна погода, за його словами, це дощ, бо тоді немає ворожих дронів у небі.
Разом із двома побратимами Валентин мав перебігти поле. До найближчої позиції - 1200 метрів. Коли дісталися, чекали наступної команди - вона надійшла через тиждень. Залишалося перейти ще одне поле - 600 метрів. Йшли вночі в дощ, але через погану видимість зайшли до росіян. Один з побратимів Валентина там загинув.
Вже вдвох із побратимом вони продовжили рух і майже одночасно наступили на міни, діставши поранення.
Захисник каже, що вже не міг іти чи повзти. Сил вистачило лише на 5 метрів, згодом він знепритомнів. Прийшов до тями, коли відчув стук по нозі - це був наземний робот.
"Я подумав: "Опа, це моє таксі додому". А в мене була лише одна робоча ліва рука, а борти на ньому були дуже високі, сил зовсім не було, щоб піднятися. Якось потроху на одній руці я зміг це зробити, впав у салон - і НРК почав їхати далі, до пораненого побратима", - каже Валентин.
Побратим був поранений значно серйозніше і не зміг піднятися на НРК. Валентин згадує, що дощ ускладнював ситуацію — руки обох були слизькі, а сил обмаль.
Після кількох марних спроб Валентин повідомив у камеру, що не може затягнути його на робота, і НРК поїхало до найближчої позиції. Коли його витягли, цілий побратим повернувся на роботі в поле, щоб забрати пораненого. Так той вижив.
Лікування
Після порятунку Валентина відвезли у лікарню, де йому долили кров та перевезли до іншої лікарні на операцію.
Наразі Валентин закінчує лікування на Буковині. Каже, що рани на ногах вже затягнулися, але ходити все ще важко. Тому пересувається здебільшого на велосипеді.
Валентин каже, що планує повернутися на фронт і знову виходити на позиції - головне, щоб була належна логістика та можливість відійти на підготовлені позиції.
Честь воїну! І дяка!
Мало втрат, значить ви не воюєте. Багато командирів і воєначальників хизуються втратами. Із захватом. А от у мене стільки, а в мене ще більше. Деякі виродки тішаться можливістю послати людину в пекло, вершити її долю.
Страшні речі, насправді. І ніхто не буде покараний.
А тепер згадайте як з хрипатого зеленого злодія ліпили символ спротиву українського народу.
Воно ж не втекло, **** ...